9 серпня 2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

                   Левченка Є.Ф.,   Лихути Л.М.,   Романюка Я.М., 

розглянувши в попередньому судовому засіданні  в м. Києві справу за позовом   ОСОБА_1  до  Відкритого акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Гарант-Авто”  про  стягнення страхової виплати та за зустрічним позовом про визнання договору страхування недійсним,  за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Гарант-Авто”  на  рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2005 року і рішення Апеляційного  суду  Одеської області  від  10  березня  2006  року,

в с т а н о в и л а:

Відкрите акціонерне товариство “Українська страхова компанія “Гарант-Авто”  звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2005 р., змінене рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10.03.2006 р. (в тексті рішення допущена описка в даті ухвалення рішення), якими первісний позов задоволено частково, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги товариство посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25.03.2005 р. між ОСОБА_1 та АКБ “Укрсоцбанк” було укладено договір кредиту грошових коштів, а також договір застави придбаного позивачем автомобіля BMW 645 CI.

На виконання взятого на себе за цими договорами зобов'язання позивач  предмет договору застави: автомобіль BMW 645 CI застрахував у відповідача за пакетом “повне КАСКО”. 29.04.2005 р. настав страховий випадок, оскільки належний позивачеві автомобіль  BMW 645 CI було викрадено невстановленими слідством особами.

Задовольняючи позов щодо стягнення з відповідача на користь позивача страхової суми, суди виходили з того, що позивач виконав всі умови, пов'язані з виконанням договору страхування, а відповідач, відмовившись сплатити страхову суму, порушив умови договору та вимоги Закону України “Про страхування”, а також вимоги ст.ст. 988, 992 ЦК України. При цьому відповідач при укладенні договору повинен був перевірити об'єкт страхування належним чином. Із цим об'єктом він погодився, а тому має відповідати за свої дії, пов'язані із страхуванням належного позивачеві автомобіля. 

Відмовляючи в зустрічному позові, суди виходили з відсутності правових підстав для його задоволення, передбачених ст. 26 Закону України “Про страхування”.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під  час  розгляду  справи  в  касаційному   порядку   суд перевіряє  в  межах  касаційної  скарги  правильність застосування судом першої  або  апеляційної  інстанції  норм  матеріального  чи процесуального  права  і  не  може  встановлювати або (та) вважати доведеними  обставини,  що  не  були  встановлені  в  рішенні   чи відкинуті   ним,   вирішувати   питання   про   достовірність  або недостовірність того чи іншого доказу,  про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 332, 336  ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Гарант-Авто”  відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2005 року і рішення Апеляційного  суду  Одеської області  від  10  березня  2006   року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України :