У К Р А Ї Н А

Ленінський районний суд міста Севастополя

Справа № 2-385/2010 р.

Категорія 36

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

(повний текст)

4 лютого 2010 року Ленінський районний суд м.Севастополя у складі:головуючого – судді Гаркуши О.М.

       при секретарі      – Грудіній А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Перша Севастопольська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася  до суду з позовом до відповідача, в якому просив суд визнати недійсним договір дарування на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1.

В ході розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги, просив суд визнати недійсним договір дарування на  квартиру АДРЕСА_1.

Вимоги свого позову позивач мотивував тим, що договір дарування був складений шляхом помилки та обману, оскільки вона думала, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування. У ней з відповідачем  була домовленість про укладення договору довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_2 повинна буде доглядати її , тому що через похилий,  а також унаслідок сліпоти і глухоти  вона має потребу постійного догляду. Після того, як договір був укладений відповідач усунулася від догляду за нею. Позивач дізналася , що уклала договір дарування, а не довічного утримання від знайомої, яка прочитала текст договору, складений українською мовою.              

    З цього приводу позивач вважає, що договір дарування між ней та ОСОБА_3 був укладений у результаті помилки, неможливості, через вади зору та слуху з’ясувати, який саме договір був нею підписаний, вважає, що не мала і не має наміру на розпорядження долею квартири, тому він повинен бути визнаний недійсним .

В судовому засіданні позивач та її представники вимоги позову підтримали з підстав, викладених в позовних  заявах, просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач та її представник проти позову заперечували, вважали їх такими, що не підлягають задоволенню з тих підстав, що позивач віддавала звіт в своїх діях, при укладенні договору проблем зі слухом і зором не мала,   що підтверджується медичною картою, яка була оформлена для будинку-інтернату,   а також свідченнями свідків, які заявлені відповідачем. Про те, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 складений договір дарування, а не договір довічного утримання позивач усвідомлювала . При укладенні договору нотаріус роз'яснював ОСОБА_1 який договір вона збирається укласти, а також його наслідки. Вказували, що цей договір був підписаний позивачем добровільно, власноручно, у присутності нотаріуса. Зазначали, що при реєстрації права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 позивач не заперечувала. Вказували, що зазначений договір дарування був виданий нотаріусом з додержанням вимог законодавства, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Третя особаy у судовому засіданні пояснила, що у момент укладення договору ОСОБА_1 були роз'яснені предмет договору, зміст, а також правові наслідки, які настають у разі укладення і розірвання даного договору. Позивач була адекватна, проблеми зі слухом були, довелося говорити голосно, але проте вона все чула і розуміла який договір укладає. Договір дарування був укладений при повторній зустрічі, тому що роз’яснив ОСОБА_1 який договір вона укладатиме, запропонувала їй ще раз подумати, проти позову заперечує.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали даної цивільної справи, матеріали Першої Севастопольської державної нотаріальної контори , зведеної при укладенні договору дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, показання свідків,  знаходить позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

      На підставі ч.1 ст. 229 Цивільного Кодексу України, якщо особа, яка вчинила  правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин також може бути визнаний судом недійсним.  

Судом встановлено, що 16 травня 2007 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір дарування, який посвідчено державним нотаріусом Першої Севастопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі під №1-564(а.с.4), згідно з яким ОСОБА_1 подарувала Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 прийняла цю частку у дар.  

Як вибачається з матеріалів цивільної справи ОСОБА_1 з 2000 року спостерігалася у лікаря-офтальмолога по зору. 22 травня 2007 року зверталася до лікаря-отоларинголога ОСОБА_6 зі скаргами  на прогресуюче зниження гостроти слуху на обидва вуха. По результатах був поставлений діагноз: Хронічна сенсоневріальная туговухість (відповідь Міської лікарні №1 ім. Н.І.Пірогова на запит- а.с.130_).

22 червня 2007 року був підібраний слуховий апарат, виписаний рецепт, оформлені документи на отримання безкоштовного слухового апарату (аудіограмма а.с.147).

Також   наявність діагнозів і захворювань підтверджується медичною картою, яка була оформлена для будинку-інтернату \а.с.128\,  де чітко вказано, що на огляді у лор-лікаря 07.11.07 року встановлений діагноз: отит з сенсоневріальной тугоухістю третьої міри; у окуліста 05.11.07 - діагноз: ангиоськлероз, глаукома, катаракта обох очей; у психотерапевта 01.11.07 встановлено, що контакт утруднений із-за пониженого слуху, орієнтована всесторонньо вірно, але інколи плутає дати, пам'ять понижена більше на поточні події, інтелект не порушений. Діагноз: склероз судин головного мозку з легким зниженням пам'яті без психорозладів.

Зі свідчень свідків ОСОБА_7 Романовіча, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, вбачається, що позивач не могла укласти договір дарування і подарувати 1/2 долю квартири. Після укладення договору дарування відповідач не надавала допомогу ОСОБА_1, вони ніколи не бачили відповідача у будинку позивачки. Також вказані особи пояснили, що  ОСОБА_1 вже дуже довгий час страждала поганим зором і слухом, а відповідач скористалася цим. Крім того, свідок ОСОБА_9 показала суду, що ОСОБА_1 не знала про те, що уклала договір дарування, а не довічного утримання. А дізналася про це від своєї знайомої, яка, зачитавши їй копію договору українською мовою, пояснила зміст договору, після чого порадила звернутися до суду, у зв'язку з тим, що позивач помилилася що до предмету договору .

Також той факт, що позивач мала намір укласти договір довічного утримання, а не договір дарування, підтверджується листом, адресованим її дочці, яке залучила до матеріалів справи відповідач, в якому вказано, що ОСОБА_1 потребує допомоги, тому що погано бачить і чує, а також хоче на 24,5 метра укласти договір довічного утримання (а.с.24).                                                                                                                                    

          Згідно п.19. Постанови Пленума Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів  недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки, обману, представника однієї сторони  з  другою  стороною  або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

    Стаття 229 Цивільного Кодексу України  передбачає, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення,  такий правочин може  бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі,  які значно знижують її  цінність або можливість використання  за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

       Судом критично оцінюваються показання свідка ОСОБА_10 про намір укласти саме договір дарування , про яке прийняте рішення позивачем на дні народження відповідача , оскільки всі решти свідки підтвердили, що позивач не ходить ні на яки дні народження , оскільки сліпа , пересуватися  їй важко майже по квартирі , тому показання свідка протиричать матеріалам справи, фактичному стану здоров’я та віку позивача. Не можуть бути прийняти до уваги і пояснення нотаріуса про усвідомлення позивачем наслідків укладеного договору, оскільки визнання нотаріусом факту укладення договору без зауважень про стан здоров’я позивача, майже повну відсутність слуху та зору \п.14 И струкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Министерства Юстиції України N 20/5 від03.03.2004 \ може викликати негативні наслідки для неї, тому  пояснення нотаріуса не можуть бути об’єктивними та неупередженими, крім того, вони не погоджуються з поясненнями інших свідків , матеріалами справи та листами позивача на ім’я дочки, наданими відповідачем, медичними документами.  

       Крім того, а ні відповідач чи її представник , а ні свідки зі сторони відповідача не могли поясніти , що саме було предметом дару, яка саме  житлова площа повинна була перейти у використання відповідача  і чому відповідач вважає , що витрати по утриманню її майна, якщо вона вважала отриманим дар, повинна нести позивач, що підтверджується купою квитанцій за 2007-2009рік, що додатково дозволяє суду зробити висновок про намір позивача на укладення саме договору довічного утримання, а ні договору дарування  і ці вади волевиявлення однієї зі сторін договору тягнуть за собою визнання правочину недійсним і поверненню сторін у первинний стан.

       Але ж, доводи представника позивачів про наявність підстав для задоволення позову у частини омани позивача не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому що згідно п.19. Постанови Пленума Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів  недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки, обману, представника однієї сторони  з  другою  стороною  або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним, п. 20 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку
навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.  На відміну від помилки,  ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.Достовірних доказів обманної повідінки відповідача щодо укладення одного договору замість того, на який мала намір позивач суду не надано, тому у даної частині доводи не обґрунтовані.

   На підставі п. 6   Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року  № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів  недійсними» за змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.

      Суд знаходить логічними і послідовними аргументи позивача про те, що договір дарування між нею та ОСОБА_3 був укладений у наслідок помилки, яка стала можлива через вади слуху та зору , яки безперечно підтверджені медичними документами , оскільки, саме у результаті цих вад позивач  потребувала допомоги у вигляді постійного стороннього  догляду, а оскільки її родичі не надавали їй таку допомогу,  безоплатним розпорядженням частиною своєї квартири вона не досягала необхідних цілей, у зв’язку з чим, суд вважає за необхідним визнати договір дарування частини квартири позивача на користь відповідача недійсним, як укладений під впливом помилки та застосувати реституцію.

      У силу ст.88 ЦПК України, тому що позивач є інвалідом другої групи,   з відповідача слід стягнути державне мито у сумі 1700 грн.  

На підставі ст.ст.229 Цивільного кодексу України, п. 19, 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року  № 9     « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів  недійсними», керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити .

 Договір дарування 1\2 частини № 10 дому № 23 по вул. Одеська у м. Севастополі від 16 травня 2007 року   укладений між ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 , який посвідчено державним нотаріусом Першої Севастопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі під №1-564 , визнати недійсним.

Повернути сторони у первинний стан.

Визнати за ОСОБА_11 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави мито у розмірі 1700грн. а також  витрати на ІТЗ у сумі 120 грн.  

Рішення суду  може бути оскаржена до апеляційного суду м.Севастополя через місцевий Ленінський районний суд м.Севастополя шляхом подачі протягом десяти днів з дня його оголошення заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження в місцевий Ленінський районний суд м.Севастополя.

Суддя - підпис

Копія вірна:Суддя Ленінського

районного суду м.Севастополя             О.М. Гаркуша