ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/3025/18 Номер провадження 22-ц/814/1179/19Головуючий у 1-й інстанції Потетій А.Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Лобова О.А., Панченка О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – ПрАТ «СК-ЮНІВЕС», про відшкодування шкоди завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, посилаючись на те, що 16 грудня 2017 року о 12.00 годині ОСОБА_4, керуючи автомобілем SKODA OCTAVIA, державний номерний знак НОМЕР_1 по вулиці М. Бірюзова, 2, не вибрав безпечної швидкості, не дотримався безпечної дистанції руху та скоїв зіткнення з автомобілем ВАЗ 21011, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який внаслідок удару відкинуло на автомобіль GEELY, державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_5

У результаті ДТП автомобіль НОМЕР_4, під керуванням позивача, був пошкоджений.

З постанови Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2018 року по справі № 552/8544/17 вбачається, що 16 грудня 2017 року о 12 год. 00 хв. ОСОБА_4, керуючи автомобілем SKODA OCTAVIA, номерний знак НОМЕР_1, по вулиці М. Бірюзова, 2, не вибрав безпечної швидкості, не дотримався безпечної дистанції руху та скоїв зіткнення з автомобілем ВАЗ 21011, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який внаслідок удару відкинуло на автомобіль GEELY, державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_5 Внаслідок пригоди автомобілі отримали технічні пошкодження.

Зібраними по справі доказами встановлено, що своїми діями ОСОБА_4 порушив п.п. 12.1, 13.1 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП.

Постановою Київського районного суду від 16 січня 2018 року по справі № 552/8544/17 ОСОБА_4 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП та підданий адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. на користь держави.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 застрахована у ПрАТ «СК- ЮНІВЕС» (далі- Страховик, страхова компанія) за полісом № АМ/1325183 від 13 вересня 2017 року, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1325183 від 13 вересня 2017 року (далі -Поліс). Страхова сума за шкоду, заподіяну майну, згідно Полісу, складає 100 000. грн., розмір франшизи становить 1 000 грн.

Внаслідок ДТП автомобіль НОМЕР_5 отримав технічні ушкодження: перекіс прорізу кришки багажника та задніх лонжеронів; перекіс прорізу дверці задньої лівої; деформоване у вигляді брижа в центральній частині та в задній частині у вигляді вм'ятини крило заднє ліве; деформація по всій поверхні панель задка в зб.; деформація у вигляді злому в передній частині лонжерону задньої підлоги лівий; пошкоджено лакофарбове покриття у вигляді сколів емалі на капоті; пошкоджено лакофарбове покриття у вигляді сколів емалі крило переднє ліве; розбите облицювання бампера заднього ВАЗ -2107 без хромованої накладки.

Наявність зазначених вище дефектів підтверджується висновком експертного авто- товарознавчого дослідження від 10 серпня 2018 року № 15-08.

Порядок розрахунку вартості відновлювального ремонту та вартості КТЗ встановлено Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092.

Відповідно до вказаного порядку, в результаті проведеного автотоварознавчого дослідження, висновок від 10 серпня 2018 року № 15-08, встановлена загальна сума матеріальних збитків на дату пошкодження, яка становить 9 264 грн. 30 коп.

Вартість відновлювального ремонту КТЗ ВАЗ 21011, державний номерний знак НОМЕР_2, згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 10 серпня 2018 року № 15-08, становить 9 809 грн. 37 коп.

Вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу КТЗ ВАЗ 21011, згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 10 серпня 2018 року № 15-08, становить 9 264 грн. 30 коп.

Винуватцем ДТП, громадянином ОСОБА_3 та страховою компанією - ПрАТ «СК-ЮНІВЕС» позивачу частково відшкодована матеріальна шкода в сумі 1000,00 гривень та 3000 грн. (відповідно). Але з розміром відшкодування позивач не згодний, а відтак, замовив проведення незалежного автотоварознавчого дослідження, та надіслав повідомлення про час та місце його проведення ПрАТ «СК - ЮНІВЕС», щоб остання мала змогу бути присутньою при її проведенні. Однак, на запрошення Страхова компанія не відреагувала.

Винуватцем ДТП та ПрАТ «СК - ЮШВЕС» позивачу частково відшкодована матеріальна шкода в сумі 1000 грн. та 3 000 грн. (відповідно), але вартість відновлювального ремонту автомобіля ВАЗ 21011 становить 9264 грн. 30 коп., з яких вартість ремонтних робіт - 6767,50 грн., вартість матеріалів - 921,20 грн., вартість складових, що підлягають заміні - 233,60 грн., вартість робіт з пофарбування, контролю та ін.-1342,00 грн., тобто невідшкодованою залишається сума 5 264,30 грн.

Просив позов задовольнити та стягнути з відповідача на його користь- 5264,30 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП, та 1750 грн. за проведення автотоварознавчого дослідження.

Також прохав стягнути з відповідача на його користь судові витрати, а саме: витрати на правову допомогу в розмірі 3317,20 грн та судовий збір в розмірі 704,80 грн., а всього 4 028 грн.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що суду не надано доказів у підтвердження позовних вимог, оскільки висновок № 15-08 експертного автотоварознавчого дослідження від 10 серпня 2018 року є недопустимим доказом; позивач не звернувся із вимогою до страховика.

Із рішенням суду не погодився позивач, який його оскаржив посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 вважає, що висновок № 15-08 експертного автотоварознавчого дослідження від 10 серпня 2018 року є допустимим доказом, у матеріалах справи маються достатньо доказів щодо предмету позову; заяву про розгляд справи, у якій він вказував про недоцільність призначення в суді експертизи він написам, оскільки був введений в оману; як потерпілий він може звернутися як до страховика так і до винної особи для відшкодування шкоди, що підтверджується практикою Верховного Суду України.

У апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та призначити по справі автотоварознавчу експертизу автомобіля НОМЕР_6. За результатами проведення автотоварознавчої експертизи ухвалити рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Вирішити питання про сплату судових витрат.

У послідуючому до суду надійшла заява ОСОБА_2, у якій він просить прийняти зміни до апеляційної скарги, а саме: виключити із апеляційної скарги клопотання про призначення по справі атотоварознавчої експертизи.

Розглянути справу по суті та задовольнити апеляційну скаргу з прохальною частиною в наступній редакції: «Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Полтавського районного суду від 20 лютого 2019 року по справі № 545/3025/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі».

Позивач вважає, що надано достатні докази для розгляду справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Враховуючи ціну позову та беручи до уваги положення ч. 13 ст. 7, ст. 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст.ст. ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В результаті ДТП автомобіль НОМЕР_6, під керуванням позивача, був пошкоджений.

З постанови Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2018 року по справі № 552/8544/17 вбачається, що 16 грудня 2017 року о 12 год. 00 хв. ОСОБА_4, керуючи автомобілем SKODA OCTAVIA, номерний знак НОМЕР_1 по вулиці М. Бірюзова, 2, не вибрав безпечної швидкості, не дотримався безпечної дистанції руху та скоїв зіткнення з автомобілем ВАЗ 21011, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який внаслідок удару відкинуло на автомобіль GEELY, державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_5 Внаслідок пригоди автомобілі отримали технічні пошкодження.

Зібраними по справі доказами встановлено, що своїми діями ОСОБА_4 порушив п.п. 12.1, 13.1 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП.

Постановою Київського районного суду від 16 січня 2018 року по справі № 552/8544/17 ОСОБА_4 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП та підданий адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. на користь держави.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 застрахована у ПрАТ «СК- ЮНІВЕС» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1325183 від 13 вересня 2017 року. Страхова сума за шкоду, заподіяну майну, згідно Полісу, складає 100 тис. грн, розмір франшизи становить 1 тис. грн.

ОСОБА_3 та ПрАТ «СК-ЮНІВЕС» позивачу відшкодована матеріальна шкода в сумі 1000,00 грн. та 3000 грн. (відповідно).

При розгляді справи суд першої інстанції правильно керувався нормами процесуального права, а саме тим, що відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2 п. 4, п. 6, п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції аналізуючи матеріали справи приходить до переконання, що суд першої інстанції, дослідивши письмові пояснення, викладені у позові, відзиві на позов та запереченні на відзив, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних у справі, у їх сукупності, та беручи до уваги встановлені обставини справи, прийшов до правильного висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованим і недоведеним.

При цьому, перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий висновок № 15-08 експертного автотоварознавчого дослідження від 10 серпня 2018 року є недопустимим доказом.

Суд першої інстанції також вірно звернув увагу, що дорожньо-транспортна пригода відбулась 16 грудня 2017 року, тоді як саме дослідження проведено 10 серпня 2018 року, тобто через значний проміжок часу, через що не можливо зробити висновок, що за вказаний період автомобіль позивача не експлуатувався, чи не зазнав нових пошкоджень.

Тобто, позивач не надав суду допустимих та достатніх доказів у підтвердження своїх позовних вимог.

Крім того, колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не був позбавлений права звернутись до страхової компанії із заявою про перерахунок відшкодування в разі не згоди із виплаченою сумою, однак останнім цього зроблено не було.

Так, суд першої інстанції правильно вказав, що відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-ІУ (ст.ст. 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Згідно із ч.ч. 1 та 4 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідач по справі виконав умови договору, а саме відшкодував матеріальну шкоду позивачу грошові кошти в розмірі 1000 (однієї тисячі) грн.. відповідно до умов Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про що сам позивач і зазначає.

Разом з тим, позивачем не надано доказів наявності підстав для стягнення із відповідача коштів на підставі ст. 1194 ЦК України, при цьому слід звернути увагу, що розмір збитків, якими обгартовує свій позов позивач не перевищує ліміт відповідальності страховика.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачаються підстави для стягнення із відповідача коштів на підставі ст. 1194 ЦК України, при цьому слід звернути увагу, що розмір збитків, якими обгартовує свій позов позивач не перевищує ліміт відповідальності страховика.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не взяв до уваги висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 15-08 колегія суддів приходить до такого висновку.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Оскільки наданий позивачем висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 15-08 складений не у відповідності до положень параграфу 6 глави 5 розділу І ЦПК України, зокрема, у висновку не заначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність, за завідомо неправдивий висновок, суд не може брати вказаний висновок експертного автотоварознавчого дослідження до уваги як висновок експерта.

Суд також не може взяти вказаний висновок до уваги у якості такого доказу як письмовий доказ, оскільки згідно вимог ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Однак, надана суду ксерокопія висновку № 15-08 експертного автотоварознавчого дослідження ( а.с. 13, 14) у встановленому законом порядку не завірена.

Посилання ОСОБА_2 про те, що надати висновок експертизи про спричинені пошкодження він не міг, оскільки провести експертизу можливо лише в умовах судового процесу є безпідставним тому, що ст. 106 ЦПК України передбачено можливість подання до суду висновку експерта, складеного за замовленням учасника справи.

Також безпідставним є посилання ОСОБА_2 про те, що суд не призначив експертизу, оскільки клопотання про призначення експертизи у суді першої інстанції не заявлялось. Крім того, він надав суду заяву про те, що просить розглядати справу без його участі, проведення додаткової експертизи вважає недоцільним, рішення по справі просив прийняти за наявними документами.

Відповідно до наданої суду апеляційної інстанції заяви позивач вважає, що доказів достатньо для визначення збитків, а тому просить виключити із апеляційної скарги клопотання про призначення експертизи.

Разом з тим, колегія судів звертає увагу, що по даній категорії справ чинне законодавство не зобов’язує суд призначати експертизу (ст. 105 ЦПК України), а згідно приписів ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільній справі не є обов’язком суду.

Відтак, по цій справі у суді не було підстав для того щоб враховувати висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 15-08 чи призначати експертизу за своєю ініціативою, що було б порушенням принципу загальності (ст. 12 ЦПК України) та диспозитивності (ст. 13 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що заяву про розгляд справи без його участі він написав за проханням працівника суду не підтверджується жодними доказами, а тому не може бути підставою для скасування рішення суду. При цьому, наявність свого підпису на вказаній заяві позивач не оспорює.

У апеляційній скарзі позивач вказує також на те, що право потерпілого на відшкодування шкоди є абсолютним, що знайшло відображення у правовій позиції висловленій Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2001 року по справі № 6-2808цс15 і вважає, що він може звернутися із стягненням коштів до особи, яка завдала шкоди.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові ОСОБА_6 від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц висловив правову позицію, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених уст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Судом першої інстанції було встановлено та не оспорювалося сторонами, що згідно докладеного договору страхування сума відшкодування становить 100 000 грн., тобто сума вимоги, яку ставив позивач не перевищує розмір ліміту відповідальності страховика, а франшиза відшкодована позивачу добровільно ОСОБА_3 (а.с.11), що не заперечується сторонами.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2019 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текс постанови виготовлено 23 квітня 2019 року

Головуючий                В.П. Пікуль

Судді                О.А. Лобов

                                                               ОСОБА_7