ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2356/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                              Онишкевича Т.В.,

суддів                                                                                 Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідань                                          ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 міська рада про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

суддя у І інстанції                                                                      Махаринець Д.Є.,

час ухвалення рішення                                                            не зазначено,

місце ухвалення рішення                                                            м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення                                         20 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

19 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі – ППР) Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області (далі – ДПІ):

№ 8545763 від 31 серпня 2015 року про визначення податкового зобов'язання у сумі 19910,57 грн. за платежем «Орендна плата з фізичних осіб»;

№ 2444-1305 від 30 червня 2016 року про визначення податкового зобов’язання у сумі 28531,85 грн. за платежем «Орендна плата з фізичних осіб».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року у справі № 817/1668/18 позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що починаючи з 17 лютого 2010 року – дати припинення права власності ОСОБА_2 на об'єкти нерухомості – користувачем земельної ділянки комунальної власності по вул. Михайла Старицького, 45 у м. Рівне є їх новий власник. Тому нарахування податковим органом зобов'язань з орендної плати цієї земельної ділянки оскаржуваними ППР є протиправним.

У апеляційній скарзі ДПІ просить зазначене судове рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України (далі – ПК), відповідно до якого підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.3 статті 288 ПК об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 статті 288 ПК).

Враховуючи інформацію, яка міститься в базах даних ІС «Податковий блок», ДПІ прийнято оспорювані ППР про визначення орендної плати з фізичних осіб.

У поданому апеляційному суду відзиві на апеляційну скаргу позивач звертає увагу апеляційного суду на помилковість посилань апелянта на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки приписам пункту 288.1 статті 288 ПК. Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у разі виникнення у іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду, право попереднього користувача на земельну ділянку припиняється. За таких обставин з часу відчуження ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 належних їм приміщень, що знаходяться в м. Рівне по вул. М. Старицького, 25 на земельній ділянці загальною площею 3288 м2, у таких осіб припинилося право користування нею. Визначені законом підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції відсутні.

Представник ДПІ у судовому засіданні апеляційного суду підтримала вимоги, викладені у апеляційній скарзі, та просила задовольнити їх у повному обсязі.

Представник ОСОБА_2 у ході апеляційного розгляду заперечив обґрунтованість доводів апелянта. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ДПІ – без задоволення.

Представник ОСОБА_3 міської ради, належним чином повідомленої про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, на підставі договору оренди землі від 14 лютого 2007 року № 040758300259 ОСОБА_3 міська рада надала громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у строкове платне користування земельну ділянку площею 3288 м2 для реконструкції частини нежитлової будівлі під ремонтно-стояночні бокси, будівництво офісу та влаштування стоянки автомобілів з подальшим обслуговуванням, яка знаходиться у м. Рівному по вул. М. Старицького, 45.

17 лютого 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 уклали з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_7 Буд» договір купівлі-продажу, відповідно до якого продали адміністративно-офісні приміщення (літ. «Б-1»), розташовані на земельній ділянці площею 3288 м2 у м. Рівному по вул. М. Старицького, 45.

Нотаріально посвідченою заявою від 14 вересня 2012 року у зв’язку із продажем приміщення нежитлової будівлі (літ. «Б-1») загальною площею 256,9 м2, адміністративно-офісного приміщення (літ. «В-1») загальною площею 206,9 м2, приміщення нежитлової будівлі (літ. «Б-1») загальною площею 198,5 м2 по вул. М. Старицького, 45 у м. Рівному, що розташовані на земельній ділянці загальною площею 3288 м2 (кадастровий номер: 5610100000:01:017:0098), яка перебувала у користуванні на умовах договору оренди від 14 лютого 2007 року № 040758300259, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4 відмовились від права користування цією земельною ділянкою на користь набувача вказаних нежитлових приміщень - ОСОБА_8

Рішенням ОСОБА_3 міської ради від 24 січня 2013 року № 2729 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3629 м2 по вул. М. Старицького, 45 у м. Рівне громадянину ОСОБА_8 у власність шляхом викупу для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, у тому числі:

- земельної ділянки площею 3288 м2 за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які перебувають у оренді у громадян ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

- земельної ділянки площею 341 м2 за рахунок земель запасу промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення ОСОБА_3 міської ради.

На підставі отриманої від ОСОБА_3 міської ради інформації ДПІ були прийняті оспорювані  ОСОБА_2 податкові повідомлення-рішення № 8545763 від 31 серпня 2015 року та № 2444-1305 від 30 червня 2016 року.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі – ЗК) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.136. пункту 14.1. статті 14 ПК визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. плата)

Згідно із підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Приписами підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК встановлено, що об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, на думку апеляційного суду, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 126 ЗК, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 ЦК.

Частиною 1 статті 120 ЗК встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 ЗК).

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно із положеннями частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Одночасно приписами статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду, розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Статтею 286 ПК передбачений порядок обчислення плати за землю.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Приписами пункту 287.6 статті 287 ПК встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) у нового власника виникає обов’язок зі сплати земельного податку за земельну ділянку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що розміщене на цій земельній ділянці.

Власником нежитлової будівлі по вул. М. Старицького, 45 у м. Рівне у період 2015-2016 років, за який ДПІ визначено орендну плату за землю оспорюваними ППР, позивач ОСОБА_2 вже не був і обов'язок щодо сплати земельного податку, як землекористувача, перейшов до особи, яка набула право власності на зазначений об’єкт нерухомості.

Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що з часу відчуження ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 належних їм приміщень, розташованих по вул. М. Старицького, 45 у м. Рівне на земельній ділянці загальною площею 3288 м2, вони втратили право користування нею у зв'язку із переходом права власності на об’єкти нерухомого майна до третьої особи.

Доводи апелянта вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2

Порушень норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року у справі № 817/1668/18 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті  328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя ОСОБА_9

судді ОСОБА_10

ОСОБА_11

    Постанова у повному обсязі складена 25 квітня 2019 року.