ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

"23" квітня 2019 р.                                                           Справа № 922/1513/17

вх. № 1513/17

Суддя Усатий В.О.       

Без участі представників сторін.

розглянувши матеріали справи за заявою  : ОСОБА_1, м. Харків  

до  Публічного АТ Футбольний Клуб "Металіст" м. Харків  

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 09.06.2017 р. порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Металіст"; визнано вимоги ініціюючого кредитора - ОСОБА_1 до боржника в сумі 11824844,52 грн. основного боргу; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого ОСОБА_2; оприлюднено на офіційному веб-сайті ВГС України оголошення про порушення справи про банкрутство ПАТ "ФК "Металіст"; зобов`язано розпорядника майна подати до господарського суду відомості про результати розгляду вимог кредиторів, скласти реєстр вимог кредиторів та подати його на затвердження до господарського суду, разом з боржником організувати та забезпечити проведення інвентаризації майна боржника та визначити його вартість; призначено попереднє засідання суду на 10.08.2017 року.

Офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство відносно ПАТ "ФК "Металіст" здійснено 11.06.2017 р. (№ 43606).

Після оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство ПАТ "ФК "Металіст" до суду надійшла заява з грошовими вимогами до боржника від ОСОБА_3 да Сілва Моледо (вх. № 22566 від 11.07.2017 р.), яка була призначена судом до розгляду в попередньому засіданні.

Ухвалою суду від 18.08.2017 р. задоволено клопотання про відсторонення директора ПАТ "Футбольний клуб "Металіст" ОСОБА_4 від посади керівника підприємства та покладено виконання його обов`язків на розпорядника майна ОСОБА_2

Ухвалою суду від 28.11.2018 р. заяву ОСОБА_3 да Сілва Моледо (вх. № 22566 від 11.07.2017 р.) з грошовими вимогами до боржника задоволено частково, визнано вимоги ОСОБА_3 да Сілва Моледо у загальному розмірі 39355908,30 грн., з яких заборгованість за контрактом у сумі 9540826,25 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 29815082,05 грн. (без утримання податків й інших обов'язкових платежів), та включено їх до реєстру вимог кредиторів окремо, як вимоги щодо виплати заробітної плати, які підлягають задоволенню у першу чергу. В іншій частині вимоги відхилено.

До суду від ОСОБА_3 да Сілва Моледо надійшла заява про уточнення кредиторських вимог по заробітній платі (вх. № 4484 від 19.02.2019 р.), в якій просить суд визнати вимоги ОСОБА_3 да Сілва Моледо у загальному розмірі 63305822,15 грн., які складаються з заборгованості за контрактом у сумі 9540826,25 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 30812230,38 грн. за період з 19.05.2015 р. по 11.07.2017 р., середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 22952765,52 грн. за період з 12.07.2017 р. по 19.02.2019 р. (без утримання податків та інших обов'язкових платежів), які включити до реєстру вимог кредиторів окремо, як вимоги щодо виплати заробітної плати, що підлягають задоволенню у першу чергу, яка не була розглянута судом з причин направлення справи до суду апеляційної інстанції.

Розглянувши надану заяву після повернення справи з апеляційної інстанції, суд встановив, що з матеріалів справи вбачається, що грошові вимоги ОСОБА_3 да Сілва Моледо вже були розглянуті судом та частково визнані, тому заявник у поданій заяві фактично просить суд розглянути та визнати грошові вимоги заявника про середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12.07.2017 р. по 19.02.2019 р. у сумі 30812230,38 грн.

Проте, ОСОБА_5 Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 р. по справі № 910/4518/16 дійшла правових висновків, відповідно до яких за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен бути сплачений судовий збір, оскільки вказаний середній заробіток не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Мотивуючи своє рішення, ОСОБА_5 Верховного Суду зазначила, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до  статті 1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Водночас статтею 5 Закону України «Про судовий збір»  установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, для встановлення наявності чи відсутності підстав для звільнення заявника від сплати судового збору чи ні   необхідно визначити, чи входить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати, у справах про стягнення якої позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено  Кодексом законів про працю України(відповідно до  преамбули цього Кодексу).

Згідно із частиною першою статті  3  та статтею  4 Кодексу законів про працю України  трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з  Кодексу законів про працю України  та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої  статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою  статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до  статті 116 Кодексу законів про працю України  при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено  статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в  статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в  статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена  статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі  статті 2 Закону України «Про оплату праці»  структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої  наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5  та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до  Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику»  та  Закону України «Про оплату праці»  з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні  статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої  статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Крім того, суд зазначає, що спір між заявником та боржником є майновим спором в процедурі банкрутства щодо стягнення поточної заборгованості боржника у процедурі банкрутства, що зумовлює застосування господарським судом під час його розгляду спеціальних норм законодавства про банкрутство та визначення розміру ставки судового збору, що підлягає до сплати при поданні заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство -  2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду  заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство складає 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Отже, за подання цієї заяви в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сплаті судовий збір у розмірі 3842,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне залишити без руху заяву ОСОБА_3 да Сілва Моледо про уточнення кредиторських вимог по заробітній платі (вх. № 4484 від 19.02.2019 р.).

Керуючись ст.ст. 232-235 ГПК України, ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд 

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_3 да Сілва Моледо про уточнення кредиторських вимог по заробітній платі (вх. № 4484 від 19.02.2019 р.) залишити без руху.

Встановити ОСОБА_3 да Сілва Моледо 10-денний строк для усунення недоліків заяви з дня вручення даної ухвали шляхом подання до господарського суду Харківської області доказів (в оригіналі) сплати судового збору у розмірі 3842,00 грн. на належні реквізити.

Роз’яснити, якщо заявник усунув недоліки поданої заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду.

Роз’яснити, якщо заявник не усунув недоліки поданої заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із заявою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя                                                                   Усатий В.О.