Справа №22ц-1288/09 Суддя першої інстанції Селіщева Л.І.
Категорія 44 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 червня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Шолох З.Л., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Варміш О.С.,
за участю: представників позивача ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та відповідачки ОСОБА_4,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2009 р.
за позовом виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі – Миколаївський міськвиконком) до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та її малолітньої дитини про визнання такими, що втратили право користуватись жилим приміщенням,
та зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до Миколаївський міськвиконкому про продовження пропущеного строку та вселення,
В С Т А Н О В И Л А :
В липні 2008 р. Миколаївський міськвиконком звернувся до суду з позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право користуватись кімнатою НОМЕР_1 в гуртожитку, розташованому в будинку №340/1 по Пр. Жовтневому в м. Миколаєві, мотивуючи це тим, що вони з літа 2003 р. без поважних причин не проживають в указаному гуртожитку та не сплачують заборгованості за комунальні послуги.
В свою чергу, 11 грудня 2008 р. відповідачі пред’явили в суді зустрічний позов до Миколаївського міськвиконкому про вселення до спірної кімнати, посилаючись на те, що вони не втратили право користуватись нею, а позивач протиправно не допускає їх до вказаного житла.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2009 р. первісний позов задоволено повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права просила рішення суду першої інстанції скасувати.
Вислухавши суддю–доповідача, пояснення сторін, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, ст. 212 зазначеного Кодексу встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмові у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачі без поважних причин не проживають у гуртожитку більше 6 місяців, а тому втратили право користуватись спірним житлом.
Між тим, з такими висновками місцевого суду повністю погодитися не можна, оскільки він, всупереч вказаним вимогам ст. 212 ЦПК України, дійшов до них без належної оцінки наявних у справі доказів, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Враховуючи подібність змісту правовідносин саме щодо користування жилою площею в гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами статей 71, 72 ЖК України, щодо відсутності осіб, які мають право користуватись жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, колегія суддів вважає, що положення цих правил про збереження за відсутньою особою права на жиле приміщення слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності у гуртожитку особи, якій у ньому надавалась жила площа (за відсутності підстав для виселення).
Відповідно ст. ст. 71, 72 ЖК України та роз’яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України ,,Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 р. (з наступними змінами і доповненнями), у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
З матеріалів справи вбачається, що з 20 серпня 1991 р. по 5 липня 1994 р. відповідач ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах із ТОВ ,,Миколаївський глиноземний завод” (далі – МГЗ), в зв’язку з чим, йому на сім'ю з чотирьох осіб (йому, дружині – ОСОБА_4, та їх донькам – ОСОБА_7 та ОСОБА_6) за ордером від 25 березня 1992 р. у встановленому порядку була надана для проживання кімната НОМЕР_1 у гуртожитку за вказаною адресою, який належав заводу.
В наступному, розпорядженням Фонду комунальної власності Миколаївської міської ради від 8 листопада 2003 р., цей гуртожиток був переданий у комунальну власність Миколаївської міської ради та господарське відання КЖЕП №24.
З 02 квітня 1992 р. всі відповідачі прописані (зареєстровані) за цією адресою. Крім того, 8 грудня 2008 р., за протестом прокурора, там же зареєстрована ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, як донька ОСОБА_7, яка має статус одинокої матері.
З довідок МСЕК від 10 вересня 2007 р. та 22 січня 2008 р. слідує, що ОСОБА_4 і ОСОБА_7 встановлена друга групи інвалідності та непрацездатність з дитинства внаслідок хронічної хвороби (цукровий діабет).
22 липня 2004 р. представники адміністрації КЖЕП №24, без дозволу та присутності відповідачів, відкрили двері спірної кімнати і винесли їх особисті речі на склад (26 найменувань). У двері кімнати був врізаний новий замок. Хоча, відповідно до рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2004 р. за позовом МГЗ до відповідачів про стягнення заборгованості за комунальні послуги, вони значаться проживаючими в цій кімнаті.
14 листопада 2005 р. ОСОБА_4 частково погасила заборгованість за комунальні послуги в сумі 384 грн. 90 коп.
Листом заступника Миколаївського міського голови ОСОБА_9 від 11 травня 2006 р. ОСОБА_4 на її звернення від 12 квітня 2006 р. повідомлено, що її сім'я зможе проживати в спірному житлі при умові погашення заборгованості за комунальні послуги.
Проте, за направленнями позивача від 23 жовтня 2006 р. та 14 лютого 2008 р., у зазначеній кімнаті тимчасово проживала, а зареєстрована до теперішнього часу, сім'я ОСОБА_10 у складі 4-х чоловік.
27 серпня 2008 р. ОСОБА_11 письмово звертався до директора КЖЕП №24 про надання можливості проживати в указаній кімнаті, гарантуючи сплату заборгованості за комунальні послуги.
4 грудня 2008 р. ОСОБА_4, при допомозі сторонніх осіб, установила на вході до зазначеного житла нові металеві двері.
За протестом прокурора 8 грудня 2008 р. в спірній кімнаті зареєстрована ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, як донька ОСОБА_7
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та її донька ОСОБА_8 не проживають у спірній кімнаті з 2004 р. у зв’язку з тим, що адміністрація КЖЕП №24 позбавила їх такої можливості, а тому нема підстав для визнання їх такими, що втратили право проживати в цьому житлі.
Посилання позивача на те, що відповідачі постійно проживають в с. Шевченкове Жовтневого району Миколаївської області, де займаються веденням сільського господарства, не підтверджені належними та допустимими доказами. Натомість встановлено, що будинок №4 по вул. Новій в указаному селі належить ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, матері ОСОБА_4
Однак, ухвалюючи оскаржене рішення, місцевий суд не повністю з'ясував всі обставини справи та зробив висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи. В зв’язку з чим, відповідно до пунктів 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення щодо права ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та її доньки ОСОБА_8 на користування спірним житлом підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.
В той же час, не викликає заперечень висновок суду першої інстанції щодо втрати права ОСОБА_6 (до шлюбу – ОСОБА_7) ОСОБА_13 на користування спірною кімнатою, оскільки вона не довела, що з 17 березня 2000 року (часу свого повноліття) вона не проживає в цьому житлі з поважної причини. 26 листопада 1999 р. вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_14 і з того часу проживає окремо від батьків. Тому для скасування рішення суду в цій частині підстави відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2009 р. в частині визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням і відмові у задоволенні її зустрічного позову про продовження пропущеного строку та вселення - залишити без змін.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2009 р. в іншій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення .
В задоволенні позовних вимог Миколаївського міськвиконкому до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та її малолітньої дитини про визнання такими, що втратили право користуватись кімнатою НОМЕР_1 в гуртожитку, розташованому в будинку №340/1 по Пр. Жовтневому в м. Миколаєві, відмовити.
Продовжити ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та її малолітній доньці ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, право користування кімнатою НОМЕР_1 в гуртожитку, розташованому в будинку №340/1 по Пр. Жовтневому в м. Миколаєві та вселити їх до вказаного житла.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. але може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: