Справа № 2-940/2010 рік

                                                                            РІШЕННЯ

                                                                   ІМ’ЯМ      УКРАЇНИ

11 лютого 2010 року                                                           Кіровський районний суд

                                                                                                           м. Дніпропетровська

у складі:

головуючого - судді:                                                         - ОСОБА_1

при секретарі:                                                                   - ОСОБА_2,

за участю представника позивача:                 - ОСОБА_3,

за участю Відповідача:                     - ОСОБА_4,

    за участю представника третьої особи:             - ОСОБА_5,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську  цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 третя особа Публічне акціонерне товариство Банк «Фінанси та кредит» про відновлення становища шляхом визнання недійсним виконавчого напису №2882 виданого 16.07.2009 року, -

                                                            ВСТАНОВИВ:

21.09.2009 року позивач звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу  ОСОБА_4 про відновлення становища шляхом визнання недійсним виконавчого напису № 2882  від 16.07.2009 року третя особа Публічне акціонерне товариство Банк «Фінанси та Кредит».

В обгрунтування позову  позивач зазначала, що 16.07.2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу  ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис № 2882 про звернення стягнення  на заставлене майно на суму 75247 доларів США та 42 018,82 гривень, а саме на автомобіль, що належить їй  на користь ПАТ  Банк «Фінанси та кредит».

На думку позивача  виконавчий напис виконаний без достатніх правових підстав, а саме: виконавчий напис вчинено відповідачем без доказів підтвердження безспірності – не було  письмових вимог  про погашення боргу в повному обсязі; розмір пені, що зазначений у виконавчому написі, який складає 1% від суми боргу за кожний день прострочення не відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне  виконання грошових зобов’язань».

05.02.2010 року представник позивача ОСОБА_3 уточнив заявлені позовні вимоги та вказував, що кредитний договір, на який є посилання у виконавчому написі, фактично є недійсним, так як вираження в ньому  грошових зобов’язань в доларах США суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України. До тогож у третьої особи  при підписанні кредитного договору не було індивідуальної ліцензії на здійснення разової  валютної операції на період, необхідний  для здійснення такоїї операції.

Просив суд  визнати недійсним виконавчий напис № 2882 від 16.07.2009 року.

У даному  судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечувала, вказувала, що  виконавчий напис вчинено  відповідно до вимог ЦК України, ст. 88 Закону України «Про нотаріат», Інструкції  про порядок вчинення  нотаріальних дій нотаріусами  України від 03.03.2009р. і ніякиїх порушень при цьому немає.

Представник третьої особи Публічного акціонерного товариства  Банк «Фінанси та кредит» ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_6, вказавши на те, що  позов є незаконним та необгрунтованим.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

16.04.2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір № 009/08 – ФЛ/18  відповідно до якого Банк надав ОСОБА_6 у тимчасове користування кредитні ресурси у сумі 75 600, 00 доларів США, а позичальник (ОСОБА_6В.) зобовязалась щомісяця у строк до 10 числа здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах та повністю повернути кредитні ресурси до 10 квітня 2016 року (а.с. 7 – 13).

16.04.2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ Банк «Фінанси та кредит» було укладено договір застави автомобіля  марки LEXUS, модель  RX  350, тип – легковий універсал – В, 2008 року випуску, колір – чрний, шасі № 2Т2НКЗ1U88С095906, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 6).

17.03.2009 року ОСОБА_6 отримала під розпис Вимогу про дострокове повернення кредиту від 13.03.2009 року за вих. №  10 – 018/02 – 133 (а.с. 18,24).

16.07.2009 року ПАТ  Банк «Фінанси та кредит» звернулось до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про вчинення виконавчого напису про стягнення з боржника – ОСОБА_6 заборгованості у сумі 75 247, 15 доларів США та 42 018, 82 гривень на користь ПАТ Банк «Фінанси та кредит» (а.с. 16).

16 липня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу було вчинено винонавчий напис № 2828 (а.с. 5).

Відповідно до Банківської ліцензії № 28 Банку «Фінанси та кредит» надано право здійснювати банківські операції визначені ч. 1 та п. 5 – 11, ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 65).

Відповідно до дозволу №28 – 2 виданого Банку «Фінанси та кредит» надано право здійснювати операції визначені п. 1 – 4 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 66).

Відповідно до додатку до дозволу № 28 – 2 від 14 вересян 2004 року Банк «Фінанси та кредит» мав право на здійснення операцій з валютними цінностями (а.с. 67).

Отже на підставі, вивчених матеріалів справи, пояснень сторін, викладених у судовому засіданні, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Відповідно до ст. 284  Інструкції  про порядок вчинення  нотаріальних дій нотаріусами  України від 03.03.2009 року  нотаріус вчиняє  виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність  заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Ст. 286 Інструкції  про порядок вчинення  нотаріальних дій нотаріусами  України при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подані на обгрунтування документи, зазначені у переліку документів, за якими стягнення заборгованності провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Судом встановлено, що 16.07.2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу  ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис № 2882 про звернення стягнення  на заставлене майно на суму 75 247, 00 доларів США та 42 018,82 гривень, а саме на автомобіль марки, що належить позивачу. При його вчиненні нотаріус керувалась  ст. 87 Закону України «Про нотаріат», п. 1 переліку документів, за якими стягнення  заборгованності проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999р.

Відповідач  діяла  в межах своїх повноважень і нею не було порушено норми  чинного законодавства і прав  позивача.

Посилання  позивача на те, що нотаріусом  фактично було винесено рішення на підставі недійсного кредитного договору є необгрунтованими, позивачем не надано ніякого доказу, який би підтверджував, що кредитний договір з тих чи інших підстав визнано недійсним.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Також  частина 2 статті 551 ЦК України зазначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.  

Зазначеними нормативними актами законодавець надав можливість сторонам  договору встановлювати розмір неустойки (пені) за домовленістю. Пунктом 6.1 Кредитного договору № 009/08-ФЛ/18 від 16.04.2008 року  сторони встановили штрафну санкцію  як пеня в розмірі 1% від суми несвоєчасно сплаченої заборгованності за кожний день прострочки.

У разі існування неузгодженості  між нормами (колізія права), застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт  не втратив своєї чинності.

Тому  твердження представника позивача про те, що пеня в розмірі 1% за кожний день прострочки безпідставно нарахована не є доведеною.

Відповідно до ст. 192, ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

П. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. (Під терміном «кошти» згідно із статтею 2 цього Закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент).

Стаття 345 ГК України зазначає, що кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом України «Про банки і банківську діяльність». Частиною першою статті 49 вищевказаного Закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначив, що банки, які мають банківську ліцензію, мають право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

Згідно із статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного кредитування.

Пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 № 275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, до яких належить і іноземна валюта.

При цьому, пунктом 5.3 цього Положення визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Чинне валютне законодавство України надає право банкам, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл, здійснювати валютні операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті.

Отже, банк мав прааво здійснювати  кредитування в іноземній валюті,  при цьому вимоги  ст. 99 Конституції України та ст. 524 ЦК України не є порушеними.

Посилання позивача на пункт 4 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» нібито як на підставу визнання виконавчого напису  недійсними є необґрунтованим, оскільки підп. «в» пункту 4 статті 5 Декрету передбачає необхідність отримання індивідуальної ліцензії тільки у випадках, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а законодавством України не встановлено жодних обмежень щодо граничних розмірів сум та термінів таких кредитів.

На момент видачі кредиту у Банка «Фінанси та Кредит» була  банківська ліцензія та дозвіл на здійснення операцій в іноземній валюті.

На підставі ст.88 Закону України «Про нотаріат», Інструкції  про порядок вчинення  нотаріальних дій нотаріусами  України від 03.03.2009р., керуючись ст.ст. 10,27,31,60,130,212-215 ЦПК України, ст. 192, 533 ЦК України, суд, -

                                               ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 третя особа Відкрите акціонерне товариство «Фінанси та кредит» про відновлення становища шляхом визнання недійсним  виконавчого напису №2882 виданого 16.07.2009 року відмовити в повному обсязі .

Заяву про апеляційне оскарження суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на  рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

                  Суддя

Кіровського  районного суду

    м. Дніпропетровська                                                                     ОСОБА_1