Ухвала

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 331/4114/18

провадження № 61-6499 ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у справі за позовом управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрійському району до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми державної соціальної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрійському району (далі - Управління) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми державної соціальної допомоги (допомоги малозабезпеченим сім'ям) у розмірі 8 385,59 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року, позов Управління задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Управліннянадміру виплачену суму державної соціальної допомоги (допомогу малозабезпеченим сім'ям ) у розмірі 8 385,59 грн за період з 01 серпня 2017 року до 31 грудня 2017 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (пункт 1 частини шостої, частина дев'ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 8 385,59 грн, яка станом на 1 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону та визнана такою судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, у касаційній скарзі заявник посилається на те, що рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо прав безробітних на соціальну допомогу. Крім того, вказує, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки неоднозначність в законодавстві звужує зміст та обсяг конституційних прав на соціальну допомогу .

За змістом підпунктів «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником не додано до касаційної скарги доказів, які б підтверджували обставини, на які вона посилається. Разом з тим, ОСОБА_1 не додала до касаційної скарги доказів, які б підтверджували, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки сама по собі вказівка про неоднозначність в законодавстві, фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у справі за позовом управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрійському району до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми державної соціальної допомоги.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Білоконь