Справа №522/19892/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року м.Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

представника позивача Бондар О .Б .,

представника відповідача ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

22.09.2015 року Акціонерне товариство «СБЕРБАНК» (попередня назва ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» змінена на підставі редакції статуту ПАТ «СБЕРБАНК», затвердженої рішенням єдиного акціонера № 1 від 25 січня 2016 року, попередня назва ПАТ «Сбербанк» змінена на підставі редакції статуту АТ «СБЕРБАНК», затвердженої рішенням єдиного акціонера № 1 від 10 квітня 2018 року) звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що 01 жовтня 2012 року уклав з відповідачем кредитний договір №18205-ФО/2012/140, за яким зобов`язався надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 300000,00 грн. В свою чергу, відповідач зобов`язався до 30 вересня 2017 року повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії, штрафні санкції, інші передбачені цим договором платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, та виконати інші умови цього договору. Відповідач неналежним чином виконував грошові зобов`язання за кредитним договором, тому у нього виник борг по поверненню кредиту, сплаті відсотків та пені у загальному розмірі 287633 грн. 24 коп. Відповідач ухиляється від добровільного повернення боргу, тому банк просив суд примусово стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором:

07.02.2017 року позивач надав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 563676 грн. 45 коп., з яких: 215597,71 гривня - заборгованість за кредитом; 143754,37 гривень - проценти за користування кредитом; 129659,02 гривні - пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом; 74665,35 гривень - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

Позов подано з підстав невиконання боржником обов`язку зі сплати заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Нікітіної С.Й. від 23.10.2015 року відкрито провадження у справі за зазначеним позовом АТ «Сбербанк».

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 02.05.2018 року цивільну справу за вказаним позовом АТ «Сбербанк» прийнято до провадження та призначено розгляд справи у загальному провадженні.

Представником відповідача надавались до суду заперечення, відповідно до яких позов він не визнав в частині стягнення відсотків за договором після пред`явлення банком дострокової вимоги про повернення боргу, а також в частині стягнення штрафних санкцій, оскільки на його думку він звільнений від їх сплати відповідно до приписів ч. 1 ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Також представником відповідача надано до суду заяву про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Представником позивача до суду надавались відповіді на заперечення відповідача, в яких він зазначав, що відповідач не звільнений від сплати відсотків за договором, оскільки зобов`язання за приписами чинного законодавства припиняється його виконанням, а від сплати штрафних санкцій відповідач не звільнений, оскільки мешкає не в зоні проведення АТО, а в м. Одесі.

11.07.2018 року у судовому засіданні закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відповідних запереченнях.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 01.10.2012 року між ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії» правонаступником якого є АТ « Сбербанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №18205-ФО/2012/140.

01 жовтня 2012 року уклав з відповідачем кредитний договір №18205-ФО/2012/140, за яким зобов`язався надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 300000,00 грн. В свою чергу, відповідач зобов`язався до 30 вересня 2017 року повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії, штрафні санкції, інші передбачені цим договором платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, та виконати інші умови цього договору.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк відкрив позичальнику не відновлювальну кредитну лінію в гривні, надав позичальнику кредитні кошти у сумі 300000,00 грн., а позичальник зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням та повернути кредит банку, а також виплачувати банку проценти за користування кредитом, комісії, штрафні санкції, інші передбачені цим договором платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та виконати всі інші умови цього договору.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору тип процентної ставки, що застосовується за договором: змінювана процентна ставка. При цьому розмір процентної ставки визначається як сума погодженого сторонами індексу і маржі банку та розраховується за формулою R=UIRD 12M + M.

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору кредит надається на поточні потреби без обмеження цільового використання кредитних коштів за виключенням випадків, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 2.2 кредитного договору належне виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечується неустойкою (штрафом, пенею), яка передбачена цим договором, і всім належним позичальнику майном, майновими правами та грошовими коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до п. 5.1 кредитного договору позичальник сплачує банку наступні комісійні винагороди: комісію за надання кредиту у розмірі 1,3%, що сплачується позичальником одноразово в день підписання цього договору; комісію за управління вільним залишком ліміту кредитної лінії у розмірі 4% річних від розміру вільного залишку ліміту кредитної лінії (без ПДВ).

Відповідно до розділу 6 кредитного договору позичальник зобов`язується сплачувати банку проценти у розмірі, що зазначений в пункті 1.2 цього договору (п. 6.1). Проценти нараховується на загальну суму заборгованості за кредитною лінією.

Також судом встановлено, що станом на 23 січня 2017 року у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 563676 грн. 45 коп., з яких: 215597,71 гривня - заборгованість за кредитом; 143754,37 гривень - проценти за користування кредитом; 129659,02 гривні - пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом; 74665,35 гривень - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

Як підтверджується матеріалами справи, 30.03.2015 року позивач направив відповідачу повідомлення-вимогу щодо повернення повної суми заборгованості за кредитним договором №18205-ФО/2012/140 від 01.10.2012 року (а.с. 27-28, т.1), в якій зазначено, що заборгованість має бути сплачена в строк не пізніше 60 календарних днів з дати отримання даної вимоги. У разі невиконання цієї вимоги банк зазначив відповідачу, що залишає за собою право на стягнення заборгованості в судовому порядку або звернення стягнення на заставлене майно.

Відповідач отримав вказану вимогу 14.04.2015 року (а.с. 30, т. 1), проте суму заборгованості у розмірі, визначеному банком, не повернув. Також сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи, що протягом 2015-2017 років відповідач продовжував частково вносити кошти на погашення заборгованості за кредитом (а.с. 137-140, т. 2).

22.09.2015 року позивач звернувся до суду з позовом, що розглядається судом (а.с. 3, т. 1), про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором із дотриманням вимог пункту 8.3. кредитного договору, який погоджено сторонами та не визнано недійсним у встановленому законом порядку. Таким чином, банк скористався правом вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 цього кодексу, а саме положення про позику.

Згідно з ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно дост. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно з статтею 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Суд враховує, що відповідач повністю визнав свою заборгованість перед банком в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 215597,71 грн. та частково в частині стягнення процентів у розмірі 35696,94 грн. (а.с. 95, т.2).

В свою чергу суд критично відноситься до тверджень відповідача, що він звільнений від сплати штрафних санкцій відповідно до приписів ч. 1 ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки він не є особою, яка зареєстрована та постійно проживає або переселилася у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку. Судом встановлено, що з 14.12.2011 року відповідач мешкає та зареєстрований у м. Одесі, що підтверджується його паспортом (а.с. 35, т. 1), а довідку, видану у м. Донецьку у липні 2014 року (а.с. 98, т. 1), суд взагалі не може розглядати як доказ, оскільки в цей час м. Донецьк вже знаходилось у районі проведення антитерористичної операції. Укладення кредитного договору у 2012 році у м. Макіївка також не є доказом постійного проживання відповідача у м. Донецьку станом на 14.01.2014 року.

Також суд критично відноситься до тверджень відповідача, що у банку припинилось право на нарахування процентів у зв`язку з заявленням вимоги про повернення кредиту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) викладено правовий висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Аналогічна правова позиція дотримана Верховним Судом під час розгляду справи №755/20232/13 (постанова від 06.02.2019 року).

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Судом встановлено, що до подання зазначеного позову, банк не звертався до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості з відповідача, таким чином у позивача не припинилось право на нарахування процентів.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до вимог статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14, постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 755/15614/15-ц.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що пеня підлягає нарахуванню лише за останні 12 місяців перед зверненням позивача до суду, тобто стягненню підлягає: 128497,60 гривень - пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом; 74473,55 гривень - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, жодних доказів у спростування доводів банку, крім застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, відповідач до суду не надав, а тому вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1-2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 89, 258-259, 263-264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» (код ЄДРПОУ 25959784) заборгованість за кредитним договором №18205-ФО/2012/140 від 01.10.2012 року, що становить станом на 23 січня 2017 року 562323,23 гривні (п`ятсот шістдесят дві тисячі триста двадцять три гривні 23 коп.), з яких: 215597,71 гривня (двісті п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто сім гривень 71 коп.) - заборгованість за кредитом; 143754,37 гривень (сто сорок три тисячі сімсот п`ятдесят чотири гривні 37 коп.) - проценти за користування кредитом; 128497,60 гривень (сто двадцять вісім тисяч чотириста дев`яносто сім гривень 60 коп.) - пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом; 74473,55 гривень (сімдесят чотири тисячі чотириста сімдесят три гривні 55 коп.) - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складене 19 квітня 2019 року.

Суддя Л.С. Єршова