Справа № 524/528/17

Провадження №2/524/17/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого - судді - Нестеренка С.Г., при секретарі - Бельченко Н.Л., за участі представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідача-позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, відповідача-третьої особи (за зустрічним позовом) - ОСОБА_5, третіх осіб: ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Лінькової І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним, стягнення боргу по орендній платі, оплаченої вартості житлово-комунальних послуг, скасування та вилучення всіх записів про реєстрацію права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу удаваним, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним.

В обґрунтування позову зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою І.Б. 29 липня 2011 року.

Пізніше, за договором оренди квартири від 25 червня 2015 року він надав її у найм ОСОБА_8, який повідомив, що проживатиме там разом із сином. За даним договором ОСОБА_8 повинен був сплачувати йому (позивачу) щомісячну плату в розмірі 2900 грн. та всі комунальні платежі.

Починаючи з березня 2016 року ОСОБА_8 почав порушувати умови договору та затримувати щомісячну сплату орендного платежу. За договором оренди мав отримати грошові кошти в розмірі 58 000 грн., а отримав 43 463 грн. Борг складає 14 537 грн. Крім того, він (позивач), дізнався про існування боргу по сплаті вартості комунальних платежів у розмірі 12 985,39 грн. Звернувшись до ОСОБА_8 за тим, щоб він звільнив квартиру, дізнався, що в квартирі проживає лише його син ОСОБА_5 При зверненні по телефону до ОСОБА_5 дізнався, що той став власником квартири і щоб він (позивач) по всіх питаннях звертався до адвоката Більди В.В.

Після отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався, що 01 листопада 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом Д.О. був посвідчений договір дарування квартири, згідно якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_5 прийняв у дар квартиру.

Вважає, що дарування квартири було сплановане, щоб позбавити його права користування та розпорядження власністю.

Зазначає, що у 2011 році ОСОБА_3 продав спірну квартиру йому (позивачу) і таким чином ввів нотаріуса Прокопа Д.О. в оману.

Просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1.

Стягнути пропорційно з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на його користь витрати у зв'язку з договором оренди у розмірі 14 537,00 грн. та заборгованість по сплаті вартості комунальних послуг у розмірі 12 985,39 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на його користь сплачений судовий збір в розмірі 640 грн.

Ухвалою судді від 27 січня 2017 року позовна заява була залишена без руху для усунення недоліків (т.1 а.с.17).

20 лютого 2017 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява на виконання ухвали суду від 27 січня 2017 року (т. 1 а.с. 22).

Ухвалою судді від 16 лютого 2017 року було відкрито провадження у справі та залучено до участі у справі сторін (т. 1 а.с. 26).

21 лютого 2017 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про отримання процесуальних документів в електронному вигляді та заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи Прокопа Д.О. (т. 1 а.с. 31, 32).

15 березня 2017 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову (т. 1 а.с. 45-46).

У поданій заяві позивач просив вжити заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1

Ухвалою суду від 16 березня 2017 року було накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 49).

Ухвалою суду від 11 квітня 2017 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопа Д.О. (т.1 а.с. 62).

30 жовтня 2017 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог (т. 1 а.с. 98-100).

Позивач просив скасувати та вилучити всі записи в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь судовий збір в розмірі 640 грн.

30 жовтня 2017 року до суду від ОСОБА_3 було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу удаваним (т. 1 а.с. 105-108).

В обґрунтування зустрічного позову позивач ОСОБА_3 зазначав, що у 2011 році, у зв'язку із сімейними обставинами, він, разом із дружиною ОСОБА_12 домовилися з ОСОБА_1 про отримання у нього в борг грошових коштів в розмірі 3000 доларів США з кінцевою датою повернення до 29 грудня 2012 року. На виконання домовленості ОСОБА_1 повідомив, що надасть гроші в борг під заставу якогось майна.

Разом із дружиною вони прийняли рішення про отримання грошей у ОСОБА_1 під заставу його квартири. ОСОБА_1 також повідомив, що надасть гроші на умовах сплати боргу та відсотків щомісяця в розмірі 2500 грн. протягом 17 місяців.

29 липня 2011 року у приватного нотаріуса Лінькової І.Б. він з дружиною надав оригінали документів на квартиру. Поки нотаріус оформляла документи, його дружина ОСОБА_12 написала розписку на ім'я ОСОБА_1 про отримання 3000 доларів США під заставу квартири та взяла гроші. Після підписання документів у нотаріуса ОСОБА_1 забрав оригінали документів та оригінал розписки і повідомив, що після повернення грошових коштів він поверне розписку та нотаріальний договір позики та застави.

Зазначає, що в подальшому він з дружиною повертав грошові кошти ОСОБА_1 відповідно до умов договору позики щомісячно в різних частках. Повернення грошей відмічали на зворотній стороні розписки, де ставили свої підписи.

Остаточно повернули грошові кошти ОСОБА_1 у 2012 році та вважали, що виконали умови договору. Сам ОСОБА_1 повідомив їм, що жодних заборон на їх квартиру не накладено і що він (позивач) є власником своєї квартири.

У подальшому, у 2015 році, Федоров звернувся до нього (позивача) та повідомив, що він винен йому гроші за розпискою та у зв'язку із збільшенням курсу долара США до «21» він винен йому грошову різницю і якщо борг не буде повернуто, подасть в суд та відбере квартиру.

Позивач вказує, що погодився на умови сплати щомісячно 2900 грн., оскільки повернути одразу всієї суми не міг. Його (позивача) син - ОСОБА_8 вів перемовини та вони домовились про сплату грошей на картку ОСОБА_1, нібито, за оренду квартири.

Виплативши грошові кошти ОСОБА_1 попрохав його повернути документи та розписку, на що останній відмовився.

В подальшому дізнався, що ОСОБА_1 у 2011 році замість договорів позики та застави підписав з ними договір купівлі-продажу квартири за 92 000 грн. Зазначає, що грошові кошти в сумі 92 000 грн. ні він сам, ні його дружина не отримували, наміру продавати квартиру не мали, гроші брали виключно в борг.

Позивач вказує, що на момент укладання удаваного договору купівлі-продажу вартість трикімнатної квартири була значно більшою та за ринковою вартістю складала 30-32 тис доларів США.

Вважає, що правочин було вчинено поза їх волею і в самому договорі зазначено невідповідну вартість майна, яку вони не отримували та наміру продавати не мали, так як це було їх спільне майно подружжя.

Звертає увагу, що на моменту укладання договору купівлі-продажу у квартирі був зареєстрований онук ОСОБА_5, який на той моменту був неповнолітнім і нотаріус не мав права посвідчувати оспорюваний договір купівлі-продажу квартири. Вважає, що ОСОБА_1 ввів його та його дружину в оману.

Просив визнати договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу 29 липня 2011 року удаваним. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3, яку було підписано його представником ОСОБА_4, до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу удаваним було прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним (т. 1 а.с. 114).

Розпорядженням керівника апарату Автозаводського районного суду м. Кременчука від 16 січня 2018 року за № 390 був призначений повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку із відрядженням (шляхом переведення_ судді Рибалка Ю.В. для здійснення правосуддя до Оболонського районного суду м. Києва строком на 6 місяців (т. 1 а.с. 119).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2018 року було визначено суддю Нестеренко С.Г. головуючим по даній справі (т. 1 а.с. 120).

15 лютого 2018 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Лінькової І.Б. (т. 1 а.с. 148-149).

Ухвалою суду від 27 лютого 2018 року було залучено до участі у справі третьою особою ОСОБА_6, зобов'язано позивача-відповідача ОСОБА_1 та відповідача-позивача ОСОБА_3 сплатити судовий збір (т. 1 а.с. 159).

27 березня 2018 року позивачем-відповідачем ОСОБА_1, на виконання вимог ухвали суду від 27 лютого 2018 року, було сплачено судовий збір в розмірі 284.27 грн. (т. 1 а.с. 165).

12 квітня 2018 року відповідачем-позивачем ОСОБА_3, на виконання вимог ухвали суду від 27 лютого 2018 року, було сплачено судовий збір в розмірі 924,27 грн. (т. 1 а.с. 171-171а).

Ухвалою суду від 11 вересня 2018 року було залучено до участі у справі третіми особами без самостійних вимог Службу у справах дітей Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, виконавчий комітет Кременчуцької міської ради, як орган опіки та піклування. Витребувано від приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Лінькової І.Б. копії всіх документів з матеріалів договору купівлі-продажу спірної квартири (т. 1 а.с. 234).

12 вересня 2018 року до суду від приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопа Д.О. надійшли копії документів по даній справі (т. 2 а.с. 3-30).

19 вересня 2018 року до суду від приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Лінькової І.Б. надійшли копії документів по даній справі (т. 2 а.с. 32-51).

10 жовтня 2018 року до суду від ОСОБА_1 засобами електронного поштового зв'язку надійшли копії документів по даній справі (т. 2 а.с. 52-64).

Ухвалою суду від 27 лютого 2019 року було відмовлено позивачу-відповідачу ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про продовження розгляду справи у відсутності інших учасників справи, які не прибули у судове засідання, яке було призначене на 10 год. 00 хв. 27 лютого 2019 року та повідомлено про виклик не прибувших осіб через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (т. 2 а.с. 112).

У судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 первісні позовні вимоги та уточнені позовні вимоги до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5 підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини та підстави, викладені в позові та в уточненому позові. Із зустрічним позовом ОСОБА_3, на який не подавали відзив та заперечення, не погодилися, просили відмовити у задоволенні цього позову.

ОСОБА_1 пояснив, що був з ОСОБА_6 знайомий, знав про її фінансові труднощі, декілька разів допомагав шляхом надання їй грошових коштів у позику. Не мав можливості своєчасно здійснити державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, внаслідок її перебування під арештом. Договір оренди (найму) квартири у нотаріальному порядку не укладався, не реєструвався у відповідних житлово-експлуатаційних підприємствах, про одержані прибутки у вигляді сплаченої орендної плати, декларації до органів ДФС України не подавав.

Відповідач-позивач - ОСОБА_3 та його представник - ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6 у судовому засіданні з позовом ОСОБА_1 не погодилися, підтримали зустрічний позов ОСОБА_3 Пояснили, що договір купівлі-продажу квартири, який було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, фактично укладався лише з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 перед ОСОБА_1 щодо повернення взятих у позику грошових коштів у розмірі 3000 доларів США, а тому вважали такий договір удаваним договором застави у забезпечення договору позики.

Відповідач-третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_8 з позовом ОСОБА_1 не погодився, підтримав зустрічний позов ОСОБА_3 Пояснив, що про борги матері ОСОБА_6 дізнався від неї та ОСОБА_1 Сплатив останньому близько 40 000 грн. у погашення заборгованості з врахуванням коливання курсу гривні до долара США. Станом на 29 липня 2011 року його син ОСОБА_5 був неповнолітнім, проживав та був зареєстрованим у спірній квартирі, і навчався в ЗОШ № 8 м. Кременчука, яка знаходилася поруч з будинком, де знаходиться спірна квартира.

Відповідач-третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_5 у судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечував, просив відмовити у його задоволенні. Зустрічний позов ОСОБА_3 просив задовольнити. Пояснив, що весь час був зареєстрованим та пооживав у спірній квартирі.

Третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Прокоп Д.О. з позовом ОСОБА_1 не погодився. Вважав, що договір дарування квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було ним посвідчено на законних підставах, дієздатність сторін була перевірена, ОСОБА_6 надала згоду. Крім того, ним було перевірено факт відсутності обтяження на спірну квартиру, у тому числі були відсутні відомості про попередні арешти квартири.

Третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Лінькова І.Б. щодо суті розгляду справи не визначилася. Пояснила, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 було укладено та посвідчено на підставі вільного волевиявлення сторін, в межах всіх необхідних роз'яснень, встановлених фактів і дій, передбачених чинним законодавством України на час його укладання та підписання його сторонами.

Представники третіх осіб: - виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради як органу опіки та піклування та Служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради у судове засідання не прибули, представник яких просила справу розглядати без участі представників цих третіх осіб, про що надала письмові заяви (т. 2 а.с 65-68).

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, третіх осіб, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити за наступних підстав та обставин.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом достовірно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності відповідачу-позивачу ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 24 березня 2008 року Кременчуцькою міською Радою Полтавської області із реєстрацією в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 24 березня 2008 року, рішення про реєстрацію права власності від цього ж числа реєстратора КП «Кременчуцьке МБТІ», р.номер 22614125, номер запису: 52 в книзі 5 (т. 2 а.с. 37-38).

29 липня 2011 року між ОСОБА_3, за згодою ОСОБА_6, та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою І.Б., зареєстровано в реєстрі за № 3014 (т. 2 а.с. 33-36).

Цього ж дня, третя особа ОСОБА_6 отримала у позику від позивача-відповідача ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3000 доларів США, які вона зобов'язувалася повернути до 29 грудня 2012 року, що постає з пояснень ОСОБА_3 і ОСОБА_6 та із копії розписки від 29 липня 2011 року (т. 1 а.с. 112).

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

У відповідності до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу.

Згідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У статті 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

У судовому засіданні відповідач-позивач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_6 пояснили, що оригінал розписки ОСОБА_6 знаходиться у ОСОБА_1 Дані кошти ОСОБА_6 взяла у позику з метою погашення боргів перед іншими фізичними та юридичними особами, які виникли у ОСОБА_6 внаслідок здійснення нею підприємницької діяльності.

Про наявність скрутного фінансового стану ОСОБА_6 був обізнаний і ОСОБА_1, що постає з пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_6, наданих ними у судовому засіданні та не заперечувалося самим ОСОБА_1

Крім того, в ході розгляду справи відповідач-третя особа ОСОБА_8 пояснив, що упродовж 2014-2015 років за проханням матері ОСОБА_6 та на вимогу ОСОБА_1 сплатив останньому грошові кошти на суму 40 000 грн. в остаточне погашення заборгованості ОСОБА_6 з урахуванням коливання курсу гривні до долара США.

Позивачем-відповідачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_2 дані обставини не були спростовані. Натомість, ОСОБА_1 підтвердив факти зустрічей з ОСОБА_8 з метою вирішення фінансових питань.

Доводи ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 щодо того, що ОСОБА_8 сплачував орендну плату за сина ОСОБА_5, котрий залишився проживати у спірній квартирі, не заслуговують уваги.

Дійсно, ОСОБА_1 надав суду договір оренди спірної квартири, який датовано 25 червня 2015 року, зі строком в один рік (т. 1 а.с. 12).

Згідно ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

У той же час між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та/або членами сім'ї останнього, після укладання 29 липня 2011 року договору купівлі-продажу квартири до 25 травня 2015 року договори оренди (найму) житла - спірної квартири не укладалися, а ОСОБА_3 та члени його сім'ї продовжували проживати у спірній квартирі. Крім того, згідно довідки ЖБК від 25 жовтня 2016 року у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_14 (син ОСОБА_3.) та ОСОБА_5 (онук ОСОБА_3.), (т. 2 а.с. 11). Станом на день розгляду справи у квартирі проживає та є зареєстрованим ОСОБА_5

Отже, за даних обставин договір оренди (найму) спірної квартири повинен був укладатися між ОСОБА_1, з однієї сторони, та одночасно з іншої сторони з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_14, оскільки відповідач-третя особа ОСОБА_8 не мав необхідності у проживанні у спірній квартирі та не був законним представником ОСОБА_5, котрий станом на 25 травня 2015 року досяг повноліття.

Також, позивач-відповідач ОСОБА_1 пояснив в судовому засіданні, що податок з доходів фізичної особи внаслідок отримання ним орендної плати він не сплачував.

Суд вважає, що орендна плата, отримана власником від здачі житла в оренду у відповідності до ст. 164 Податкового Кодексу України є доходом фізичної особи і оподатковується на загальних підставах.

Згідно п. 164.2 ст.164 Податкового Кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.170.1.5 п.170.1 ст.170 ПК України якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку - орендодавець. При цьому, такий орендодавець самостійно нараховує та сплачує податок до бюджету в строки, встановлені цим Кодексом для квартального звітного (податкового) періоду, а саме: протягом 40 календарних днів, після останнього дня такого звітного (податкового) кварталу, сума отриманого доходу. Сума сплаченого протягом звітного податкового року податку та податкового зобов'язання за результатами такого року відображаються у річній податковій декларації.

За висновком суду сплата податку на отримані кошти орендної плати за житло стверджує законність та офіційність відносин між сторонами у договорі оренди.

Звідси, доводи і посилання ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на наявність договору оренди спірної квартири є безпідставними.

Отже, наявність у письмовій формі договору оренди житла від 25 травня 2015 року підтверджує не факт здачі квартири в оренду, а факт наявності відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 щодо погашення боргу ОСОБА_6 за договором позики, а також факт укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_6

Таким чином, суд вважає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 дійсно існували правовідносини за договором позики, які були припинені у зв'язку з виконанням ОСОБА_6 своїх грошових зобов'язань, у тому числі за допомогою ОСОБА_8, перед ОСОБА_1

Відповідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

У ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Статтями 626, 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 р. за № 9 звернуто увагу суддів на те, що за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним (п. 25 постанови).

Таким чином, воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає вставленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

За таких обставин суд вважає, що вчинені сторонами дії не можуть вважатись остаточним відчуженням майна та призводять до правових наслідків, які настають за договором застави.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, наслідком удаваності правочину є його недійсність.

Відповідно до ч. 2 ст. 593 ЦК України у разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 17 ЦК України іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про існування майнових труднощів у ОСОБА_6 та намагання їх вирішення шляхом взяття коштів у позику від ОСОБА_1 - є прийнятними, беручи до уваги і той факт, що сам ОСОБА_1 не заперечував це у судовому засіданні, а також те, що останній надавав кошти у позику ОСОБА_6 і раніше.

З огляду на зазначене, суд вважає, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою Іриною Борисівною, зареєстрований в реєстрі за № 3014, необхідно визнати удаваним договором застави (іпотеки) у забезпечення договору позики грошових коштів у розмірі 3000 доларів США, укладеного 29 липня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1.

Судом також встановлено, що 01 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування спірної квартири, який було посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом Д.О. та зареєстровано в реєстрі за № 1575 (т. 2 а.с. 2-30).

Після укладення 29 липня 2011 року договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_1, маючи реальну фактичну можливість вжити заходів щодо здійснення державної реєстрації права власності на спірну квартиру, всупереч вимогам ст. 182 ЦК України таку державну реєстрацію не здійснив.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Крім того, обов'язкова державна реєстрація прав на нерухоме майно встановлена Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 22 червня 2011 року за № 703 (з наступними змінами та доповненнями на час з 29 липня 2011 року до 11 лютого 2014 року - втрати чинності цього Порядку та постанови КМ України), Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2015 року за № 1127 (з наступними змінами та доповненнями).

Однак, ОСОБА_1 всупереч вимогам закону не звертався із заявами до державних реєстраторів щодо здійснення державної реєстрації права власності за ним на спірну квартиру.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 не надали суду належні і допустимі докази про наявність поважних причин не звернення до державних реєстраторів щодо здійснення державної реєстрації права власності на спірну квартиру.

Доводи позивача-відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 щодо значної віддаленості проживання ОСОБА_1 від міста Кременчука, перебування спірної квартири під арештом не заслуговують уваги.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 мав можливість надання у нотаріальному порядку певних повноважень іншим особам, зокрема ОСОБА_2, щодо подання заяв на здійснення державної реєстрації права власності на квартиру за її місцем знаходження.

З наявних у справі Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна, наданих ОСОБА_1, сформованих приватним нотаріусом Прокопом Д.О. та судом постає, що обтяження на спірну квартиру з 29 липня 2011 року до 01 листопада 2016 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна - спірної квартири не вносилися (т. 1 а.с. 14-15, т. 2 а.с. 9, 136-141).

За таких обставин, позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, зокрема в частині визначення розміру коштів, які підлягають стягнення з ОСОБА_1 у повернення сплаченого судового збору.

Так, ціна договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 29 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою Іриною Борисівною, зареєстровано в реєстрі за № 3014, який визнано удаваним, складає вартість спірної квартири, розмір якої було встановлено на підставі проведеної 26 жовтня 2016 року СОД ТОВ «Естейт Сервісес Груп» оцінки у 153 569 грн.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 є вимогами майнового характеру, а тому відповідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_3 повинен був сплатити судовий збір за ставкою в 1% від ціни позову, тобто за даних обставин - 1535,69 грн.

Отже, ОСОБА_3 надлишково сплатив судовий збір у розмірі 28,58 грн. (1564,27 грн.-1535,69 грн.), які підлягають поверненню з постановленням ухвали у відповідності до ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Сторони у справі не заявляли вимоги щодо стягнення оплачених ними інших судових витрат.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 15, 16, 203, 210, 215, 229, 230, 235, 525, 526, 625 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу удаваним - задовольнити частково.

Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 29 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою Іриною Борисівною, зареєстровано в реєстрі за № 3014, - удаваним договором застави у забезпечення договору позики грошових коштів у розмірі 3000 дол. США, укладеного 29 липня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 1535,69 грн.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним, стягнення боргу по орендній платі, оплаченої вартості житлово-комунальних послуг, скасування та вилучення всіх записів про реєстрацію права власності на квартиру.

Позивач-відповідач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрований: АДРЕСА_2, проживає: АДРЕСА_3

Відповідач-позивач (за зустрічним позовом): ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП: НОМЕР_2, зареєстрований та проживає: АДРЕСА_4

Відповідач-третя особа (за зустрічним позовом): ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, РНОКПП: НОМЕР_3, зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1

Відповідач-третя особа (за зустрічним позовом): ОСОБА_8, зареєстрований: АДРЕСА_4, проживає АДРЕСА_5

Треті особи:

- ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_10, РНОКПП: НОМЕР_4, зареєстрована та проживає: АДРЕСА_4;

- приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Лінькова Ірина Борисівна, АДРЕСА_6;

- приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Прокоп Денис Олександрович, АДРЕСА_7

- виконавчий комітет Кременчуцької міської Ради, Полтавська область, м. Кременчук, пл. Перемоги буд. № 2, код ЄДРПОУ: 04057287;

- Служба у справах дітей Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради, Полтавська область, м. Кременчук, пров. Л.Толстого, буд. № 38, код ЄДРПОУ: 40252207.

Повне рішення виготовлено 19 квітня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Рішення набирає законної сили у випадку закінчення строку подання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: