2а-506/10/14
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 лютого 2010р.
Суддя Київського районного суду м. Харкова Чередник В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова, про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни », -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі в якому просив суд відновити пропущений строк для звернення суду за захистом пропущених прав і свобод та зобов'язати відповідача нарахувати недоплачену йому , як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за період 2006-2008 років в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни» та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. Така допомога її в 2006-2008 роках не виплачувалася. Всупереч рішення Конституційного Суду України № б-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й щодо зупинення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» , відповідач не здійснював нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.
Відповідач надав заперечення на позов, в якому просить суд в задоволені позову відмовити. В обґрунтування посилається на те , що рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 стосувалось лише Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» Конституційним Судом України не приймалось, Таким чином, на думку відповідачів рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року зворотної дії в часі не має, а тому на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Вважає дії щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» такими що відповідають стану невизначеності на законодавчому рівні органу на який покладено обов'язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, джерел коштів, з яких повинні здійснюватися відповідні виплати та щодо розміру мінімальної пенсії відповідно до якої повинно здійснюватися обчислення таких доплат. На думку відповідача застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо визначення мінімального розміру пенсії за віком є безпідставним.
Сторони по справі надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, в порядку письмового провадження.
У відповідності до ч.3 ст.122 КАС України справу вирішено судом на підставі наявних у справі матеріалів і доказів, в порядку письмового провадження, передбаченого ч.3 ст.122 КАС України.
З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне. Позивач має статус «Дитини війни», що підтверджується пенсійним посвідченням.
Відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" позивач має право на отримання державної соціальної допомоги, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Із заперечень УПФУ в Київському районі м. Харкова, встановлено, що відповідач не здійснював нарахування позивачу зазначених виплат. Відповідні дії пояснює невизначеністю джерел фінансування та розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, які передбачено ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Однак, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" запроваджені не були.
Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат надбавки до пенсії за 2006 рік. Дії відповідача в період 2006 року відповідали нормам діючого законодавства , підстав для нарахування позивачу щомісячних доплат до пенсії не було , оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік». Тому вимоги позивача щодо нарахування державної соціальної допомоги за період 2006 р. задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу підвищення до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7,9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є не конституційними).
Пунктом 5 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визначені неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинності з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року №489-У втратило чинність 09 липня 2007 року.
Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Київському районі м. Харкова повинно було нарахувати та сплачувати позивачу доплати до пенсії передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджету країни», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нарахувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Судом встановлено, що в 2007 році позивачці підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 «Про соціальний захист дітей війни» не виплачувалося.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується , що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначив цей розмір або встановив інший розмір, немає.
З огляду на викладене суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України та місцем проживання позивача – Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що до повноважень Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова відноситься нарахування у розмірі, встановленому законодавством, та виплата підвищення до пенсії позивачу, а суд не повноважений визначати конкретний розмір підвищення до пенсії позивачу, а суд не повноважений визначати конкретний розмір підвищення до пенсії позивача у грошовому вимірі, суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
Суд вважає безпідставним заперечення відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова за місцем проживання позивача.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Правовідносини що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених конституційних та інших актах.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади. Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для на нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.
Крім того , відповідачем, в порушення ч.2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Суд вважає необхідним, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визначити противоправною бездіяльність УПФУ в Київському районі м. Харкова, по не виконанню з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Таким чином, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити нарахування соціальної допомоги за 2008 рік щомісячної надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в редакції, якою визначено що «дітям війни» (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
З 01 січня 2008 року позивачу нараховується та виплачується зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що підтверджується довідкою Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова від 11лютого 2010 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Ст.65 розділу 1, пункті» 61; 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та про внесення змін закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.
У відповідності з рішенням Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ в Київському районі Харківської області повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, у розмірі , який передбачено ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
До 22.05.2008 року, до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснював доплати позивачу, як було передбачено ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п,41 розділу 2 закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", тобто діяв у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21 .05.2008 року задоволенню не підлягають.
Щодо доводів відповідача стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст,28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд вважає їх безпідставними.
Відповідачем по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.2-8 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом , враховуючи що порушення має триваючий у часі характер.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.З ст.94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст, 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст, 6-14, 71, 159-163, 167. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» - задовольнити частково.
Визнати противоправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії за період з 09.07.07 року по 31.12.2007 року та за 2008 рік з 22.05.2008 року по 31грудня 2008 р.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22.05.2008 року по 31 грудня 2008 р.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
СУДДЯ