Постанова

Іменем України

3 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 454/1882/16-ц

провадження № 61-46147св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А.О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В.М. (суддя - доповідач), Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа із самостійними вимогами - ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 1 грудня 2017 року в складі судді головуючого судді Адамович М. Я. , а також постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р. та Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою та, змінивши позовні вимоги остаточно просила визнати за нею право власності на Ѕ частку об'єкту житлового будівництва будівельною готовністю 100% за адресою АДРЕСА_1 та розділити між нею та спадкоємцями померлого колишнього чоловіка ОСОБА_6 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 цей об'єкт. Просила також визнати її співзабудовником зазначеної частки будинку.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що у період з 10 вересня 1977 року до 8 грудня 1992 вона та ОСОБА_6 перебували у шлюбі, за час якого вони отримали земельну ділянку на АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку. Будівництво завершили у 1986 році, проте в експлуатацію його не здали. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, його спадкоємцями є їхня спільна дочка ОСОБА_3 та мати покійного - ОСОБА_4 З огляду на рівність часток подружжя у спільному майні, вважала, що їй належить 1/2 ідеальна частина зазначеного житлового будинку.

У вересні 2016 року ОСОБА_5 звернувся як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору із позовною заявою про визнання прав та обов'язків співзабудовника 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та визнання за ним права на 1/2 ідеальну частину цього житлового будинку.

В обґрунтування позову зазначив, що він на підставі рішення виконавчого комітету Сокальської міської ради № 197 від 10 березня 1988 року став співзабудовником, здійснював будівництво разом з покійним братом - ОСОБА_6, у тому числі надавав кошти на будівництво. Посилався на рішення виконавчого комітету Сокальської міської ради № 162 від 12 травня 1988 року та № 208 від 09 жовтня 1992 року, якими ОСОБА_6 продовжувався строк будівництва до 12 травня 1989 року та до 9 листопада 1993 року, що на його думку, спростовують твердження ОСОБА_2 про те, що будівництво було завершено на 100% в 1986 році.

Просив також у позові ОСОБА_2 відмовити з підстав пропуску позовної давності (а.с.90.)

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 1 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково, в задоволенні вимог третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 відмовлено.

Визнано незданий в експлуатацію житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6, частки яких в даному майні є рівними.

Визнано за ОСОБА_2, права та обов'язки забудовника 1/2 частини закінченого, але не зданого в експлуатацію зазначеного житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, в тому числі право здачі та введення в експлуатацію, подання декларації про готовність об'єкта, право на державну реєстрацію права власності житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, право на відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку.

В задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів відмовлено.

Рішення суду першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що спірний будинок відповідно до вимог статті 22 КпШС України є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6 Будівництво такого будинку здійснено на відведеній для цього земельній ділянці у встановленому законом порядку, проте після закінчення будівництва будинок не введено в експлуатацію, а тому за позивачем ОСОБА_2 має бути визнано право забудовника щодо Ѕ частини вказаного будинку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 жовтня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на ухвалені в справі рішення.

Ухвалами Верховного Суду від 27 листопада та 10 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на ухвалені у справі рішення, а справу витребувано зі Сокальського районного суду Львівської області.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданих касаційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та задовольнити позов ОСОБА_5

Касаційні скарги мотивовані тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що будівництво спірного жилого будинку здійснювалося чоловіком позивача ОСОБА_6 за кошти батьків, які передані йому як грошова допомога на підставі договору-зобов'язання від 5 травня 1980 року в розмірі 12 000 крб, а також за участі рідного брата ОСОБА_5, який допомагав як спільною працею так і коштами, а тому рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради № 107 від 10 березня 1988 року визнаний співзабудовником спірного будинку. Термін будівництва вказаного будинку двічі продовжувався до 12 травня 1989 року та до 9 листопада 1993 року, й відповідно будівництво закінчено вже після розірвання шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_2, що свідчить про відсутність підстав для визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом з пропуском строку позовної давності, оскільки після розлучення у грудня 1992 року із ОСОБА_6 вдруге одружилася та проживала з новим чоловіком за іншою адресою, при цьому достовірно знала хто є власником чи забудовником спірного будинку і попри це не заявляла жодних вимог відносно вказаного будинку протягом 25 років.

Відзив відповідача на касаційну скаргу.

Відзив на касаційні скарги до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 вересня 1977 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Сокальському райвідділі ЗАГСу Львівської області (актовий запис №120).

15 січня 1978 року народилася дочка ОСОБА_3

Рішенням виконкому Сокальської міської ради від 27 березня 1980 року № 111 ОСОБА_6 відведено земельну ділянку на АДРЕСА_1, площею 600 кв.м для будівництва житлового будинку та визначено, що будівництво будинку має бути закінчено на протязі трьох років з дня підписання договору з Сокальським комбінатом комунальних підприємств.

Актом виносу в натуру плану земельної ділянки від 22 квітня 1980 року проведено винос в натуру габаритів житлового будинку та господарської будівлі за даною адресою забудовнику ОСОБА_6

Згідно договору-зобов'язання від 5 травня 1980 року ОСОБА_7 та ОСОБА_4 надали своєму сину ОСОБА_6 грошову допомогу в розмірі 12 000 крб для будівництва жилого будинку, за умови що після закінчення будівництва будинку, ОСОБА_6 зобов'язується утримувати батьків до смерті та забезпечить їх житловою площею у спірному жилому будинку.

Договором від 17 лютого 1982 року ОСОБА_6 надано в безтермінове користування земельну ділянку на АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку на праві приватної власності.

Рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради від 10 березня 1988 року №107 ОСОБА_5 визнано співзабудовником житлового будинку по АДРЕСА_1, який будує його брат ОСОБА_6 у зв'язку з тим, що він приймає участь у будівництві, витрачає власні кошти на придбання будівельних матеріалів. Зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернутися в нотаріальну контору для оформлення необхідних документів.

Рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради від 9 жовтня 1992 року № 208 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 продовжено термін будівництва спірного житлового будинку до 9 листопада 1993 року.

Як встановлено судами, згідно технічного паспорту виготовленого 13 травня 2016 року, житловий будинок АДРЕСА_1 є двоповерховим, з цокольним поверхом. Житлова площа будинку - 96,4 кв.м, загальна площа - 221,9 кв.м. (а.с. 4-12). Рік будівлі вказано зі слів ОСОБА_3 - 1986.

Будинок в експлуатацію не здано.

Рішенням Сокальського районного народного суду Львівської області від 8 грудня 1992 року розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 2).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Як встановлено судами, згідно свідоцтва про права на спадщину за законом від 11 жовтня 2013 року, ОСОБА_4 (мати) та ОСОБА_3 (дочка) є спадкоємицями належного ОСОБА_6 майна, а саме: вбудованих нежитлових приміщень АДРЕСА_2, по 1/2 ідеальній частині кожна (а.с.3).

Крім того, ОСОБА_4 у касаційній скарзі посилається на те, що вирішуючи питання про позовну давність суди не надали оцінки наступним фактам: розгляду у 1993 році спору про поділ майна подружжя за позовом ОСОБА_2, який залишено без розгляду, пропуску позовної давності після смерті спадкодавця ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та звернення позивачки до суду зі спливом трьох річного строку позовної давності тощо

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За встановлених судами фактичних обставин справи до спірних правовідносин підлягає застосуванню як законодавство, яке діяло до набрання чинності Цивільним Кодексом 2003 року так і законодавство, яке діє після набрання цим Кодексом дії.

За положеннями статті 112 Цивільного Кодексу УРСР, який набув чинності 18 липня 1963 року, майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Згідно зі статтею 113 Цивільного Кодексу УРСР володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

Одночасно, діючий на той час Кодекс законів про шлюб та сім'ю України, який втратив чинність з 1 січня 2004 року, крім розділу V "Акти громадянського стану", на підставі прийняття Сімейного Кодексу України, визначав в статті 22, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

У подальшому законодавством розширено та уточнено порядок та підстави набуття громадянами права власності на житлові будинки.

Так, відповідно до статті 12 Закону України «Про власність», який набув чинності 15 квітня 1991 року (тут і далі в редакції на час спірних правовідносин) праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.

У статті 17 Закону України «Про власність» визначено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, а майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Отже, законодавство на час виникнення права на забудову, протягом часу забудови належної земельної ділянки та протягом шлюбних правовідносин відрізняло декілька підстав для набуття права спільної (сумісної або часткової) власності на майно: зокрема, за наслідками шлюбних правовідносин (спільна сумісна власність) та за наслідками спільної праці або укладання інших угод не заборонених законом (спільна часткова або спільна сумісна власність)

При цьому право спільної власності подружжя презюмується на підставі факту укладення шлюбу та може бути спростовано за умови доведення, що майно придбане не за рахунок спільних коштів подружжя, а право спільної часткової власності осіб, які об'єднались для створення спільного майна визначається на підставі наданих цими особами доказів та у частках відповідно до розміру вкладених коштів або/та вартості особистої праці.

Відтак, розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, яка виникла за час дії зазначеного законодавства, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо. При цьому питання про наявність письмової угоди встановлюється відповідно до правил доказування наявності письмових правочинів (угод), відповідно до положень ст. 44 Цивільного Кодексу УРСР, ч.1 ст. 206 ЦК України (2004 року) та ст.76 ЦПК України.

Разом з тим у подальшому, у зв'язку з прийняттям Цивільного Кодексу України (2004 року) визначено, що підставами набуття права власності є не заборонені законом правочини і право власності вважається набуте правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). При цьому право власності на новостворене майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва або прийняття до експлуатації (стаття 331 ЦК України).

Судами встановлено, що ОСОБА_5 відповідно до рішення виконавчого комітету Сокальської міської ради від 10 березня 1988 року №107 визнано співзабудовником житлового будинку по АДРЕСА_1.

Отже, правовідносини щодо виникнення права власності на збудований будинок, регулюються положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56), Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

Так, відповідно до п. 25 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року,затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56), оформлення права власності та видача відповідного свідоцтва на будинок здійснюється забудовником.

Проте, поза увагою суду першої та апеляційної інстанції залишився той факт, що відповідно до рішення виконавчого комітету Сокальської міської ради від 10 березня 1988 року №107 ОСОБА_5 визнано співзабудовником житлового будинку по АДРЕСА_1, який будує його брат ОСОБА_6 у зв'язку з тим, що він приймає участь у будівництві, витрачає власні кошти на придбання будівельних матеріалів. Зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернутися в нотаріальну контору для оформлення необхідних документів. Ці доводи залишились поза увагою суду та їм не була надана оцінка.

Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_5, зокрема за рахунок яких коштів та чиєї праці здійснено будівництво спірного жилого будинку, дійсну дату завершення будівництва й ступінь готовності жилого будинку, внаслідок чого дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання за нею права забудовника щодо Ѕ частини спірного будинку. При цьому, вважаючи доведеним факт спільною сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_6 щодо спірного будинку, не навели на підтвердження цього жодного належного й допустимого доказу та взагалі не врахували доводів ОСОБА_5, якого рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради від 10 березня 1988 року №107 визнано співзабудовником вказаного житлового будинку про його участь у будівництві як працею так і грошовими коштами та доводів відповідача ОСОБА_4 щодо надання сину ОСОБА_6 грошової допомоги на здійснення будівництва спірного жилого будинку.

Без з'ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилалися ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на їх обґрунтування, висновок судів про задоволення вимог ОСОБА_2 не можна вважати обґрунтованим та таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

Крім того, відповідачами при розгляді справи заявлено про застосування позовної давності, зазначені доводи також містяться у касаційній скарзі ОСОБА_4

Однак, суди у своїх рішеннях не надали оцінки доводам відповідачів та наданим ними доказів на підтвердження доводів пропуску позовної давності, що позивачка була обізнана про порушене право ще у 1993 році, оскільки зверталась до суду з позовом про поділ майна подружжя, зокрема не закінченого будинку( а.с.195); не встановили причин пропуску позовної давності з часу смерті спадкодавця та прийняття спадщини спадкоємцями, які є відповідача у справі; не з'ясували, якими доказами підтверджується або спростовується доводи позивачки про час коли вона стала обізнаною про порушене право та дійшли передчасного висновку про відсутності підстав для застосування позовної давності.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 1 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С.Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

І. М.Фаловська