Справа № 161/20334/18

Провадження № 2/161/806/19

Р І Ш Е Н Н Я

                                І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2019 року                                         місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Філюк Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Бортнюка А.В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2В

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.

Свій позов мотивує тим, що вона є донькою ОСОБА_5, який помер 10 вересня 2017 року. Вказує, що 03.02.1984 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5. 15.07.1986 року Луцькою міською радою народних депутатів ОСОБА_3 та батьку позивача - ОСОБА_5 видано ордер на жиле приміщення №273 з сім’єю із двох осіб на право зайняття жилого приміщення площею 29,37 кв.м, що складається з двох кімнат за адресою пр. Карла Маркса 49/54.В період зареєстрованого шлюбу, а саме протягом 1985 - 1992 років її батько - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 разом із сімейного бюджету платили пайові внески за квартиру. Відповідно до довідки Житлово- експлуатаційної контори №8 Житлово-будівельних кооперативів №56 від 27.02.2007 року перший внесок в сумі 11300,00 грн. був внесений 1985 року, залишок погашався рівними частинами до 1992 року, балансова вартість квартири становила 33172,28 грн.

Спірна квартира належить до квартир житлово-будівельних кооперативів та оскільки пай виплачувався у шлюбі, квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Однак, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.04.2007 року, власником квартири зазначено лише відповідача – ОСОБА_3

Вважає, що оскільки квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а частки є рівними, то після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на квартиру, яка знаходиться за адресою пр. Відродження (колишня ОСОБА_6), 49/54.

15 січня 2018 року позивач подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно та запропоновано звернутись до суду з позовом про визнання права вланості на спадкове майно.

Зазначає, що є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 та фактично спадщину прийняла як донька спадкодавця, шляхом подачі заяви до нотаріальної контори. Також спадкоємцем першої черги є відповідач - ОСОБА_3, відповідно як дружина спадкодавця.

З урахуванням вищевикладеного та покликаючись на ст.ст. 22,28 КпШС України, ст.ст. 16,25,30,325,328,346,368,372, 392,1217,1218, 1220,1268,1269 ЦК України, просить визнати за нею право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті її батька – ОСОБА_5, який помер 10.09.2017 року, а саме ј частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.

Відповідач та її представник у судовому засіданні позов не визнавали та просили в задоволені позову відмовити у повному обсязі. Представник відповідача вказував, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_3, оскільки в період з 1986 року по 1992 рік вона своїми власними коштами сплачувала пайові внески за квартиру, та саме на її ім’я 17 квітня 2007 року видано свідоцтво про право власності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

У відповідності до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з копії витягу з Державного реєстру актів цивільного сталу громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя №00019262626 від 20.12.2017 року, між ОСОБА_5 та Порхун (ОСОБА_5 – прізвище після реєстрації шлюбу) ОСОБА_7, 03 лютого 1984 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, зареєстровано шлюб (а.с. 8).

Відповідно до копії свідоцтва про народження №1289 від 24.07.1973 року, ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_8 (а.с. 9).

ОСОБА_8 внаслідок шлюбу змінила прізвище з «Ковальчук» на «Петухова», та після державної реєстрації розірвання шлюбу залишила за собою прізвище «Петухова», дана обставина підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 10).

 15.07.1986 року Луцькою міською радою народних депутатів ОСОБА_3 видано ордер на жиле приміщення №273 з сім’єю із двох осіб на право зайняття жилого приміщення площею 29,37 кв.м, що складається з двох кімнат за адресою пр. Карла Маркса 49/54. До складу сім’ї на вселення в дану квартиру включено чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_5 (а.с. 11).

Відповідно довідки Житлово - експлуатаційної контори №8 Житлово-будівельних кооперативів від 05 квітня 2018 року вартість квартири № 54 по пр-т. Відродження, 49 становить 7290,52 рублів. Перший оплачений внесок складає 2500 рублів. Пайові внески сплачувались ОСОБА_3 поквартально: з І кварталу 1987 року по І квартал 1992 року в сумі 4790,52 рублів. згідно з даними з книги обліку балансової вартості квартир по ЖБК №49 відображено оплату коштів в розмірі 5% від вартості першого внеску даної квартири в березні 1987 року в сумі 125 рублів. Матеріальна допомога, яка надавалась по місцю роботи ОСОБА_3 в червні 1990 року складала 2030 рублів.

Таким чином, початок виплати пайового внеску на спірну квартиру та його остаточна виплата відбулася під час шлюбу укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.04.2007 року спірна квартира належить на праві приватної власності відповідачу – ОСОБА_3 (а.с. 17).

Слід наголосити, що вирішуючи питання про право власності подружжя на квартиру в житлово-будівельному кооперативі, суд враховує ст. 146 ЖК України, норми чинного на час виникнення спірних правовідносин КпШС України, Закону України «Про власність», а також посилається на розяснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в постановах від 18 вересня 1987 р. № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи». 

  Частиною 1 статті 15 Закону України «Про власність», що діяв на момент спірних правовідносин, було встановлено, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. 

Статтею 16 Закону України «Про власність», що діяв на момент спірних правовідносин, було визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Статтею 17 Закону України «Про власність», що діяв на момент спірних правовідносин, було визначено, що майно придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно пункту 6 постанови пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987 р. № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном. Пунктом 6-1 постанови пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987 р. № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» також було передбачено, що відповідно до п.1 ст.17 Закону "Про власність" (697-12) при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною 1 статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на момент спірних правовідносин, було встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до частини 1 статті 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на момент спірних правовідносин, розмір часток подружжя у спільній сумісній власності є рівними.

Аналогічні положення закріплені і в статті 60 СК України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з положеннями ст. 61 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності. При цьому, тягар доказування, що вказане майно не належить до спільного сумісної власності, покладається на особу, яка заперечує факт набуття майна у спільну сумісну власність. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року № 6-843цс17.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положенням ч. 1ст. 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Отже, в період з 03.02.1984 року по 10.09.2017 року померлий ОСОБА_5 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3О, вони проживали постійно разом та вели спільне господарство, про що вказувала в судовому засіданні відповідач. А отже, грошові кошти, що були зароблені та витрачені в інтересах сім'ї є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в тому числі й пайові внески за кооперативну квартиру.

Таким чином, судом встановлено, що квартира, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр. Відродження (колишня вул. ОСОБА_6) 49, кв. 54, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки пай за неї внесений подружжям в ЖБК в період сумісного проживання і за рахунок спільних коштів. Та з урахуванням приписів ст. 28 КпШС, а також ст.70 СК України, ОСОБА_5 на момент смерті володів Ѕ часткою спірної квартири.

Відповідно до частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, суд не приймає до уваги пояснення відповідача та її представника про те, що спірна квартира придбана виключно за кошти ОСОБА_3. Як встановлено судом, та не заперечувалось відповідачем, сторони перебували у шлюбі, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Та обставина, що відповідач внески за квартиру сплачувала зі своїх власних коштів не підтверджена жодними доказами. А тому, оскільки пай внесено ОСОБА_3 у період сумісного проживання з ОСОБА_5, а квартира виділялась їй та члену її сім’ї – ОСОБА_5, то дану квартиру слід вважати спільним майном подружжя та такою, що підлягає поділу незалежно від того, на чиє ім'я оформлено право власності на неї.

Належних та допустимих доказів того, що квартира не є спільною сумісною власністю подружжя та/або частка співвласника повинна бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення, суду не надано. Таким чином, заперечення відповідача та її представника не спростовують висновків суду, здобутих під час розгляду справи по суті. Інформація про те, ОСОБА_3 з ощадної книжки знімала кошти в сумі 2520 рублів для оплати першого пайового внеску за квартиру, не спростовують висновків суду про задоволення позову.

Судом встановлено, що 12 вересня 2019 року помер ОСОБА_5, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ЕГ № 210250.

Таким чином, після смерті ОСОБА_5відкрилась спадщина на Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до вимог статей 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтями 1268-1270 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.

Згідно з ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).

У відповідності до ст.346 ЦК України, смерть власника є однією з підстав припинення права власності.

Судом встановлено, що позивач є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_5, відповідно як донька спадкодавця. Даний факт стверджується свідоцтвом про народження  (а.с. 9). Також спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_3.

Позивач ОСОБА_1,в свою чергу, прийняла спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_5, оскільки в установлений законом строк подала заяву про прийняття спадщини. Даний факт стверджується дослідженою в судовому засіданні копією спадкової справи, заведеною приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_9

Згідно відповіді приватного нотаріуса ОСОБА_9 від 22.03.2018 року, ОСОБА_1відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_5 у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно та запропоновано звернутися в суд.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, крім того, стороною відповідача не надано суду жодних доказів, які спростовують доводи позивача, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, зокрема, слід визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_5, який помер 10.09.2017 року, а саме ј частину квартири, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр.. Відродження, 49, кв. 54.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст.137 ЦПК україни розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною 1 статті 82 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак позивачем не підтверджені належними та допустимими доказами витрати на правничу допомогу.

Зважаючи на особливості предмета спору, суб’єктний склад правовідносин, складність справи, значення розгляду справи для сторін, враховуючи також фактичні обставин справи, суд вбачає за можливе залишити сплату витрат на правничу допомогу за позивачем.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 89, 175, 265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 328, 346,1216,1217,1222, 1261, 1268-1270 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_5, який помер 10.09.2017 року, а саме ј частину квартири, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр.. Відродження, 49, кв. 54.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач : ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1);

Відповідач: ОСОБА_10 (місце проживання: пр.т. Відродження,49\54 м. Луцьк; РНОКПП НОМЕР_2).

Дата складення повного тексту рішення 19 квітня 2019 року.

Суддя        

Луцького міськрайонного суду                 ОСОБА_11