Дата документу 16.04.2019 Справа № 333/3330/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №333/3330/18        Головуючий у 1 інстанції: Ярошенко А.Г.

Провадження № 22-ц/807/1389/19        Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«16» квітня 2019 року        м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого:        Дашковської А.В.,

суддів:        Кримської О.М.,

       ОСОБА_2,

секретар:        Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 міської ради на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11 лютого 1993 року ВРЕЖО № 5 його батьку ОСОБА_5, як працівнику вказаного підприємства було передано на праві тимчасового користування відомчим приміщенням житлом - однокімнатною квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 «а».

Починаючи з 28 серпня 1996 року його батько звільнився з ВРЕЖО № 5 та починаючи з 01.01.2004 року згідно з ст. 344 ЦК України добросовісно володів чужим майном і продовжував відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом більше ніж десять років.

Після смерті батька 08.05.2018 року та матері 01.09.2016 року він сам проживає у вказаній квартирі, утримує її, сплачує відповідні платежі.

Після ліквідації ВРЕЖО № 5 довідався, що з 11.11.2005 року власником квартири, в якій він мешкає, є територіальна громада м. Запоріжжя в особі ОСОБА_3 міської ради на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 809177 від 07.11.2005 року, виданого Управлінням житлового господарства ОСОБА_3 міської ради.

На підставі зазначеного просив визнати за ним право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 «а», за набувальною давністю, судові витрати покласти на нього.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2018 року задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру, розташовану за адресою: 68118, м. Запоріжжя, вул. 40 років Перемоги, б. 11, кв. 103 «а».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на службовий статус спірної квартири, обізнаність позивача про власника квартири, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що спірна квартира перебувала у статусі службової лише під час перебування на балансі ВРЕЖО №5, вважав, що квартира належала його батькам, після звільнення батька його з квартири не виселяли.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач добросовісно з 01 січня 2004 року володіє спірною квартирою, відкрито та безперервно користується нею більше десяти років, що є підставою для визнання за позивачем права власності на майно за набувальною давністю.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є власник майна. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Згідно з п.п. 9, 11, 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 24.01.2019 року у справі №755/16913/16-ц.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добровільно набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

За приписами ч. 1 ст. 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується довідкою КП «Наше місто» від 20.09.2016 року, що 11 лютого 1993 року КП «ВРЕЖО № 5» батьку позивача ОСОБА_5, як працівнику вказаного підприємства на підставі наказу № 3 від 10.02.1993 року було передано на праві тимчасового користування відомчим приміщенням житло - однокімнатна квартира площею 17,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 «а» (а.с.5).

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім’ї та прописку керівника організації, що здійснює експлуатацію житлового будинку у вищезазначеній квартирі №103 «а» за адресою: АДРЕСА_3 «а», з 11 лютого 1993 року проживали ОСОБА_5, його дружина ОСОБА_6 та його син ОСОБА_4 (а.с.6).

Судом першої інстанції встановлено, що 28.08.1996 року батько позивача ОСОБА_5 звільнився з КП «ВРЕЖО № 5».

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна власником спірної квартири є територіальна громада м. Запоріжжя в особі ОСОБА_3 міської ради на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 809177 від 07.11.2005 року, видане Управлінням житлового господарства ОСОБА_3 міської ради (а.с.15).

Відповідач ОСОБА_3 міська рада, як власник майна, заперечує проти визнання права власності за набувальною давністю, оскільки квартира надавалась в користування як службова, ОСОБА_3 міська рада не відмовлялась від свого права власності і такого наміру не мала.

Оскільки, як було встановлено судом першої інстанції, спірна квартира є службовою та була передана в користування батьку позивача ОСОБА_5, а тому на даний випадок дія норми ст. 344 ЦК України не поширюються.

Проживання в спірному житлі протягом тривалого часу не є безумовною підставою для визнання за ОСОБА_4 права власності на вказану квартиру в порядку набувальної давності.

Суд першої інстанції не звернув на зазначене уваги та безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню згідно з п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 міської ради задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2018 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю – залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 18 квітня 2019 року.

Головуючий

Судді: