Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #78493740

Постанова

Іменем України

16 квітня 2019 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/6547/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Кравець В.А., Стрижеуса А.М.,

за участю секретаря Корнієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва

в складі судді Волошина В.В.

від 13 лютого 2019 року

про відмову в забезпеченні позову

по справі №761/34486/18 Шевченківського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Київської міської ради, ОСОБА_2

про визнання права власності за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року ОСОБА_1, як власник 8/25 частин жилого будинку по АДРЕСА_1, звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про визнання за ним права власності за набувальною давністю на інші 17/25 частин будинку.

В жовтні 2018 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій посилаючись на реальну загрозу невиконання, утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на 17/25 частин будинку по АДРЕСА_1.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права без повного з'ясування обставин, які мають суттєве значення при вирішенні питання про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд безпідставно відмовив в забезпеченні позову з підстав не зазначення в прохальній частині заяви номеру будинку, на який необхідно накласти арешт, та при цьому не звернув уваги на обґрунтування заяви про забезпечення позову. Суд, в порушення ч. 3, 4 ст. 153 ЦПК України не викликав учасників справи для надання доказів, які підтверджують необхідність забезпечення позову.

Суд також дійшов помилкового висновку, що відсутність у відповідача свідоцтва про право на спадщину є підставою для відмови в забезпеченні позову, не врахувавши, що нотаріус може змінити свою позицію щодо видачі свідоцтва на спадщину, а спірна частина будинку може бути відчужена третій особі.

За вказаних обставин просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13.02.2019 та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.

Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 подав відзив, в якому, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.

Відповідач - Київська міська рада своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити без змін ухвалу суду.

Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідач - Київська міська рада належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність ухвали суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, враховуючи наступне.

Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволення вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.10.2018 по справі №183/5864/17-ц.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач вказував на те, що за його заявою була порушена кримінальна справа, у зв'язку з тим, що нотаріусом, який посвідчував заповіт була здійснена підробка підпису ОСОБА_3 Також, вказував, що ухвалою суду від 31.08.2018 скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження, а тому кримінальна справа має розслідуватися далі. Вважав, що факт підробки заповіту та належність спірної частини будинку ОСОБА_2 може призвести до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

До заяви про забезпечення позову позивач долучив копію ухвали суду від 31.08.2018 про скасування постанови слідчого про закриття провадження у справі.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається у письмовій формі, підписується заявником та, окрім іншого, повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Разом з тим, як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову в ній містяться лише мотиви, що підтверджують наявність спору між сторонами. Однак, заява не містить посилань на докази, що підтверджують неможливість чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач не навів обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, та не надав на їх підтвердження належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши правовідносини, які виникли між сторонами, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, дійшов правильного висновку, що такі доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При цьому, суд першої інстанції, враховуючи предмет спору, обґрунтовано виходив з того, що оскільки за відповідачем ОСОБА_2 не зареєстровано право власності на спірну частину будинку та позивачем взагалі не зазначено доказів, хто є власником цієї спірної частини будинку, відсутні правові підстави для забезпечення позову.

Дійсно, яквбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 на праві власності належить 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Власником 17/25 частин даного будинку була ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. За життя ОСОБА_3 (10.05.2016) склала заповіт, яким все своє майно, в тому числі 17/25 частин спірного будинку, заповіла ОСОБА_2

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, а саме з листа Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори вих. №3180/02-14 від 17.05.2018, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом та прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину до уточнення всіх обставин спадкової справи, пред'явлення спадкоємцем документів, необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину та вирішення спору у суді щодо спадкового будинку.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснив, що свідоцтво про право власності на спірну частину будинку йому не видано та роз'яснено нотаріусом, що буде видано після вирішення спору щодо будинку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що нотаріус може змінити свою позицію щодо видачі свідоцтва, а спірна частина будинку буде відчужена третіми особами фактично є припущеннями позивача.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, судом також правильно зазначено в ухвалі про те, що в прохальній частині заяви не зазначено номеру будинку щодо якого позивач просив вжити заходи забезпечення позову, а посилання в апеляційні скарзі на те, що з цих підстав судом відмовлено в задоволенні заяви колегія суддів вважає необґрунтованими.

Сукупність вищезазначених обставин та положень закону приводить до висновку, що суд першої інстанції у відповідності до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України, мотивував своє судове рішення та дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2019 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді В.А. Кравець

А.М.Стрижеус



  • Номер: 2/761/120/2020
  • Опис: за позовом Готліб В.А. до Київська міська рада про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю
  • Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
  • Номер справи: 761/34486/16-ц
  • Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
  • Суддя: Мазурик Олена Федорівна
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 30.09.2016
  • Дата етапу: 20.10.2020
  • Номер: 2/761/83/2021
  • Опис: за позовом Готліб В.А. до Київська міська рада про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю
  • Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
  • Номер справи: 761/34486/16-ц
  • Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
  • Суддя: Мазурик Олена Федорівна
  • Результати справи: залишено без змін
  • Етап діла: Розглянуто у апеляційній інстанції
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 30.09.2016
  • Дата етапу: 03.06.2021
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація