КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-2499/09 Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Н.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"09" лютого 2010 р.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Мельничука В.П., Попович О.В.,
при секретарі Коваленко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2009 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ :
05.06.2009 ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із позовом, в якому просив:
- зобов'язати відповідачів виконувати норми чинного законодавства, згідно яких він повинен отримувати щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, розмір яких визначається на момент виплати;
зобов'язати УПСЗН Оболонської районної у м. Києві ДА врахувати те, що мінімальна заробітна плата дорівнює прожитковому рівню встановленому для працездатних осіб, який згідно положень статті 58 Закону України від 28.12.2007 № 107-VI встановлено з 01.10.2008 в розмірі 669 грн. та дорахувати йому відсотковий борг по кожному року (моментом виплати рахувати час винесення судового рішення): за 2006 рік – дорахувати борг у розмірі 94,0 %, що складає 3144,30 грн., за 2007 рік – у розмірі 94,78 %, що складає 3170,39 грн.; за 2008 рік – у розмірі 96,0 %, що складає 3211,20 грн.;
- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат доплатити йому зазначений відсотковий борг по щорічній допомозі на оздоровлення;
- зобов'язати відповідачей виплатити йому моральне відшкодування у розмірі 120000 грн., які необхідні на пересадку донорської нирки згідно висновку інституту нефрології.
- у відповідності до положень частини 2 статті 166 КАС України винести окрему ухвалу, якою органам прокуратури доручити притягнути до відповідальності службових та посадових осіб відповідачів, рішення та дії яких (чи бездіяльність) являються протиправними.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2009 позов задоволено частково:
- поновлено строк позовної давності;
- визнано бездіяльність УПСЗН Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат протиправною;
- зобов’язано УПСЗН Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації здійснити ОСОБА_2 нарахування щорічної допомоги на оздоровлення за 2006, 2007, 2008 роки в розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням попередніх нарахувань;
- зобов’язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплати ОСОБА_2 щорічну допомогу на оздоровлення за 2006, 2007, 2008 роки відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням попередньо проведених виплат;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (згідно до посвідчення серії А № 126278 від 12.07.2001 та вкладки до нього – а. с. 11), а також являється інвалідом 1-ї групи, захворювання якого пов’язане з роботами по ЛНА на ЧАЕС, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою до акта огляду МСЕК (а. с. 10).
Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796, щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 1-ї групи, захворювання яких пов’язане з наслідками Чорнобильської катастрофи, виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Згідно ч. 5 ст. 48 Закону № 796, щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Частиною 7 статті 48 Закону № 796 встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Як вбачається із довідки, виданої відповідачем ОСОБА_2 (а. с. 12), позивач у 2006-2008 роках отримував щорічну допомогу на оздоровлення передбачену абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796 в розмірах, передбачених Постановою КМ України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» – по 120 грн. на рік, оскільки п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дія абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону № 796 була зупинена, а підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 48 викладено в такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Такий порядок і розміри були встановлені Постановою КМ України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зміст законів України, якими встановлюються розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 № 3235, зупинено на 2006 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати – п.п. 6 та 8 ч. 1 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 36, абзаців 2-4 частини 1 ст. 37, абзаців 2-4 ч. 1 та ч. 2 ст. 39, ст.ст. 40, 41, 44, абзаців 2-7 частини 1, частини 3, абзаців 2-7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а відтак, застосування правових норм дію яких зупинено не допускається.
Положення Закону України від 20.12.2005 року № 3235-ІV щодо зупинення на 2006 рік дію зазначених норм ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на відповідність Конституції України не перевірялося у встановленому порядку, а тому підлягає застосуванню при вирішенні даного спору і відповідно у цій частині неправомірним є рішення суду першої інстанції про задоволення даних позовних вимог.
Також, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з УПСЗН Оболонської районної у м. Києві ДА на користь позивача недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.
У відповідності до рішення Конституційного Суду України № 6 від 09.07.2007, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати визнано неконституційним, тобто таким, що не відповідає Конституції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що право на отримання недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону № 796, з розрахунку 5 мінімальних заробітних плат у позивача виникло лише з дня набрання чинності Рішенням КС України, тобто з 09.07.2007.
При цьому, оскільки із наявної у матеріалах справи довідки вбачається, що спірна допомога за 2007 рік була виплачена у січні 2007 року (а. с. 12), тобто коли ще діяли положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, можна зробити висновок, що відповідач як суб’єкт владних повноважень виконав взяті державою зобов’язання перед позивачем та не порушив вищезазначені права позивача в 2007 році в частині отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі встановленому абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону № 796.
Зміст Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», статтею 59 якого встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат з 1 січня 2008 року розмір мінімальної заробітної плати 515 гривень, з 1 квітня 2008 року - 525 гривень, з 1 жовтня 2008 року - 545 гривень та з 1 грудня 2008 року - 605 гривень на місяць, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008.
Отже, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 152 Конституції України колегія суддів дійшла висновку, що право на отримання недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону № 796, з розрахунку п’яти мінімальних заробітних плат у позивача виникло лише з дня набрання чинності Рішенням КС України, тобто з 22.05.2008.
При цьому, оскільки із наявної у матеріалах справи довідки вбачається, що спірна допомога за 2008 рік була виплачена у березні 2008 року (а. с. 12), тобто коли ще діяли положення підпункту 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», колегія суддів не вбачає неправомірності в діях відповідачів.
Крім того, колегія суддів не вбачає підстав для поновлення пропущеного річного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, оскільки особливий статус та стан здоров’я позивача не можуть бути поважними причинами пропуску зазначеного строку. Враховуючи, що останні спірні виплати позивачу були здійснені у березні 2008 року, а він звернувся до суду лише 05.06.2009, позовні вимоги не підлягають задоволенню ще й з підстав пропуску строку звернення до суду, на чому наполягають відповідачі (а. с. 28, 40).
Враховуючи вищезазначене, не підлягають задоволенню як вимоги про відшкодування моральної шкоди, так і про винесення окремої ухвали.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 202, 205, 207 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2009 – задовольнити.
Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2009 – скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у їх задоволенні відмовити.
В іншій частині постанову Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2009 – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 15.02.2010.