Головуючий в 1 інстанції – Курбанова Н.М.
Суддя-доповідач – Старосуд М.І.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
«18» лютого 2010 року справа № 2а-70/09/0538
приміщення суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суд у складі:
головуючого Старосуда М.І.
суддів
при секретарі Ханової Р.Ф., Василенко Л.А.
Дегтярьовій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради
на постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області
від 04 березня 2009 року
по справі № 2а-70/09/0538
за позовом ОСОБА_5
до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради
про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2004-2005, 2007-2008 роки, -
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 березня 2009 року у справі № 2а-70/09/0538 позовна заява задоволена, стягнуто з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача суму допомоги на оздоровлення за 2004-2005, 2007-2008 роки у розмірі 6160 гривень.
Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила.
Позивач - учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС першої категорії, що підтверджується посвідченням серії А НОМЕР_1 /арк.спр.4/, є інвалідом ІІ групи, до 17 травня 2006 року був інвалідом ІІІ групи.
Перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, категорія 1, у зв’язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” передбачена щорічна допомога на оздоровлення, зокрема, інвалідам ІІ групи – п’ять мінімальних заробітних плат, інвалідам ІІІ групи – чотири мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати встановлюється на момент виплати.
Фактично відповідачем виплачена позивачу щорічна допомога на оздоровлення:
за 2003 рік – в сумі 21 грн. 50 коп., (травень 2003 року)
за 2004 рік – в сумі 21 грн. 50 коп., (березень 2004 року)
за 2005 рік – в сумі 21 грн. 50 коп., (березень 2005 року)
за 2007 рік – в сумі 120 грн. (лютий 2007 року)
за 2008 рік – в сумі 120 грн. (лютий 2008 року)
Як вважає апелянт, при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення треба керуватись розміром такої допомоги, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а з 2005 року – Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.
Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”.
Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 48 спеціального Закону щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина.
Абзацами 2, 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІ групи – п’ять мінімальних заробітних плат, інвалідам ІІІ групи – чотири мінімальних заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати .
Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-VI постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України N 44.
Колегія суддів, з огляду на наведену постанову Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687, зазначає, що не приймає доводів скаржника стосовно того, що управління праці та соціального захисту з моменту набуття законної сили вказаною постановою не є належними відповідачами в справах щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.
Крім того, скаржник посилається як на підставу виплат на підпункт «є» пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою була встановлена виплата щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 2 групи в розмірі 2670 тис. крб. (26 грн. 70 коп.), інвалідам 3 групи в розмірі 2150 тис. крб. (21 грн. 50 коп.). Вказана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1995 року № 373/95-ВР, яка визначала одночасно з бюджетом конкретний план дій лише на 1996 рік. Крім того, підпункт "є" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562.
Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам 2 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 120 грн.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що вищенаведені постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 та № 562 від 12 липня 2005 року були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на ці постанови апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на пропущення позивачем процесуального строку для звернення з позовом до суду, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Пункт 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
У зв’язку з тим, що позивачу завдана шкода ушкодженням здоров’я, внаслідок чого він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, а спірні грошові кошти йому виплачуються на оздоровлення у зв’язку з ушкодженням здоров’я, тому позовна давність на ці правовідносини не поширюється. Тому апеляційна скарга в цій частині також задоволенню не підлягає.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись статтями 2, 71, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 березня 2009 року у справі № 2а-70/09/0538 залишити без задоволення.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 березня 2009 року у справі № 2а-70/09/0538 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту набрання законної сили.
Головуючий
Судді