Ухвала

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 316/642/17

провадження № 61-5090ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лесько А. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Камисовим Андрієм Яковичем, на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 25 вересня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно, у розмірі ј частини з усіх видів доходів, починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 25 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

04 березня 2019 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) ОСОБА_1 через адвоката Камисова А. Я. направила касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Предметом спору в даній справі є стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, щомісячно, у розмірі ј частини з усіх видів доходів відповідача починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 80 ЦПК України 2004 року (в редакції станом на момент подачі позовної заяви) ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Аналогічна норма передбачена пунктом 3 частини першої статті 176 ЦПК України.

Отже, ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на те, що справа має виняткове значення для ОСОБА_1, оскільки судами попередніх інстанцій не надано жодної правової оцінки. Зазначені обставини є незгодою заявника з оскаржуваними судовими рішеннями, однак обставин, які б підтверджували виняткове значення справи для ОСОБА_1, не наведено.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 через адвоката Камисова А. Я. подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану адвокатом Камисовим Андрієм Яковичем, на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 25 вересня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя А. О. Лесько