У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2010 року                             м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області  в складі:

Головуючого Вавшка В.С.,

суддів: Іващука В.А., Колоса С.С.,

при секретарі: Топольській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розподіл спадщини,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Тульчинського районного суду  Вінницької області від 29 грудня 2009 року, -

у с т а н о в и л а :

Рішенням Тульчинського районного суду  Вінницької області від                         29 грудня 2009 року у задоволенні зазначеного позову відмовлено.

    У апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з’ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

    Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення останньої.

   Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

    Судом першої інстанції встановлено і це не оспорювалось сторонами, що            ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки та чоловік відповідачки - ОСОБА_7 Після його смерті відкрилась спадщина за законом. Спадкоємцями першої  черги являються дружина ОСОБА_6 та мати ОСОБА_5

    ОСОБА_5  звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_7 На час розгляду справи в суді нотаріусом не було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. В частину спадкового майна входять транспортні засоби, а саме автобуси, які підлягають державній реєстрації в органах МРЕВ.

    Відмовляючи у позові ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи у суді підстав, які б перешкоджали отримати свідоцтво про право на спадщину не встановлено.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та відповідні їм правовідносини та правильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до ст.1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

При розподілі такої спадщини необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності, про що наголошено в п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 “Про судову практику у справах про спадкування”.

Відповідно до ч. 2 ст.1296 ЦК України якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та частки у спадщині.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_5 не  надала суду доказів про відмову нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право на спадщину, в якій би була визначена її частка у спадковому майні та обсяг спадкового майна.

    Колегія суддів не приймає до уваги твердження ОСОБА_5 про порушення судом норм процесуального права в частині безпідставної  відмови у задоволенні її клопотання про відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні для зміни  позовних вимог виходячи з наступного.

    Відповідно до  ст.31 ЦПК  позивач протягом усього часу розгляду справи має право змінити підставу чи предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог. При цьому така зміна повинна буди викладена у письмовій формі, встановленій для позовної заяви та надана суду.

    Відповідно до вимог ст.191 ЦПК України суд може відкласти розгляд справи у випадках встановлених цим Кодексом (наприклад, ст.ст.169,170,224), а також у разі неможливості розгляду справи у зв’язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб. Суд оголошує перерву у разі неможливості продовження розгляду справи у зв’язку з необхідністю подання нових доказів.

    Оскільки позивачкою не було надано суду письмової заяви про зміну позовних вимог та не ставилось питання про надання якихось нових доказів – суд обгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про оголошення  перерви чи відкладення розгляду справи.

    За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права,  є законним, справедливим та обгрунтованним, тому підстав для його скасування не вбачає.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

   у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Тульчинського районного суду  Вінницької області від 29 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України.

Головуючий суддя :

Судді: