КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-137/09/25/23 Головуючий у 1-й інстанції: Майборода С.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
У Х В А Л А
Іменем України
"02" лютого 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Попович О.В.,
при секретарі Коваленко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області на постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24.02.2009 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області про поновлення пропущеного строку та зобов’язання нарахування недоплаченої пенсії, як дитині війни, -
встановив:
13.01.2009 ОСОБА_2 звернулась до Чернігівського районного суду Чернігівської області із позовом, в якому просила поновити строк звернення до суду та зобов’язати відповідача нарахувати на її користь недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки.
Постановою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24.02.2009 позов задоволено частково:
- зобов'язано УПФ України в Чернігівському районі Чернігівської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її розміру, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 22.05.2008 по 31.12.2008 з урахуванням виплаченого підвищення до пенсії за вказаний період;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить оскаржувану постанову скасувати в частині задоволених позовних вимог, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є дитиною війни, що підтверджується штампом у пенсійному посвідченні серії АА № 608250, виданому 16.03.1998 (а. с. 8).
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
На 2006 рік дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не зупинялась, а тому позивач мав право на отримання спірної щомісячної державної соціальної допомоги за цей період.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 № 489, зупинено на 2007 рік дію положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Крім того, ст. 111 Закону № 489, встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.2007 № 6-рп/2007, визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.
Крім того, Рішенням КС України визначено, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
Відтак, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Що стосується належності відповідача у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 7 Закону № 2195 передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно Додатку «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2007 рік» № 3 до Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 № 489 передбачено, що Пенсійному фонду України виділено дотацію у певній сумі на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами.
Крім того, згідно Фінансового звіту про виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 08.04.2008 № 8-1, загальна сума надходжень з Державного бюджету України становить 25618,5 млн. грн., з яких дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами – 14489,3 млн. грн., що на 1355,7 млн. грн. більше від плану і пояснюється понадплановими надходженнями спеціального фонду.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що, оскільки, відповідачу надано дотацію на виплату підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, то відповідач у даній справі є належним.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, позивач мав право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком згідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з дня ухвалення Рішення КС України, тобто з 09.07.2007, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Стосовно ж позовних вимог за 2008 рік, то вони дійсно підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Так, підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ч. 1 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
В свою чергу, згідно до абз. 5 ч. 1 ст. 58 Закону № 107-VI затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність в розрахунку на місяць в наступних розмірах: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
Отже, позивачу правомірно у період з 01.01.2008 до 22.05.2008 виплачувалось відповідачем лише 10 % від зазначених розмірів прожиткового мінімуму на одну особу для осіб, які втратили працездатність, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
В той же час, позовні вимоги за період з 22.05.2008 по 31.12.2008 дійсно підлягають задоволенню, оскільки зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008.
Судом першої інстанції на виконання вимог п. 2. ч. 1 ст. 161 цього ж Кодексу вірно було вирішено питання щодо пропуску річного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 КАС України, в частині позовних вимог за 2006 рік та за період з 09.07.2007 по 31.12.2007, які згідно до ч. 1 ст. 100 КАС України не підлягають задоволенню, оскільки відповідач наполягав на відмові у їх задоволенні з цих підстав (зворот а. с. 15).
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області – залишити без задоволення, а постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24.02.2009 – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 08.02.2010.