Cправа № 563/826/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       02.04.2019 року

Корецький районний суд Рівненської області

в складі: головуючого судді        Опришка П.З.

секретар судового засідання        Литвинчук Л.Л.

за участі:

представника позивача                ОСОБА_1

відповідача                                ОСОБА_2

представника відповідача                ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Корець цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про  визнання майна спільною сумісною власністю,

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року до суду із позовом звернувся ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю в період часу з квітня 1998 року до моменту офіційної реєстрації шлюбу 27 лютого 2000 року, а також про визнання об'єктом спільної сумісної власності сторін домоволодіння по вулиці Лермонтова, 3 в м. Корець, Рівненської області а саме 1\2 частку шлакобетонного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та частини земельної ділянки, на якій розташована частина будинку згідно із ухвалою Корецького районного суду від 18 жовтня 2016 року, якою виділено у власність 1\2 частка житлового будинку за вказаною адресою.

06 листопада 2017 року ухвалою Корецького районного суду Рівненської області задоволено клопотання відповідача і закрито провадження у справі в частині вимог позивача про встановлення факту проживання однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю.

Однак ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника позивача задоволено частково і ухвалу суду першої інстанції від 06 листопада 2017 року скасовано, а справу в цій частині повернуто для продовження її розгляду іншим складом суду.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання домоволодіння об'єктом права спільної сумісної власності зупинено до вирішенні цієї справи.

Рішенням Корецького районного суду від 29 березня 2018 року ОСОБА_6 відмовлено у позові до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення, а рішення Корецького районного суду від 29 березня 2018 року - без змін.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначає, що починаючи з квітня 1998 року між ним та ОСОБА_2 виникли фактичні подружні відносини, які полягали у веденні спільного побуту та бюджету. Вказує, що за час спільного проживання вони придбали житловий будинок, який знаходиться за адресою: Рівненська область, м.Корець, вул. Лермонтова, 3. 27 лютого 2000 року сторони уклали шлюб, який 22 січня 2007 року було розірвано.  Відповідно до договору купівлі-продажу від 14.09.1999 року посвідченого державним нотаріусом Корецької державної нотаріальної контори ОСОБА_8 (мати позивача) та ОСОБА_2 придбали будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку на якій розташовано будинок в м.Корець по вул. Лермонтова, 3.  Вказує, що будинок купувався за спільні кошти позивача та відповідача.  

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав наведених у ньому. Вказав, що наявні докази у матеріалах справи та покази свідків підтверджують, що будинок був придбаний за спільної участі позивача та відповідача, а тому є всі підстави вважати спірну Ѕ частину будинку спільною сумісною власністю позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо заявлених позовних вимог заперечив, просив у задоволенні позову відмовити. Вказав, що оскільки Постановою Рівненського апеляційного суду від 21.08.2018 року, яка набрала законної сили встановлено відсутність факту проживання однією сім’єю між позивачем та відповідачем, то відсутні і підстави у визнанні спірного майна спільною сумісною власністю.

Відповідач, ОСОБА_2 в судовому засіданні щодо заявлених позовних вимог заперечила. Просила в задоволенні позову відмовити повністю. Вказала, що до 10.02.1998 року перебувала в шлюбі з першим чоловіком. Після розірвання шлюбу певний час проживала з батьками. Пізніше, Корецька міська рада надала їй для тимчасового проживання кімнату загальною площею 25,0 кв.м. в житловому будинку, що по вулиці Київській у м. Корець. Зазначила, що в цій кімнаті раніше проживав ОСОБА_6, однак познайомилася з ним у 1999 році. Суду вказала, що давно мріяла придбати свій будинок, а тому домовилися з ОСОБА_6 про спільну купівлю будинку. На той час, зазначає, що ОСОБА_6 відмовився оформлювати на себе відповідну частину житлового будинку, а тому стороною в договорі купівлі-продажу від 14.09.1999 року була його мати ОСОБА_8 Запевнила суд, що за свою частину будинку повністю заплатила свої власні кошти. Заперечила, що з ОСОБА_6 проживали однією сім’єю та вели спільне господарство. Вказала, що після їхнього знайомства, вони зустрічалися, разом проводили час, однак ОСОБА_6 проживав у своєму будинку з колишньою дружиною та двома дітьми.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка, ОСОБА_9, суду вказав, що особисто знайомий з позивачем та відповідачем. Зазначив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 проживали разом десь з 1998 року, точно не пам’ятає. Вказав, що вони разом проживали, проводили час, їздили разом на море. У той час він торгував ювелірними виробами і пам’ятає як ОСОБА_6 купував у нього обручки. Стверджує, що на той час ОСОБА_6 працював на хорошій роботі, мав достойну заробітну плату, тому міг собі дозволити придбати будинок. Категорично стверджував, що ОСОБА_2 на той час не мала змоги придбати будинок. Однак, чому так вважає пояснити не зміг.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка, ОСОБА_10, суду вказав, що являється двоюрідним братом позивача, давно знайомий з відповідачем. Вказав, що ОСОБА_6 після розірвання шлюбу з своєю першою дружиною, відразу почав проживати з ОСОБА_2, разом вели домашнє господарство.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка, ОСОБА_11, суду вказала, що знає особисто позивача та відповідача. Вказала, що з 1998 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 проживали разом, вели домашнє господарство. Також, запевнила, що позивач, працював на керівній посаді, а тому мав можливість придбати будинок, натомість відповідач, працювала продавцем, а тому такої можливості не мала.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка, ОСОБА_12, суду вказав, що знає особисто позивача та відповідача. Вказав, що з 1990 року по 2000 рік проживав у «переселенському будинку», в якому з 1998 року по 1999 рік проживала ОСОБА_2 Зазначив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 проживали разом, вели домашнє господарство, разом відпочивали. Ствердно вказав. що будинок міг придбати лише ОСОБА_6

Допитана в судовому засіданні в якості свідка, ОСОБА_13 суду вказала, що проживала тривалий час в "переселенському" будинку. Вказала, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 проживали там разом, відпочивали ходили до знайомих разом в гості. Крім того, зазначила, що має впевненість втому, що позивач, оскільки працював на достойній роботі мав можливість придбати житловий будинок.

Покази допитаних в судовому засіданні свідків на думку суду не можуть стати підтвердженням, в даному випадку, факту існування шлюбних відносин або спростування цього факту, а також факту наявності спільної участі в придбанні будинку, оскільки грунтуються на особистих спостереженнях та особистому сприйнятті характеру відносин ОСОБА_6 та ОСОБА_2 як подружніх, різняться між собою, в залежності від прихильності відповідно до позивача і відповідача по справі та жодними іншими доказами не підтверджені, а тому суд до уваги їх не бере.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, відповідача, покази свідків, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення її по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

14 вересня 1999 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_2 з однієї сторони (покупці) та ОСОБА_14 з другої сторони (продавець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку №3 по вулиці Лермонтова в м. Корець, Рівненської області й земельної ділянки, на якій він розташований. За його умовами, покупці придбали кожен по 1\2 частці житлового будинку та земельної ділянки, сплативши на користь продавця 20 440 гривень. Договір нотаріально посвідчений і зареєстрований в реєстрі за № 2-61

06 серпня 2013 року ОСОБА_8 здійснила державну реєстрацію права власності на одну другу частки придбаного майна - 8058697 індексний номер, 2138557 - номер запису про право власності та 134531556230 - реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

18 жовтня 2016 року ухвалою Корецького районного суду Рівненської області по справі № 563/1024/16-ц за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2ГІ. про визначення в натурі Ѕ частки житлового будинку з надвірними будівлями визнано мирову угоду між сторонами.

Так, даною ухвалою передбачається виділення ОСОБА_2 у власність частки житлового будинку № 3 по вул. Лєрмонтова, 3, в м. Корець, Рівненської області в натурі, а саме: приміщення позначені на плані в технічному паспорті № 1-2 - кухня, 1-3 - житлова, 1-7 туалет, 1-8 - душова, 1-9 - кухня.

Кімнати за № 1-1 - коридор, 1-6 - коридор визначено у спільному користуванні до укладення договору відчуження ОСОБА_8, але не пізніше 01 червня 2018 року, після -настання цієї дати вона виділяється у власність ОСОБА_2

Тобто належними доказами підтверджено приналежність будинку, що в м. Корець, по вул. Лермонтова, 3, на праві спільної часткової власності за ОСОБА_8 та ОСОБА_2

Спірні правові відносини виникли між сторонами у справі до набрання чинності новим СК України, тому підлягають застосуванню норми КпШС України.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13.

Таким чином, позивач мав надати суду належні та допустимі докази про його  участь у набутті спірної частини житлового будинку, оскільки сам по собі факт проживання із ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, який також не знайшов свого підтвердженння не є таким доказом та не може бути підставою для визнання права власності на половину цього майна.

Між тим, беззаперечних доказів надання коштів на купівлю житла позивачем не надано. Не зазначено та належним чином не підтверджено, які суми і коли ОСОБА_6 вносив на купівлю житла.

Сам факт сумісного проживання не є підставою для набуття права власності, оскільки закон передбачає наявність саме наявність спільних дій, спільних або особистих доходів, об'єднаних для набуття майна.

З тексту договору купівлі-продажу будинку слідує, що продавець отримав кошти від покупців – ОСОБА_8 та ОСОБА_2, а не від ОСОБА_6

Таким чином, спірна частина житлового будинку не є спільною власністю сторін, а тому не підлягає поділу. Підстав для визнання права власності за ОСОБА_6 не має.

В судовому засіданні досліджено постанову Рівненського апеляційного суду від 21.08.2018 року, якою залишено без змін рішення Корецького районного суду Рівненської області від 28.03.2018 року яким ОСОБА_6 відмовлено у позові до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю. Постанова суду набрала законної сили.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що «сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим. При цьому колегією суддів не з’ясовано підстав для застосування при вирішенні спірних правовідносин положень ст. 17 Закону України "Про власність", адже не доведено, що спірна 1\2 частка житлового будинку №3 по вулиці Лермонтова в м. Корець Рівненської області разом з земельною ділянкою є придбаною внаслідок спільної праці сторін як сім'ї. Також відсутні докази, що між сторонами існувала письмова угода з приводу придбаного майна».

Як зазначено в ч. ч. 3-5 ст.82 ЦПК України, обставини, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Щодо наявної в матеріалах справи нотаріально посвідченої заяви-пояснення ОСОБА_15. про обізнаність із тим, що в 1999 році позивач передавав гроші в рахунок оплати за договором купівлі-продажу будинку його брату ОСОБА_14 і діяв при цьому як представник відповідача, суд зазначає наступне.

Так, роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", що дані ним в абз. другому, четвертому п. 27, вказують про неможливість використання як показання свідків їх письмові пояснення, тому у відповідних випадках (наприклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) вони приймаються судом як письмові докази (стаття 64 ЦПК України в редакції 2004 року – аналогічне положення міститься і в ст. 95 ЦПК України в редакції 2017 року).

Виходячи зі змісту статті 59 ЦПК України (в редакції 2004 року; така ж норма передбачена і в ст. 78 ЦПК України в редакції 2017 року) та з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК України, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Оскільки заява-пояснення ОСОБА_15 є намаганням спростувати обставини, що зазначені в договорі купівлі-продажу нерухомості, а тому є недопустимим доказом.

Зважаючи на вищенаведене, беручи до уваги постанову Рівненського апеляційного суду від 21.08.2018 року, яка набрала законної сили і якою встановлено відсутність факту проживання однією сім’єю між позивачем та відповідачем, враховуючи, що позивачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведено факт спільної праці та спільної участі у придбанні спірної частини житлового будинку, то суд вважає, що немає підстав у визнанні майна спільною сумісною власністю, а тому у позові слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 6, 12, 13, 81, 141, 263 - 265, 280-282, 354 ЦПК України, суд, 

в и р і ш и в:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про  визнання майна спільною сумісною власністю відмовити повністю.

Апеляційна скарга може бути подана до Рівненського апеляційного суду через Корецький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                                        Опришко П.З.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12 квітня 2019 року