Справа № 2-3330/09
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2009 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська
у складі: головуючого - судді Черновського Г.В.
при секретарі – Вобліковій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання частково недійсним кредитного договору та спонукання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2009 року позивачка звернулася до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просила суд:
- визнати недійсним пункт 2.3.1. кредитного договору №PL 00 AN02000073 від 13.03.2007року укладеного між закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» та нею;
- зобов’язати закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» провести перерахунок відсоткової ставки по кредитному договору з урахуванням її розміру у вигляді 16,079999999999998%.
- стягнути з відповідача понесені судові витрати.
В судове засідання позивачка не з’явилася, в своїй заяві позовні вимоги підтримала, просила суд розглядати справу за її відсутності.
Представник відповідача пред’явлені позовні вимоги не визнала у повному обсязі посилаючись на те, що у даному випадку мали місце декілька обставин для зміни відсоткової ставки, а саме: з 30.04.2008 р. змінилася облікова ставка НБУ, що підтверджується Постановою Правління Національного банку України № 107 від 21.04.2008 р. "Про регулювання грошово-кредитного ринку". Згідно з цією постановою облікова ставка з 30.04.2008 р. встановлюється в розмірі 12% річних. Отже, внаслідок зміни облікової ставки Національного банку України, у банка виникло право збільшити відсоткову ставку по кредиту. Приймаючи до уваги, що з 30.04.2008 р. банком не було змінено процентну ставку. Друга обставина, це зміна курсу долара США до гривні у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання Договору - право на її підвищення залишається за банком. Третьою обставиною була зміна середньозваженої ставки по кредитам банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ).
Пунктом 3.5 Правил № 168 встановлено, що банки мають право ініціювати зміну відсоткової ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.
Отже ініціювання ПриватБанком підвищення процентних ставок за кредитами відбулося у відповідності до вимог ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів" та Правил № 168, а саме у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Відповідно до умов п. 2.3.1. Договору у разі збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 (семи) календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Зміна відсоткової ставки вступила в чинність з 01.02.2009, листа була направлено 08.01.09 тобто раніше ніж передбачено Договором. Що свідчить про піклування про клієнтів з боку ПриватБанку, з метою надання їм більшого часу на розгляд запропонованих умов та прийняття зваженого рішення. Також неодноразово, листами в адресу позивачки, було запропоновано пільговий період для погашення поточної заборгованості за існуючою відсотковою ставкою. Позивачка свідомо не скористався запропонованими відповідачем пільговими умовами, і не зважаючи на обґрунтованість зміни відсоткової ставки подав позов до суду, враховуючи лише власні інтереси та не зважаючи на негативний вплив всесвітньої економічної кризи на світову економіку та на банківську систему в Україні зокрема. Крім того, позивачка висловлюючи свою незгоду зі зміною відсоткової ставки, продовжувала вносити чергові платежі за попередньою відсотковою ставкою, чим свідомо порушувала інші умови договору (а саме п.2.2.2, 2.3.3. та інші).
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов треба задовольнити з викладених нижче підстав.
Судом встановлені наступні факти:
13 березня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір №PL 00 AN02000073 про надання кредиту на купівлю автомобіля ОСОБА_2.
Відповідно до змісту договору кошти на отримання автомобіля були позивачкою отримані.
У пункті 2.3.1 договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон`юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу у чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.
До січня 2009 року відповідач не пред’являв до позивача жодних претензій щодо сплати кредиту, оскільки кошти у банківську установу вносилися вчасно.
14 січня 2009 року позивачем було отримано листа про підняття відсоткової ставки за кредитним договором з 16,07% до 27,46% на рік посилаючись при цьому на умови що були передбачені у кредитному договорі №PL 00 AN02000073. Таким чином, щомісячний платіж до банку збільшився близько на 200 грн.
Не погодившись з вказаними діями банку, позивачкою 16 січня та 23 січня 2009 року відповідачеві було направлено листи з незгодою з вказаними діями банківської установи.
15 лютого 2009 року відповідач направив на адресу позивачки листа щодо правомірності дій банку роз’яснивши, що його дії узгоджуються зі ст.212, 632 ЦК України. Крім того, вказав що облікова ставка НБУ з 30 квітня 2008 року збільшена до 12% річних, що дає підставу збільшити банку відсоткову ставку.
Також відповідно до ч.7 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» забачають, що комерційні банки можуть самостійно встановлювати процентні ставки. Зміни законодавства щодо набрання чинності Законом України «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України щодо заборони банкам змінювати умови банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» до позивача відношення не мають.
Суд вважає дії відповідача неправомірними, у зв’язку з викладеними нижче обставинами.
З 09.01.2009 року набрав чинності ОСОБА_3 України «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України щодо заборони банкам змінювати умови банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» №661 від 12.12.2008 року. ОСОБА_3 доповнив Цивільний кодекс України ст.1056-1, де ч.2 зазначає, що встановлений договором розмір відсотків не може бути змінений банком в односторонньому порядку», вказане також передбачено і у ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Частина 3 ст.1056-1 ЦК України передбачає, що умови договору відносно права банку змінювати розмір відсотків в односторонньому порядку являється нікчемним.
Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, Ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочин не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі. Частина друга статті 236 ЦК України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 ЦК України. Натомість частина друга статті 236 ЦК України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, частина друга статті 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачаюся лише в майбутньому. Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами, імперативно встановлені частинами першою та другою статті 236 ЦК України, і не можуть бути змінені судом.
Враховуючи вищенаведене, враховуючи норми Закону України «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України щодо заборони банкам змінювати умови банківської о вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» вважаю, що п.2.3.1. кредитного договору №PL 00 AN02000073 від 13.03.2007 року є нікчемним, а відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний договір являється недійсним з моменту* його укладення. ОСОБА_3 грунтується на тому, що з 09.01.2009 року банкам заборонено змінювати розмір відсоткових ставок по кредитам, а повідомлення про вказане
Позивачкою отримано лише 14 січня 2009 року, пропозиції по зміні стосується зміни відсоткової ставки з 01.02.2009 року. Отже, з 09 січня 2009 року банківські установи в односторонньому порядку позбавлені права підвищувати ставки по кредитам, постільки вказане суперечить нормам діючого законодавства. Крім того, позивачка була позбавлена можливості регулювати зміст кредитного договору при його укладенні.
У випадку незгоди, відповідач взагалі б не надав кредитних коштів позичальнику.
Наведені в заяві обставини підтверджуються: кредитним договором №PL 00 AN02000073 від 13.03.2007; листом банку від 06.01.2009 року про підвищення відсотків за кредитом; двома заявами позивача про незгоду з вказаними змінами від 16.01.2009 року та від 23.01 2009 року; відповіддю банку від 15.02.2009 року щодо обгрунтування зміни ставки кредиту; виписка банку станом на 26.03.2009 року про сплату кредитних коштів.
За таких обставин, суд вважає можливим задовольнити позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання частково недійсним кредитного договору та спонукання вчинити певні дії.
Крім того, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 30 грн. в рахунок відшкодування оплати інформаційно-технічного збору та 17 грн. судовий збір в дохід держави, а всього судові витрати у розмірі 47 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати недійсним пункт 2.3.1. кредитного договору №PL 00 AN02000073 від 13.03.2007року укладеного між закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» та ОСОБА_1.
Зобов’язати закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» провести перерахунок відсоткової ставки по кредитному договору з урахуванням її розміру у вигляді 16,079999999999998%.
Стягнути з закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 47 грн.
Рішення суду може бути оскаржене у апеляційний суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська, та подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Суддя: