ПОСТАНОВА

Іменем України

12 квітня 2019 року

Київ

справа №2а-0770/711/12

адміністративне провадження №К/9901/8119/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у спарві матеріалами касаційну скаргу Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - Інспекція) на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 (головуючий суддя - Гулид Р.М., судді - Кузьмич С.М., Улицький В.З.) у справі за позовом Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ЛФС у Закарпатській області до приватного підприємця ОСОБА_2 (далі - ПП ОСОБА_2.), приватного підприємця ОСОБА_3 (далі - ПП ОСОБА_3.) про визнання договору недійсним,

УСТАНОВИВ:

Інспекція 06.03.2012 звернулась до суду із позовом до ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3, у якому просила суд визнати недійсним договір постачання продукції від 16.12.2009, укладений між відповідачами.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Інспекція послалась на те, що укладаючи договір постачання продукції від 16.12.2009, відповідачі не мали на меті створити правові наслідки, передбачені цим договором, а ніби-то вчинені на виконання цього договору дії носять нереальний характер, у зв'язку з чим вказаний договір підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 19.09.2012 позов задовольнив: визнав недійсним договір постачання продукції від 16.12.2009, укладений між ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3, та застосував наслідки його недійсності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладення відповідачами договору про постачання продукції від 16.12.2009 не мало на меті створити правові наслідки, які передбачені цим договором.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.04.2015 скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі.

Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір про визнання недійсним договору, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства відповідно до частини другої статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що органи державної податкової служби на підставі пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» мають право звертатись до судів із позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інспекція оскаржила рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 14.05.2015 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанцій порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки не надав належної правової оцінки тому, що право на звернення Інспекції до суду з вимогою про визнання недійсним договору передбачене пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (у редакції, чинній на час звернення до суду з даним позовом), що свою чергу, відповідає положенням частини третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення до суду з даним позовом).

Відповідачі не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.03.2019 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та призначив її до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 05.03.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017 на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 6 України (у редакції, чинній до 15.12.2017 на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Наведені положення Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017 на час виникнення спірних правовідносин) кореспондуються із положенням пункту 5 частини четвертої статті 50 цього кодексу, з яких вбачається, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, органи державної податкової служби, реалізовуючи функцію здійснення податкового контролю, можуть звертатися до адміністративного суду з позовом, зокрема, до фізичних осіб-підприємців тільки у випадках, прямо передбачених законами України.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, який визначає компетенцію органів державної податкової служби, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю.

Права органів державної податкової служби встановлені у статті 20 Податкового кодексу України, яка (у редакції, чинній до 15.12.2017 на час виникнення спірних правовідносин, а саме - станом на день звернення до суду першої інстанції 06.03.2012) не передбачала права органів державної податкової служби звертатися до суду щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та щодо застосування наслідків недійсності.

Отже, суд апеляційної інстанції, керуючись загальним правилом дії норм права у часі у зв'язку з набранням чинності з 01.01.2011 Податкового кодексу України, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі з урахуванням положень статті 20 Податкового кодексу України, який прийнято останнім у часі та нормами якого слід було керуватися суду першої інстанції, а не положеннями Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Таким чином, оскільки висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених у справі обставин, у задоволенні касаційної скарги Управління слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна