ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
19.07.06 Справа № 1/1256-2/413
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого –судді Городечної М.І.
суддів Юркевича М.В.
Кузя В.Л.
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Сан Інтербрю Україна” б/н і без дати (вх. № 1507 від 31.05.2006 року)
на рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2006 року
у справі № 1/1256-2/413
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Сан Інтербрю Україна”, м.Київ.
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “СОФІ”, м.Львів.
про стягнення 525903,36 грн. боргу.
за участю представників сторін:
від позивача: Косяк В.А., довіреність № 5/5 від 05.01.2006 року.
від відповідача: не з‘явився.
Представнику позивача роз‘яснено права і обов‘язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Зварич О.В.) від 03.04.2006 року у справі № 1/1256-2/413 відмовлено в позові Відкритому акціонерному товариству “Сан Інтербрю Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “СОФІ” про стягнення 525903,36 грн. боргу.
Відкрите акціонерне товариств “Сан Інтербрю Україна”, (позивач у справі) не погоджуючись з рішенням місцевого суду подало апеляційну скаргу б/н і без дати (вх. № 1507 від 31.05.2006 року), в якій вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено подану позивачем заяву про зміну підстави і предмету позову від 24.03.2006 року № 471, чим порушено вимоги ст. 22 ГПК України, ст.ст. 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України щодо відновлення порушеного цивільного права. Апелянт просить рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2006 року у справі № 1/1256-2/413 скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити його позовні вимоги згідно заяви про зміну підстави і предмету позову від 24.03.2006 року № 471.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “СОФІ” (відповідач у справі) письмових пояснень по суті вимог апеляційної скарги суду не представило, явку представника в судове засідання не забезпечило.
Колегія суддів апеляційного суду враховуючи повідомлення сторін належним чином про час та місце слухання справи, що стверджується поштовими повідомленнями про вручення їм під розписку ухвали суду від 05.06.2006 року, які знаходяться в матеріалах справи, положення ст. 101 ГПК України, вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2006 року у справі № 1/1256-2/413 в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.
15.12.2005 року ТзОВ “Сан Інтербрю Україна” (правонаступником якого є ВАТ “Сан Інтербрю Україна”) подано в господарський суд позовну заяву № 1861 від 06.12.2005 року про стягнення з ТзОВ “Торговий дім “СОФІ” 525903,36 грн. заборгованості за неповернуту тару відповідно до п.п. 6.5, 10.5 договору дистрибуції № 3105 від 30.12.2004 року.
Відповідно до договору дистрибуції № 3105 від 30.12.2004 року, укладеного між сторонами у даній справі, позивач зобов'язувався поставити відповідачу товар (пиво, слабоалкогольні напої, безалкогольні напої, вода, тара за умов, визначених в Договорі), а відповідач прийняв на себе зобов"язання прийняти товар, оплатити його вартість та повернути позивачу тару в терміни та на умовах, передбачених договором (п.п. 1, 2).
Відповідно до п.10.1 вищезгаданого Договору тара в кількості не більшій, ніж використано для пакування відвантаженого товару є зворотною, а згідно п.10.2 Договору дистрибутор зобов"язаний повернути компанії 100% тари за цінами, які діяли на день відвантаження товару.
Відповідно до п. 10.4 Договору в разі неповернення тари зворотнім рейсом автомашин, які поставляли товар центрозавозом, дистрибутор повинен вернути тару за власний рахунок і власним транспортом.
Відповідно до п. 16.2.2 договору дистрибуції № 3105 від 30.12.2004 року дія даного Договору припиняється достроково в односторонньому порядку на вимогу Компанії (позивача) шляхом відправлення Дистрибутору (відповідачу) повідомлення про припинення дії цього договору за 10 днів до дати такого припинення, а згідно п.10.5 Договору - у випадку не повернення будь-якого виду тари за 10 днів до дати припинення дії цього договору, така тара стає товаром та вважається проданою Дистрибутору за ціною, визначеною в п.6.5 цього Договору, та переданою на підставі товарно-транспортних накладних, оформлених при отриманні товару.
В позовній заяві № 1861 від 06.12.2005 року ТзОВ “Сан Інтербрю Україна” покликається на невиконання відповідачем зобов"язань щодо повернення позивачу тари, а тому просить стягнути з відповідача її вартість, оскільки позивач скористався своїм правом припинити дію договору на підставі п.16.2.2 Договору, що стверджується повідомленням № 1040 від 19.10.2005 року (а.с. 92-94), після чого така тара стала товаром та вважається проданою.
В підтвердження факту поставки товару та тари за договором дистрибуції № 3105 від 30.12.2004 року позивачем представлено товарно-транспортні накладні (а.с. 19-88), зі змісту яких, як підставно встановлено місцевим судом, вбачається що вони видані на виконання договору № 2549 від 01.10.2004 року, а не договору дистрибуції № 3105 від 30.12.2004 року.
Інших доказів в підтвердження факту поставки відповідачу товару та тари за умовами договору дистрибуції № 3105 від 30.12.2004 року позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції у відповідності до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України не подано.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 525 цього ж Кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що позов ВАТ “Сан Інтербрю Україна” до ТзОВ “Торговий дім “СОФІ” про стягнення 525903,36 грн. боргу, що становить вартість неповернутої тари за договором дистрибуції № 3105 від 30.12.2004 року є безпідставним, оскільки доказів поставки відповідачу та неповернення ним тари на підставі зазначеного Договору позивачем не представлено, а тому не підлягає задоволенню.
Щодо заперечень апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено подану позивачем заяву про зміну підстави і предмету позову від 24.03.2006 року № 471, чим порушено вимоги ст. 22 ГПК України, апеляційний суд вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають положенням процесуального Закону.
Зокрема, як вбачається зі змісту вищезазначеної заяви (а.с. 173-176), позивач прохав місцевий суд змінити підстави і предмет первісного позову, а саме: зобов‘язати ТзОВ “Торговий дім “СОФІ” виконати зобов‘язання за договором № 2549 від 01.10.2004 року в натурі та повернути ВАТ “Сан Інтербрю Україна” зворотну тару згідно переліку зазначеного в даній заяві (а.с. 176). Тобто позивачем даною заявою змінено підстави і предмет позову, що й ним не заперечується в апеляційній скарзі, посилаючись на положення ч. 4 ст. 22 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем зміна підстави та предмету позову виходить за межі диспозитивності прав позивача в господарському процесі, встановлених ст. 22 ГПК України, оскільки вчинення позивачем зазначених процесуальних дій є по свої правовій природі повною зміною первісного позову, тобто заявлені позивачем в заяві від 24.03.2006 року № 471 вимоги є зовсім новим позовом, подання і розгляд якого повинен здійснюватись в загальному порядку.
Виходячи з вищенаведеного, та враховуючи, що згідно ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є його законність, та, що згідно з ч.2 ст. 4 Конституції України забезпечення прав осіб є головним обов‘язком держави, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що ВАТ “Сан Інтербрю Україна” не позбавлений можливості звернутись в загальному порядку з позовом до ТзОВ “Торговий дім “СОФІ” про спонукання його до виконання зобов‘язання за договором № 2549 від 01.10.2004 року в натурі та повернення ВАТ “Сан Інтербрю Україна” зворотної тари згідно переліку зазначеного в заяві від 24.03.2006 року № 471.
Враховуючи вищенаведене, рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2006 року у справі № 1/1256-2/413 є законним та обгрунтованим, а тому відсутні, встановлені ст. 104 ГПК України підстави для його скасування чи зміни.
Судові витрати по розгляду апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 49, 99 ГПК України покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Сан Інтербрю Україна” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2006 року у справі № 1/1256-2/413 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Головуючий суддя М.І.Городечна
Судді М.В.Юркевич
В.Л.Кузь