11.04.2019

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________________________________________________________________________________

Справа № 490/4079/18

нп 1-кп/490/497/2018

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Лагода К.О.,

суддів: Тішко Д.А., Медюка С.О.,

при секретарі - Шаповалової О.І.,

за участю прокурора - Шинкарюка А.А., Варданян Р.П.,

обвинуваченої ОСОБА_1 та її захисника Завадської Л.М.,

законного представника потерпілого - ОСОБА_2

під час судового розгляду обвинувального акту, складеного за результатами досудового розслідування обставин кримінального провадження № 12018150020001179, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроджнка м. Луганська, громадянка України, раніше не судима, офіційно незаміжня, має на утриманні дитину віком до трьох років, повну загальну середню освіту, не працює, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

26.03.2018 року близько 21.00 годин ОСОБА_1 , маючи умисел на протиправне заподіянні смерті своєму сину ОСОБА_3 з мотивів виниклого неприязного відношення до останнього та з ціллю позбутися відносин із сином, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, прийшла до Інгульського мосту, який з`єднує вул. Пушкінську та Проспект Героїв України у м. Миколаєві та з метою вбивства принесла на міст з собою на руках свою дитину - ОСОБА_4

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіянні смерті своїй дитині, ОСОБА_1 , тримаючи на руках свого сина ОСОБА_4 , скинула його з мосту у річку.

Своїми протиправними діями ОСОБА_1 вчинила усі дії, які вважала необхідними для доведення умисного вбивства ОСОБА_4 до кінця, але смерть останнього не настала з причин, які не залежали від її волі.

Так, ОСОБА_1 своїми діями привернула увагу випадкових перехожих, які викликали співробітників поліції та працівників швидкої медичної допомоги. Завдяки чому дитину, витягнули з води у непритомному стані та доправили до лікарні.

Внаслідок утоплення в прісній воді у ОСОБА_4 настала механічна асфіксії, переохолодження тіла в результаті дій низької температури, які ускладнились станом клінічної смерті у вигляді постасистолічного синдрому, набряку головного мозку, набряку легенів, аспіраційної пневмонії, котрі по ступеню тяжкості відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Також у дитини мають місце ускладнення стану у вигляді гіпоксичного ураження ЦНС, синдрому рухових порушень за гіпотонічним типом згідно висновку судово-медичної експертизи за №489 від 15.05.2018.

Дії ОСОБА_1 , які виразилися у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіянні смерті малолітній дитини, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, п.2 ч.2 ст.115 КК України.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого 2 ст.15, п.2 ч.2 ст.115 КК України не визнала і показала, що мешкала у м. Миколаєві разом із своїм малолітнім сином у кімнаті, яку винаймала за рахунок грошових коштів, які виплачувались на утримання дитини. 26.03.2018 року у вечірній час ОСОБА_1 , перебуваючи на Інгульскому мосту у м. Миколаєві, тримаючи на руках дитину однією рукою, а другою поліетиленовий пакет із пляшками, хотіла змінити руку, якою тримала сина, оскільки дитина досягла дев`яти місяців та була достатньо важкою. В цей момент, як зазначила обвинувачена, її син вигнув спинку, запрокинув голову назад, і оскільки був у слизькому дитячому комбінезоні, якимось чином вислизнув у ОСОБА_1 з рук і впав у річку. Таким чином, ОСОБА_1 зазначила, що не мала на меті скинути власну дитину з мосту, це сталося випадково. Пояснила, що не знає, хто саме викликав швидку допомогу та поліцію. Крім того, обвинувачена пояснила суду, що в той день випила біля двох літрів пива і перебувала в стані алкогольного сп`яніння .

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що працює у патрульній поліції м. Миколаєва. 26.03.2018 року разом із своїми напарниками заступив на чергування, коли о 20.45 годині вони отримали виклик, що хтось потребує допомоги по вулиці Набережній у м . Миколаєві. Одночасно на робочий планшет прийшов сигнал про те, що дитина впала з мосту і свідок спів ставив вказані події, зрозумівши, що трапилось. ОСОБА_7 разом із напарниками негайно виїхали на місце події, а саме під міст, на якому стояла жінка і кричала, що дитина впала з мосту. Свідок зазначив, що направив своїх напарників на міст до жінки, яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння, пояснивши при цьому суду, що це була обвинувачена ОСОБА_1. ОСОБА_7 оглянув територію під мостом із ліхтарем, коли на відстані біля п`ятдесяти метрів від нього і 30-40 сантиметрів від бордюру, біля дерева, побачив дитину у костюмі синього кольору. Свідок пояснив, що хотів плисти за дитиною, однак температура води складала мінус чотири градуси, і в цей момент він побачив рятувальний катер, якому почав подавати сигнали ліхтарем. Рятувальники витягли дитину з води, під`їхали та передали ОСОБА_7 , який одразу віддав хлопчика лікарям швидкої допомоги. ОСОБА_7 також звернув увагу суду, що коли він підійшов до обвинуваченої ОСОБА_1 , вона сказала, що сама скинула дитину, оскільки не може більше її утримувати і вдарила свідка по спині пакетом, який тримала в руках. ОСОБА_7 показав суду, що ОСОБА_1 не питала про дитину, а її вислови про те, що вона особисто скинула дитину зафіксовано на відео, з нагрудних камер. Свідок також зазначив, що представники поліції отримали виклик від тітки дитини, яка заявляла, що від брата їй стало відомо про наміри ОСОБА_1 того дня скинути дитину з мосту. Зі слів свідка, чоловік обвинуваченої повідомив про це сестру ще вдень, однак не сказав, з якого саме мосту обвинувачена мала намір скинути дитину.

Допитаний свідок ОСОБА_10 показав суду, що працює матросом-рятувальником. Так, наприкінці березня 2018 року о 20.50 годині за отриманим сигналом на службу 101, він з напарником ОСОБА_11 , вийшов на катері для врятування дитини, яку жінка скинула з мосту. Свідок зазначив, що на відстані 30-50 метрів від Інгульського мосту, він побачив у воді дитину в комбінезоні, яку підпливши витягли з води та віддали співробітнику поліції.

Свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що є рідною сестрою цивільного чоловіка обвинуваченої ОСОБА_1 , який є батьком ОСОБА_4 , і на теперішній час відбуває покарання у місцях позбавлення волі. Так, 26.03.2018 року, близько 10.00 вона телефоном від свого брата дізналася, що ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння погрожувала йому по телефону скинути їх дитину з мосту. Свідок ОСОБА_12 одразу звернулась до поліції Інгульського району м. Миколаєва і повідомила про наміри своєї невістки ОСОБА_1 Поліція проінформувала її, що відомостей про вказаний випадок вони не отримували, а вже в вечорі поліцейські з Центрального ВП запросили її приїхати, повідомивши про стан дитини, яку ОСОБА_1 скинула з мосту. У центральному відділку поліції на її питання обвинувачена ніяк не пояснила свої дії. Свідок також пояснила, що всіляко підтримувала обвинувачену, і коли ОСОБА_1 не вживала алкогольних напоїв, то добре доглядала за дитиною. Однак, разом із тим сусіди часто скаржилися на ОСОБА_1 , оскільки через брак її уваги дитина постійно плакала і ОСОБА_12 приходила одразу на допомогу. Свідок показала суду, що ОСОБА_1 , зі слів брата, неодноразово висловлювала думки, про те, що скине дитину з мосту чи у вікно через тяжкі умови життя.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показав, що у вечірній час наприкінці березня 2018 року, він знаходився біля шахового клубу у м. Миколаєві, коли почув голосні крики. ОСОБА_14 одразу побіг на галас, який доносився з Інгульського мосту, де кричала жінка, яка сидячи, трималась за поручні, заввишки біля одного метра, билася головою і казала, що впала дитина. Свідок пояснив, що цією жінкою була обвинувачена ОСОБА_1 ОСОБА_14 мав намір пригнути у воду для порятунку дитини, однак незнайомі прохожі відмовили його від цих дій, у зв`язку із чим, він одразу викликав поліцію. Зазначив, що екіпаж патрульної поліції приїхав дуже швидко, близько через п`ять хвилин, а швидка допомога приїхала десь через 1-2 хвилини. Поліцейські, зі слів ОСОБА_14 , із ліхтарями почали шукати дитину, після чого з допомогою рятувального човна - знайшли її і передали лікарям. Свідок показав суду, що обвинувачена, на його погляд, перебувала в алкогольному або наркотичному стані, оскільки вела себе не адекватно та дуже емоційно. Крім того, ОСОБА_14 зазначив, що приймав участь у слідчому експерименті, в ході якого пояснив обставини, які описав суду.

Не дивлячись на не визнання обвинуваченою ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні інкримінованого їй злочину, її вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, підтверджується дослідженими під час судового розгляду наступними доказами.

Згідно витягу з кримінального провадження № 12018150020001179 вбачається, що відомості про вчинення злочину внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 березня 2018 року, з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Відповідно до протоколу огляду інформаційного носія від 11.04.2018 року, встановлено, що старшим слідчим СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області Чиняковою О.В. проведено огляд інформаційного носія, наданого Управлінням патрульної поліції в Миколаївській області - CD диска, на якому міститься два відео файли, на одному з яких зображено, як ОСОБА_1 пояснює, що сама скинула дитину з мосту через скрутне матеріальне становище, а на другому ОСОБА_1 просить врятувати її дитину, яка впала з мосту.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання та додатку до цього протоколу у вигляді фото таблиці від 16 квітня 2018 року встановлено, що в присутності двох понятих та слідчого, свідок ОСОБА_14 серед пред`явлених йому чотирьох осіб, впізнав особу під номером три - ОСОБА_1 та пояснив, що остання 26.03.2018 року на Інгульському мосту в м. Миколаєві кричала, що дитина впала в воду. Додав, що впізнав ОСОБА_1 за комплексом ознак, зокрема, по худорлявому овалу обличчя, впалих очах, формі носу та зачісці.

Згідно до протоколу огляду місця події від 16 квітня 2018 року, вбачається, що в присутності понятих і слідчого, за участю свідка ОСОБА_14 , оглянуто ділянку місцевості, яка розташована на Інгульському мосту, який з`єднує вулицю Пушкінську та Проспект Героїв України у м. Миколаєві. В ході проведення огляду місця події було встановлено, що з двох боків міст огороджений металевими поручнями чорного кольору, на поручнях є перила, висота яких складає 1,1 метр.

Згідно заяви від 18.05.2018 року, ОСОБА_1 відмовилась від участі у проведенні слідчого експерименту через стан здоров`я, а саме алергію на тополиний пух.

Згідно висновку судово-медичного експерта № 489 від 15.05.2018 року у ОСОБА_4 , 2017 р.н., мала місце механічна асфіксія в результаті утоплення в прісній воді, переохолодження тіла в результаті дії низької температури, які ускладнилися станом клінічної смерті у вигляді постасистлічного синдрому, набряку головного мозку, набряку легенів, аспіраційної пневмонії, а також мали місце тілесні пошкодження у вигляді саден, гематом в ділянці обличчя, лівої нижньої кінцівки, які могли утворитися від дії тупих твердих предметів. Вказані тілесні ушкодження, згідно висновку, могли утворитися від не менш ніж трьох ударних дій тупим твердим предметом, незадовго до звернення у лікарню 26.03.2018 року.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 124 від 25.04.2018 року ОСОБА_1 на момент інкримінованого правопорушення та на теперішній час на хронічний психічний розлад, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство не страждала і не страждає. На момент інкримінованого правопорушення та на теперішній час ОСОБА_1 страждала і страждає на розлад психіки і поведінки, внаслідок вживання алкоголю зі шкідливими наслідками для здоров`я у примітивної особистості. За своїми психічним станом на момент інкримінованого правопорушення та на теперішній час ОСОБА_1 могла і може віддавати звіт своїм діям та керувати ними. Серед виявлених індивідуально- психологічних особливостей, зокрема, визначено прагнення ОСОБА_1 . «давати про себе тільки хороші відповіді». Крім того, на момент скоєного інкримінованого діяння ОСОБА_1 не перебувала в стані фізіологічного афекту, чи будь-якого емоційного стану, що досяг афективної глибини та справив суттєве значення на її свідомість та поведінку.

Відповідно до листа начальника служби у справах дітей ОСОБА_19 ., 26.03.2018 року було отримано повідомлення від громадянки, яка зазначила, що проживає за адресою: АДРЕСА_5 , і з сусідньої кімнати АДРЕСА_2 вночі чутно плач немовля віком 8-9 місяців, а мати дитини не вживає жодних заходів. Спеціалістами служби було заплановано виїзд за вказаною адресою 27.03.2018 року.

Згідно повторного свідоцтва про народження від 24.04.2018 року № 284488 потерпілому ОСОБА_4 змінено прізвище на ОСОБА_4 , що відображено у постанові слідчого від 16.05.2018 року про уточнення анкетних даних.

Так, статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, враховуючи позицію, викладену у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведеності «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Проаналізувавши безпосередньо отримані у судовому засіданні показання, свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , а також досліджені під час судового розгляду письмові докази, суд приходить до висновку, що підстав для їх неврахування, а також визнання неналежними чи недопустимими сторонами не наведено, і судом не встановлено, вони є переконливими, логічними, послідовними та такими, що узгоджуються між собою і у своїй сукупності є достатніми для встановлення судом усіх обставин кримінального правопорушення, які підлягають встановленню відповідно до вимог, передбачених ст. 91 КПК України, та жодним чином не спростовуються будь-якими іншими обставинами.

При цьому, суд вважає відсутніми об`єктивні підставі вважати можливим падіння дитини за обставин, на які посилається ОСОБА_1 , враховуючи встановлену висоту перил Інгульського мосту, яка складає 1,1 метр та зріст обвинувачуваної, а тому критично ставиться до показів обвинувачуваної і вважає їх спрямованими на пом`якшення її покарання та відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину, що дає змогу суду відкинути будь які сумніви щодо правильної кваліфікації дій обвинуваченої саме за ч. 2 ст. 15, п. 2, ч. 2 ст. 115 КК України.

Отже, суд критично відноситься до показань обвинуваченої в частині заперечення умислу щодо позбавлення малолітньої дитини життя, оскільки виходячи з показів свідка ОСОБА_12 , які суд приймає до уваги відповідно до вимог ч. 2 ст. 97 КПК України, що передбачає право суду визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, а судом встановлено, що цивільний чоловік ОСОБА_1 , повідомив свідку відомості про те, що остання неодноразово висловлювала наміри скинути дитину з мосту або у вікно, зокрема і 26.03.2018 року, на теперішній час відбуває покарання у ДУ "Солонянська виправна колонія № 21" Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України.

Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що обвинувачена ОСОБА_1 , як вбачається із показів свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , крім голосного крику не вчинила жодних дій, спрямованих на порятунок свого малолітнього сина, який перебував в цей час у крижаній воді.

При цьому, суд виходячи із показань свідка ОСОБА_7 , який безпосередньо бачив обвинувачену на місці події, ОСОБА_1 особисто пояснила, що через життєві негаразди та труднощі скинула дитину з мосту.

З приводу тверджень сторони захисту про визнання недопустимими показів свідка ОСОБА_7 , наданих ним безпосередньо у судовому засіданні, оскільки вони не узгоджуються з відомостями, викладеними ОСОБА_7 в його рапорті про події кримінального правопорушення, копія якого була долучена до матеріалів справи, суд приходить до висновку про їх неспроможність, у зв`язку із наступним.

Відповідно до загальних засад кримінального провадження, а саме вимог ст. 7 та ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Згідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він отримав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Враховуючі вказані принципи і засади кримінального судочинства, твердження захисника не ґрунтуються на вимогах закону, у зв`язку із чим не можуть бути прийняті судом до уваги.

Крім того, суд критично відноситься до заяви ОСОБА_1 про те, що співробітники поліції змусили її зізнатися у вчинені злочину, оскільки пояснення обвинуваченої, яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується випискою № 737 від 26.03.2018 року, згідно якої у ОСОБА_1 виявлено гостру інтоксикацію, внаслідок вживання алкоголю - 2,07%, були зафіксовані нагрудною камерою поліцейських, і з відео вбачається, що ОСОБА_1 відповідає на питання, безпосередньо перебуваючи на місці події, без застосування до неї будь якого психологічного чи фізичного примусу. Додатково слід зазначити, права та інтереси ОСОБА_1 впродовж всього досудового розслідування та судового провадження були представлені захисником, однак ні вона, ні обвинувачувана не зверталися в жоден правоохоронний орган з приводу, начебто, незаконних дій представників правопорядку, що на думку суду викликає обґрунтовані сумніви в правдивості тверджень обвинуваченої з приводу вказаних обставин.

З урахуванням наведеного суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючі кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення дійшов до впевненого висновку поза розумним сумнівом, що діяння, яке вчинено ОСОБА_1 дійсно мало місце, в її діях наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіянні смерті малолітній дитини, у зв`язку із чим підлягає покаранню за вчинення вказаного кримінального правопорушення.

Відповідно до положення, викладеного у рішенні ЄСПЛ «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року, складовими елементами принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_1 суд, відповідно до положень ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Насамперед, суд враховує, що обвинувачена ОСОБА_1 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі.

Дослідивши дані про особу обвинуваченої ОСОБА_1 , судом встановлено, що остання має повну середню освіту, офіційно не одружена, ніде не навчається і не працює, раніше не судима, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, згідно характеристики, наданої т.в.о. ДІП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_20, ОСОБА_1 . не має реєстрації у м. Миколаєві, була неодноразово помічена у колі осіб, які зловживали алкогольними напоями, вихованням дитини не займалась, у зв`язку із чим поступали скарги в службу у справах дітей та сім`ї, за характером спокійна, але на фоні зловживання алкоголем стає неврівноваженою та схильною до агресії.

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченої ОСОБА_1 , суд визнає вчинення нею злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Разом із цим, суд враховує, що під час судового розгляду обвинувачена винною себе у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не визнала, надавала суперечливі покази щодо обставин кримінального правопорушення, що на думку суду, свідчить про відсутність усвідомлення обвинуваченою суспільно небезпечних наслідків її діяння, і як наслідок, відсутність розкаяння ОСОБА_1 у вчиненні особливо тяжкого злочину по відношенню до малолітньої дитини. При цьому, під час судового розгляду, обставин, що пом`якшують покарання обвинувачуваної ОСОБА_1 судом не встановлено.

Отже, при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_1 , суд насамперед виходить із ступеню тяжкості вчиненого нею злочину та враховує підвищену суспільну небезпеку даного кримінального правопорушення - закінчений замах на умисне убивство, при цьому, суд не може залишити поза увагою і той факт, що обвинувачена скоїла замах на цей злочин відносно малолітньої дитини, яка в силу цих обставин була більш безпорадною, ніж звичайна людина, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку не тільки самого кримінального правопорушення, як зазначено вище, але ж і особи обвинуваченої, яка, крім наведеного, ніде не навчається, не працює і веде дозвільний образ життя, і приходить до переконання, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_1 і попередження вчинення нею нових злочинів можливо тільки в умовах ізоляції від суспільства, та вважає, що останній має бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання, не думку суду, буде найбільш необхідним і достатнім для її виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів.

Разом із тим, при визначенні остаточної міри покарання ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, суд враховує положення ч. 3 ст. 68 КК України, згідно якої за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний у відношенні ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою у Миколаївському слідчому ізоляторі УДПтСУ в Миколаївської області необхідно залишити без змін.

Відповідно до протоколу затримання від 26.03.2018 року, вбачається, що ОСОБА_1 , 1976 р.н. , було затримано 26.03.2018 року, у зв`язку із чим, строк відбування покарання ОСОБА_1 слід рахувати з 26 березня 2018 року.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлений.

Речові докази та процесуальні витрати по справі відсутні. -

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 68 КК України, ст. ст. 368, 370 - 374, 394 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України і призначити їй покарання у вигляді 10 (десяти) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 26 березня 2018 року.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний у відношенні ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою - залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили після спливу тридцяти денного строку, встановленого ст. 395 КПК України для його оскарження. Подання апеляційної скарги на вирок суду зупиняє набрання ним законної сили та його виконання.

Вирок може бути оскаржений в порядку ст. 395 КПК України.

Апеляційну скаргу на вирок може бути подано до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку в порядку ст. 376 КПК України негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору і не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Головуючий суддя: Лагода К.О.

Судді: Тішко Д.А

Медюк С.О.