ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/109/19 Головуючий у І інстанції - Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Земляної Г.В., Лічевецького І.О.,

при секретарі: Андрієнко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язати вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просила:

- визнати бездіяльність відповідача в частині відмови у скасуванні реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 неправомірною;

- зобов'язати скасувати реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 в порядку визначеному п. 28 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та порядку передачі органам реєстрації інформації до ЄДДР».

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів Позивача, внаслідок протиправної бездіяльності Відповідача щодо скасування реєстрації місця проживання малолітньої дитини Позивача, вчиненої з порушенням діючого законодавства.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 січня 2019 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати ухвалу судді суду першої інстанції та направити справу на розгляд по суті до суду першої інстанції.

Так, Позивач зазначає, що суд першої інстанції не належно дослідив обставини справи та дійшов помилкового висновку, відносно того, що спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами ЦПК України. Також, суд першої інстанції порушив право Позивача на оскарження дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування, зокрема в частині проживання та виховування дитини за місцем проживання її матері, тобто за адресою: АДРЕСА_2, а не за місцем неправомірної реєстрації поживання дитини АДРЕСА_1 (яка до того ж не належить по праву власності ОСОБА_4).

Відповідачем не подано відзив на апеляційну скаргу.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суддею суду першої інстанції встановлено, що 01 лютого 2017 року Позивачу стало відомо, що її чоловік ОСОБА_4 19.11.2013 року зареєстрував місце проживання малолітньої ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, без письмової згоди на це Позивача.

При цьому, місце фактичного проживання ОСОБА_3, за твердженням Позивача, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2.

28 листопада 2018 року Позивач звернулась до Відповідача з заявою про скасування реєстрації ОСОБА_3, оскільки така реєстрація місця проживання дитини була вчинена без письмової згоди Позивача, проте Відповідач відмовив Позивачу у скасуванні вказаної реєстрації.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суддя суду першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5. Отже, предметом спірних правовідносин стосуються права користування та розпорядження майном. Суддя суду першої інстанції вважає, що спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного процесуального законодавства. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками судді суду першої інстанції з таких підстав.

Так, частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Пунктом 1 частини 2 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною 4 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження начального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини 1 статті 242 Цивільного кодексу України батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

За приписами частини 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з частиною 1 статті 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017 (провадження № 14-130цс18).

В своїй позовній заяві Позивач вказує на те, що між нею та ОСОБА_7 не вирішувалось питання щодо його згоди на зміну місця проживання та реєстрації місця проживання їх спільної дитини - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_9 вказує на те, що 01.02.2017 року їй стало відомо, що ОСОБА_7 19.11.2013 року зареєстрував місце проживання доньки у АДРЕСА_1 всупереч положень ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Наказу МВС України № 1077 від 22.11.2012 року, без письмової згоди на це Позивача, місце проживання якої було зареєстровано в м. Полонне Хмельницької області з метою отримання матеріальної допомоги. Так, 27.12.2013 року Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської у м. Києві РДА ОСОБА_7 була призначена одноразова допомога у розмірі 9720 грн. та з 01.12.2013 року щомісячна допомога у розмірі 810 грн.

Отже, фактично між Позивачем та ОСОБА_7 існує спір про місце реєстрації та проживання їх спільної дитини та можливість реалізації їх батьківських прав.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів Позивача, а отже, існує спір про право, можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства відсутня.

Така, правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17 та постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 495/367/17.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Крім того, відповідно до ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як зазначає Позивач в апеляційній скарзі, ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третьої особи служби у справах дітей Полонської районної державної адміністрації Хмельницької області про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні дитини.

Так, рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 31 травня 2018 року у справі № 681/142/18 позов задоволено частково.

Визначено для ОСОБА_7 такі способи участі у вихованні ним дочки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2: здійснення побачень, спільне проведення часу у кожну другу суботу щомісячно з 11.30 до 19.00 годин, а також додатково у кожен день народження дитини 09 листопада кожного року з 12.00 до 16.00 години за місцем фактичного проживання дитини, яким на даний час є АДРЕСА_2. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод в участі ОСОБА_4 у вихованні дитини. В решті заявлених позовних вимог відмовлено.

Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки судді суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність щодо відмови у скасуванні реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_8 та зобов'язання скасувати таку реєстрацію повинні розглядатися в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, а не в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суддя суду першої інстанції правильно прийняв ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в оскаржуваній ухвалі судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 січня 2019 року, останній помилково вказав на те, що предметом спірних правовідносин стосуються права користування та розпорядження майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_10, відтак, оскаржувана ухвала судді суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи ОСОБА_2 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвала судді суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 січня 2019 року змінити в мотивувальній частині.

В іншій частині ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Г.В. Земляна

І.О. Лічевецький

Повний текст складено 09.04.2019 року.