Справа № 613/228/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2019смт. Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді- Вовк Л.В.

з участю секретаря- Казакової О.С.,

прокурора – Чайченка Д. Є.,

захисника- Тризни Є.М.,

засудженого - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в смт. Краснокутськ Харківської області клопотання засудженого ОСОБА_1 про приведення вироку Богодухівського районного суду Харківської області від 30 травня 1983 року у відповідність до норм Кримінального Кодексу України 2001 року ,

в с т а н о в и в :

В квітні 2018 р. засуджений ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд ухвали Богодухівського районного суду Харківської області від 27.04.2017 р. , відповідно до якої йому відмовлено в клопотанні про приведення вироку Богодухівського районного суду від 30.05.1983 року у відповідність до норм та вимог КК України 2001 р. за виключними обставинами , в якій прохав скасувати ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 27.04.2017 р. та постановити нову ухвалу ,якою з вироку Богодухівського районного суду Харківської області від 30.05.1983 р. виключити покарання у вигляді 2 років позбавлення волі за ч.2 ст.206 КК України , залишивши остаточним покарання у вигляді 3 років позбавлення волі за ч.1 ст.142 КК України 1960 р.

В січні 2019 р. ОСОБА_1 уточнив своє клопотання та прохав привести вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 30 травня 1983 року у відповідність до норм КК України 2001 р. та знизити міру покарання за ч.2 ст.206 КК України 1960 р. з 2 років позбавлення волі до максимальної межі покарання за ч.1 ст.296 КК України 2001 року до 45 діб арешту та відповідно до ч.1 ст.72 КК України остаточне покарання визначити у виді 3 роки 45 діб позбавлення волі.

Клопотання мотивоване тим ,що у випадках коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу. Закон про кримінальну відповідальність що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Вироком Богодухівського народного суду Харківської області від 30.05.1983 року неповнолітнього ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні хуліганства та розбою і засуджено за ч.2 ст.206 КК України 1960 року до 2 років позбавлення волі, за ч.1 ст.142 КК України 1960 року до 3 років позбавлення волі. Відповідно до ст.42 КК України 1960 року, шляхом повного складання покарань йому було призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Призначене покарання ним відбуте та 07.01.1988 року його було звільнено з місць позбавлення волі. 01 вересня набрав чинності новий КК України 2001 року в якому п. в) ч.1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень ч.1 ст.206 КК України 1960 року декриміналізовано. 30.05.1983 року його було засуджено за грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства що супроводжується особливою зухвалістю. У ст.296 КК України 2001 року вище наведенні кваліфікуючі ознаки хуліганства у повному обсязі вміщує в себе ч.1 ст.296 КК України та не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, тобто кримінальна відповідальність за такими кваліфікуючими ознаками істотно пом'якшена. Отже, його судимість за ч.2 ст.206 та ч.1 ст.142 КК України 1960 року, підпадає під ознаки ч.1 ст.296 та ч.1 ст.187 КК України 2001 року. Після приведення вироку від 30.05.1983 року у частині хуліганства до норм КК України 2001 року та ч.1 ст.296 цього Кодексу кінцева міра покарання за цим вироком має залишитись у вигляді 3-х років позбавлення волі за ч.1 ст.142 КК України 1960 року, оскільки ч.1 ст.296 КК України 2001 року покарання у вигляді позбавлення волі не передбачає. КК України 2001 року, такий злочин як хуліганство, декриміналізував, частково розділив кваліфікуючі ознаки та доповнив ст.296 КК України новою частиною. Поняття злісне хуліганство- декриміналізовано, такі кваліфікуючі ознаки злочину, як особлива зухвалість та виключний цинізм в редакції ч.1 ст.296 КК України 2001 року не передбачають покарання у вигляді позбавлення волі. Відповідно до ч.3 ст.74 КК України 2001 року призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими ч.1 ст.72 цього Кодексу. Звертає увагу, що приведення вироку у відповідність із КК України 2001 року буде мати наслідком погашення його судимості за вчинення тяжкого злочину до вчинення ним наступного злочину. Вказане питання повинно вирішуватись судом згідно зі ст.ст. 9, 538 КПК України. 

У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали клопотання та просять задовольнити та вирішити питання в порядку ст.ст.538-539 КПК України та ухвалити новий вирок . В частині перегляду ухвали Богодухівського районного суду Харківської області від 27.04.2017 р. за виключними обставинами прохали залишити без розгляду ,оскільки вказане питання вирішено.

Прокурор проти вказаного клопотання заперечував , просив відмовити.

Суд, заслухавши учасників процесу , перевіривши матеріали справи , дійшов до наступних висновків.

Вироком Богодухівського народного суду Харківської області від 30 травня 1983 року ОСОБА_1 засуджений за ст. 142 ч. 1 КК України (1960 року) до 3-х років позбавлення волі, за ст. 206 ч. 2 КК України (1960 року) до 2-х років позбавлення волі та остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів шляхом повного складання покарань - до 5 років позбавлення волі.

Даний вирок виконаний, так як ОСОБА_1 відбув покарання у виді 5 років позбавлення волі та 07.01.1988 року був звільнений з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання. Після чого 13.11.1989 року він був засудженим Охтирським міським судом Сумської області за ст.ст. 94, ч.3 ст.42, 14 КК України до 12 років позбавлення волі, 11.10.2004 року апеляційним судом Сумської області за п.13 ч.2 ст. 115, ч.3 ст. 286, ч.1 ст. 122 КК України до довічного позбавлення волі.

Відповідно до положень ст.ст.537,539 КПК України суд, який ухвалив вирок вирішує інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 5 КК України 2001 року, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Згідно положень ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про: відстрочку виконання вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; заміну невідбутої частини покарання більш мяким; звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;звільнення від покарання за хворобою;застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; заміну покарання відповідно до частини пятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України; застосування покарання за наявності кількох вироків; тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у звязку з розглядом справи в суді; звільнення від покарання і помякшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України; оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); зміну обовязків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням; інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Статтею 537 КПК України передбачено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання, в тому числі: про звільнення від покарання і пом’якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України (усунення караності діяння, за яке особа засуджена; призначення особі покарання, що перевищує санкцію нового закону).

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 539 КПК України, клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

З наведеного слідує, що питання про приведення вироку у відповідність до нового закону, у зв'язку з усуненням караності діяння, за яке особа засуджена; призначення особі покарання, що перевищує санкцію нового закону, можливе лише під час виконання вироку та тільки судом, в межах територіальної юрисдикції якого особа відбуває покарання.

Вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 30 травня 1983 року стосовно ОСОБА_1 про приведення у відповідність із новим Законом якого просить засуджений, вже виконаний, ОСОБА_1 відбув строк призначеного покарання та звільнився з місць позбавлення волі за даним вироком 07.01.1988 року.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання засудженого про приведення вироку Богодухівського районного суду Харківської області від 30 травня 1983 року у відповідність із Кримінальним кодексом України 2001 року

Щодо доводів засудженого ОСОБА_1 про необхідність приведення вироку у відповідність з КК України 2001 року для автоматичного погашення судимості за вироком від 30.05.1983 року .

Відповідно до вимог ст. 7-1 КК Українив ред.1960р. та ст. 12 КК України 2001 року, злочин передбачений ч.1ст. 142 КК України (розбійний напад) та ч. 1 ст. 187 КК України відповідно - є тяжким злочином.

Згідно з п.6 ч.1 ст. 55 КК України(в редакції 1960 р.) такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад три роки, але не більше шести років, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину.

     Відповідно до з ч. 3 ст. 108 КК України в ред. 2001 р.такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

В ухвалі апеляційного суду Харківської області від 07.02.2017 р. , яка набрала законної сили , вказано, що ОСОБА_1 звільнився з місць позбавлення волі за вказаним вироком 07.01.1988р., а 13.11.1989р. був засудженим Охтирським міським судом Сумської області за ст.ст .94, ч.3 ст.42,14 КК України до 12 років позбавлення волі, а потім 11.10.2004 р. апеляційним судом Сумської області за п.13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.286, ч.1 ст.122 КК України до довічного позбавлення волі, судимість за вироком Богодухівського районного суду Харківської області від 30.05.1983 року є непогашеною.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КПК України, ухвала суду, що набрала законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковою і підлягає безумовному виконанню на всій території України.

Вказані обставини свідчать про те, що питання, які стосуються виконання вироку, в тому числі, приведення його у відповідність із Законом, який пом'якшує або скасовує відповідальність особи у вчиненні злочину, після виконання такого вироку є неможливим, а початком перебігу строку погашення судимості є момент відбуття засудженим покарання. Як вже зазначалося вище, вирок відносно ОСОБА_1 від 30.05.1983 року виконаний, засуджений звільнився з місць позбавлення волі за відбуттям строку покарання 07.01.1988 р., а 13.11.1989 р., до спливу трирічного терміну погашення судимості, вчинив новий злочин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.537-539, 372,376 КПК України, суд,-

постановив :

Клопотання засудженого ОСОБА_1 про приведення вироку Богодухівського районного суду Харківської області від 30 травня 1983 року у відповідність до норм Кримінального Кодексу України 2001 року – залишити без задоволення .

Роз’яснити ОСОБА_1, що він не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідною заявою .

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення шляхом подачі апеляції через Краснокутський районний суд Харківської області.

Суддя ОСОБА_2