Справа №2- 156/2008р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2008 р.. м. Яремча
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого-судді Свириди Т.Й.
секретаря Савчук М. І.
з участю позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2
представника позивачів ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
відповідачки ОСОБА_5
представника відповідачки ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремча справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 до Микуличинської сільської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення Микуличинської сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та визнання права на приватизацію землі, -
встановив:
ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до Микуличинської сільської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення Микуличинської сільської ради № 52 від 25.12.2003 року, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0, 25га для житлової та громадської забудови та державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0, 2893га для ведення особистого сільського господарства, які видані на ім»я ОСОБА_5 та визнання права на приватизацію земельної ділянки площею 0, 53 га, що знаходиться в с. Микуличин .
Ухвалою суду від 17 червня 2008 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Яремчанське міське управління земельних ресурсів.
В судовому засіданні Позивачка ОСОБА_1 позов підтримала та суду пояснила, що 01.07.1978 року померла їх мама - ОСОБА_8, після смерті якої її сестрам - ОСОБА_7, ОСОБА_5 та братові ОСОБА_2 перейшло право фактичного користування земельною ділянкою, площею 0, 53га, яка знаходиться в с. Микуличин уч.Паленина.
У 2003 році до них звернулась відповідачка, яка запропонувала від їх імені виконати дії, пов»язані з приватизацією земельної ділянки, у зв»язку з чим 17.11.2003 року вона видала відповідачці доручення. Проте, на підставі рішення Микуличинської сільської ради відповідачці було надано у приватну власність спірну земельну ділянку, яку вона зобов»язувалась розділити в рівних частинах між всіма сестрами і братом. Таким чином, обманувши їх, у жовтні 2004 року відповідачка отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, про що їй стало відомо тільки у 2007 році.
За таких обставин вона вважає рішення сільської ради № 52 від 25.12.2003 року незаконним, так як спірною земельною ділянкою вони користувались спільно і використовували її згідно цільового призначення. Вважає, що право на користування та приватизацію спірної земельної ділянки належить всім дітям ОСОБА_8 в рівних частинах, а тому просить визнати рішення Микуличинської сільської ради незаконним , а державні акти на спірну земельну ділянку - недійсними.
Представник позивачів ОСОБА_3 позов підтримала з аналогічних підстав і, крім цього, пояснила, що її довірителі ОСОБА_1 і ОСОБА_7 в листопаді 2003 року дали доручення відповідачці для того, щоб вона приватизувала в рівних долях всім дітям земельну ділянку , яка залишилась після смерті їх матері. Цю земельну ділянку як до смерті так і після смерті матері обробляли всі її діти, а тому мають рівне на неї право. Крім цього, ОСОБА_2 до 2004 року сплачував податок за земельну ділянку розміром 0, 15га, що також є свідченням того, що він мав намір приватизувати її і доручив це зробити відповідачці. Використавши доручення на свій розсуд, відповідачка обманним шляхом, згідно рішення Микуличинської сільської ради від 25.12.2003 року № 52 отримала спадкову земельну ділянку і у 2004 році оформила на неї право власності.
Позивач ОСОБА_2 позов також підтримав та суду пояснив, що після смерті матері він користувався спірною земельною ділянкою і частин її мав намір отримати у приватну власність. За господарством мами рахувалось 0, 15 га землі, а тому до 2004 року він сплачував податок за цю ділянку. З заявою в сільську раду про надання йому у приватну власність частини земельної ділянки він не звертався, так як був впевнений, що це від його імені зробить його сестра - відповідачка по справі.
Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнав та пояснив, що після смерті матері позивачів всі її діти були розміщені в дошкільні заклади, а неповнолітню ОСОБА_5 взяв на утримання її дядько - ОСОБА_93а мамою сторін було обліковано 0, 15га землі, а решта землі була не облікована. Після досягнення повноліття позивачі роз»їхались по різних містах, а відповідачка залишалась проживати в с. Микуличин і працювати на земельній ділянці, якою користувалась її мати. У зв»язку з цим виконком сільської ради своїм рішенням від 25.12.2003 року надав відповідачці у приватну власність 0, 54га землі, в яку входила площа, яка була облікована за її мамою. Ніхто з інших дітей у виконком з заявами про намір зареєструвати за ними земельні ділянки не звертався. Навпаки, коли дядько відповідачки ОСОБА_9 у 2004 році оспорював рішення про надання ОСОБА_53емельної ділянки, то до нього з листом звернувся позивач ОСОБА_2, в якому висловлював обурення з приводу того, що ОСОБА_9 хоче відібрати у його сестри землю. Представник відповідача вважає, що при наданні земельної ділянки у приватну власність відповідачці виконком не допустив ніякого порушення діючого законодавства і будь-яких обмежень на момент приватизації не було.
Відповідачка ОСОБА_5 позов також не визнала та пояснила, що після смерті матері вона одна залишилась проживати в с. Микуличин і продовжувала обробляти землю, якою користувалась її мама, а всі її брати і сестри роз»їхались по різних містах. У зв»язку з цим, у 2003 році вона звернулась із заявою до виконкому Микуличинської сільської ради про надання їй у приватну власність земельної ділянки і у грудні 2003 року виконком своїми рішеннями передав їй цю землю у власність, а у 2004 році вона оформила на цю земельну ділянку державний акт. На той час земля в с. Микуличин не мала ніякої цінності, а тому її брат та сестри не мали ніякого бажання отримати цю землю, так як проживали в інших містах, а сестра ОСОБА_7 по даний час проживає в США. Ніяких заяв до сільської ради з приводу надання земельної ділянки позивачі не подавали, а ОСОБА_2 з приводу цього писав листа голові сільської ради, в якому не заперечував проти того, щоб вона приватизувала спірну земельну ділянку.
Відповідачка також пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2003 році давали їй доручення, але не для того, щоб вона приватизувала їм земельні ділянки, а для того, щоб їй ніхто не чинив перешкод в приватизації цієї землі. Крім цього , використовувати ці доручення їй не було потреби, оскільки правомірність надання їй земельної ділянки оспорював тільки її дядько - ОСОБА_9 Вона також ствердила, що використати ці доручення вона не змогла б, так як у них зазначено, що вона проживає в Закарпатській області.
Відповідачка пояснила, що до приватизації нею земельної ділянки сплачувався податок за 0, 15га землі, яка була облікована за її мамою. Проте, податкові платежі за землю в сільську раду від імені брата вносила вона особисто, так як брат на той час проживав за межами області. Крім цього, у квитанціях помилково зазначено по батькові брата «Дмитрович» замість «Ярославович». Після приватизації нею земельної ділянки вона вносила такі платежі від свого імені.
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, вивчивши матеріали справи та оцінюючи зібрані докази в сукупності, вважає, що позов до задоволення не підлягає.
Так, постановляючи рішення від 09.12.2003 року та від 25.12.203 року про надання відповідачці у приватну власність спірної земельної ділянки, виконком Микуличинської сільської ради не допустив будь-яких порушень діючого на той час законодавства.
Після смерті матері сторін з заявою до виконкому про надання у приватну власність земельної ділянки звернулась тільки відповідачка. Від позивачів ніяких заяв не поступало, а ОСОБА_2, навпаки, звернувся до виконкому з листом, із змісту якого вбачається, що він на землю не претендує і не заперечує проти того, щоб її приватизувала відповідачка ( а.с. 35-36). Сплата від його імені податків за землю ще не свідчить про його намір приватизувати земельну ділянку. Крім цього, ця сплата була припинена на початку 2004 року, тобто, після надання спірної земельної ділянки у власність відповідачці. Не є свідченням того, що позивачі мали намір приватизувати спірну земельну ділянку і показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10
Із змісту долучених до справи доручень від 17.11.2003 року не видно, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 доручали відповідачці приватизувати на їх ім»я земельні ділянки (а.с. 9). Крім цього, в цих дорученнях зазначено, що відповідачка проживає в Закарпатській області, що не відповідало дійсності.. А тому, суд вважає достовірними показання відповідачки з того приводу, що ці доручення вона не використовувала , так як для цього не було потреби, та й не могла їх використати.
Правомірність надання відповідачці ОСОБА_5 спірної земельної ділянки також підтверджується долученими до справи рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07.05.2004 року та ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.09.2004 року.
А тому, на підставі ст. ст. 116, 140, 152 ЗК України та керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
в позові ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 до Микуличинської сільської ради, ОСОБА_5, Яремчанського міського управління земельних ресурсів про визнання незаконним рішення Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області № 52 від 25.12.2003 року; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0, 25га для житлової та громадської забудови № 0110429800554 від 13.10.2004 року та державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0, 2893га для ведення особистого сільського господарства № 010429800555 від 13.10.2004 року, які видані на ім»я ОСОБА_5 та визнання за ОСОБА_1, ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 права на приватизацію земельної ділянки площею 0, 53 га, що знаходиться в с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, урочище Паленина, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через Яремчанський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч, 4 ст. 295 ЦПК України.