Справа № 420/935/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року                                                                                          м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення від 05.12.2018 року, зобов’язання вчинити певні дії, -

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області, в якій просила: визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області від 05.12.2018 року про відмову ОСОБА_1 у допуску до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю; зобов’язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Чернігівської області прийняти рішення про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

05.11.2018 року ОСОБА_1 подано до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області заяву про допуск до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю. Рішенням КДКА Чернігівської області від 05.12.2018 року відмовлено у допуску до складення кваліфікаційного іспиту з підстав відсутності стажу роботи в галузі права за спеціальністю не менше двох років. Позивач вважає рішення КДКА Чернігівської області від 05.12.2018 року про відмову у допуску до складення кваліфікаційного іспиту протиправним, таким, що ґрунтується на неправильному тлумаченні норм законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення від 05.12.2018 року, зобов’язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що у позові ОСОБА_1 фактично немає жодного посилання на норму будь-якого закону, яка б давала змогу вважати, що після набуття чинності в 2014 році новим Законом України «Про вищу освіту» до поняття «повна вища освіта», яке вживається у ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», було прирівняно б отримання особою диплому бакалавра. Ті роздуми ОСОБА_1, які вона навела в якості доводів свого позову, доцільні для якоїсь наукової статті, проте вони не підкріплені нормами закону, адже позивач наводить свої бачення саме Закону України «Про вищу освіту» 2014 року, але приписами цього закону не можуть змінюватись чи підмінюватись положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Позивач фактично намагається за допомогою рішення суду змінити положення ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Посилання позивачки на низку рішень ЄСПЛ також свідчить лише про те, що позивачеві відомо про ці рішення, однак рішення не стосуються предмета спору і не можуть змінювати приписи Закону, і те значення Закону, яке вклав у нього законодавець при прийнятті.

Згідно з ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням зазначеного, суд вирішив розглянути вказану справу в письмовому провадженні.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 05.11.2018 року подала до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області заяву про допуск до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю. До заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту було подано наступні документи: нотаріально завірену копію диплому магістра від 26.04.2018 року; посвідчену за місцем роботи копію трудової книжки; оригінал довідки про відсутність судимості станом на 01.11.2018 року; оригінал медичної довідки про проходження обов’язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 29.10.2018 року; власноруч написану, засвідчену особистим підписом, довідку про підтвердження того, що за останні два роки, які передували зверненню, я не складала кваліфікаційного іспиту на право заняття адвокатською діяльністю в жодній кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури регіону, що мені не видавалось свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та не приймалось рішення про позбавлення такого свідоцтва; копію паспорту, який у встановленому законом порядку, підтверджує реєстрацію місця проживання; копію картки фізичної особи-платника податків.

19.11.2018 року ОСОБА_1 отримала лист Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області від 19.11.2018 року № 1107 з проханням надати у строк до 29.11.2018 року включно нотаріально завірені копії документів про здобуття повної вищої юридичної освіти за однією із спеціальностей: «правознавство», «право», «правоохоронна діяльність», «міжнародне право», - до отримання диплому магістра від 26.04.2018 року.

27.11.2018 року ОСОБА_1 у відповідь направила лист на вказаний запит, в якому повідомлялося про неможливість надання документів про здобуття повної вищої освіти з урахуванням положень Закону України «Про вищу освіту», що набрав чинності 06.09.2014 року, який не передбачає такого освітнього рівня як «повна вища освіта» та, відповідно, можливості видачі закладами вищої освіти документів, що підтверджують здобуття такого рівня. До листа було додано нотаріально завірену копію диплому бакалавра від 08.07.2016 року.

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області від 05.12.2018 року було відмовлено ОСОБА_1 в допуску до складення кваліфікаційного іспиту у зв’язку з відсутністю стажу роботи в галузі права за спеціальністю не менше двох років.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частиною 2 ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведено перелік осіб, які не можуть бути адвокатом, а саме особа, яка: 1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі; 2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною; 3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» для цілей цієї статті: 1) повна вища юридична освіта - повна вища юридична освіта, здобута в Україні, ІНФОРМАЦІЯ_1, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку; 2) стаж роботи в галузі права - стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею повної вищої юридичної освіти.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України.

Частиною 2 ст.8 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевіряє відповідність особи вимогам, установленим частинами першою та другою статті 6 цього Закону. З метою перевірки повноти та достовірності відомостей, повідомлених особою, яка виявила бажання стати адвокатом, і за наявності письмової згоди такої особи кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, кваліфікаційна палата або визначений нею член палати можуть звертатися із запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань, що зобов’язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати необхідну інформацію. Відмова в наданні інформації на такий запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, установлену законом. У разі ненадання особою, яка виявила бажання стати адвокатом, письмової згоди на перевірку повноти та достовірності повідомлених нею відомостей така особа до кваліфікаційного іспиту не допускається.

Відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» строк розгляду заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту не повинен перевищувати тридцяти днів з дня її надходження. За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про: 1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту; 2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту. Особі, яка звернулася із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, повідомляється про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття. У разі прийняття рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту в рішенні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в обов’язковому порядку зазначаються причини такої відмови.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Відповідно до п.п.1-2 розділу 2 Порядку допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядку складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2013 року № 270, особа, яка виявила бажання набути статус адвоката (далі Заявник), звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. До заяви додається письмова згода Заявника на обробку персональних даних, проведення перевірки повноти та достовірності повідомлених ним відомостей та зобов’язання про надання необхідних для перевірки документів на запит КДКА. У разі не надання особою, яка виявила бажання стати адвокатом, письмової згоди на перевірку достовірності і повноти повідомлених нею відомостей, така особа до кваліфікаційного іспиту не допускається. Одночасно із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту Заявник надає наступні документи: 1). документ державного зразка, що підтверджує набуття заявником повної вищої освіти за спеціальностями «правознавство», «правоохоронна діяльність», «міжнародне право» (оригінал та нотаріально посвідчену копію); 2). документ (документи) про підтвердження наявності у Заявника стажу роботи в галузі права не менше, ніж два роки (оригінал та нотаріально чи за місцем роботи посвідчену копію). Документами, що підтверджують стаж помічника адвоката є: трудовий договір з адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням), довідка (довідки) з компетентного органу (органів) про суму сплаченого єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб за час роботи на посаді помічника адвоката; 3). документ встановленої форми (довідка, витяг) компетентного органу про відсутність судимості; 4). довідку медичної установи про стан здоров’я Заявника (медична довідка про проходження обов’язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів форма № 122-2/о, затверджена Наказом МОЗ України № 12 від 17.01.2002 року); 5). власноруч написану, засвідчену особистим підписом, довідку про підтвердження того, що за останні два роки, які передували зверненню, заявник не складав кваліфікаційного іспиту на право заняття адвокатською діяльністю в жодній кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури регіону, що йому не видавалось свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та не приймалось рішення про позбавлення такого свідоцтва; 6). оригінал та копію документу, який у встановленому законом порядку, підтверджує реєстрацію місця проживання Заявника; 7). копію картки фізичної особи-платника податків, за виключенням випадків, коли особа відповідно до закону має право не отримувати таку картку. При надходженні заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту та доданих до неї документів особа, що приймає їх зобов’язана засвідчити копії сторінок оригіналів документів, для яких не встановлено вимог про нотаріальне посвідчення копій, та одразу після цього повернути всі оригінали документів Заявнику (окрім оригіналів тих документів, які зберігаються в КДКА).

Згідно з п.5 розділу 3 вказаного Порядку вирішення питання про допуск до складення кваліфікаційного іспиту приймається на засіданні КДКА без участі Заявника. За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про: 1) допуск особи до складення кваліфікаційного іспиту; 2) відмову в допуску особи до складення кваліфікаційного іспиту. Рішення про відмову в допуску особи до складення кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Як вже було зазначено судом вище, підставою для відмови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області у допуску ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту стала відсутність стажу роботи в галузі права за спеціальністю не менше двох років.

Суд встановив, що 08.07.2016 року ОСОБА_1 здобула перший (бакалаврський) рівень вищої освіти. 11.10.2016 року ОСОБА_1 призначено в. о. головного спеціаліста відділу по роботі з адміністративними справами управління з питань представництва у судах юридичного департаменту Одеської міської ради. 26.04.2018 року ОСОБА_1 здобула другий (магістерський) рівень вищої освіти. 12.07.2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу по роботі з адміністративними справами управління з питань представництва у судах юридичного департаменту Одеської міської ради.

Відповідно до п.4 розділу 2 Порядку допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядку складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2013 року № 270, при визначенні набуття особою повної вищої юридичної освіти, слід керуватися Законом України «Про вищу освіту», згідно якого, повною вищою освітою визнається освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра. Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Разом з цим, Закон України «Про вищу освіту» від 17.02.2002 року, яким визначався освітній рівень «повна вища освіта» та відповідні йому освітньо-кваліфікаційні рівні «бакалавр» та «магістр», втратив чинність 06.09.2014 року з прийняттям нового Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року, яким, зокрема, визначено нові рівні вищої освіти.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.5 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми чи науковими програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень; науковий рівень. Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти відповідає шостому рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності. Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти відповідає сьомому рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань та практичних умінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов’язків за обраною спеціальністю. Другий (магістерський) рівень вищої освіти відповідає восьмому рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань, умінь, навичок за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад методології наукової та/або професійної діяльності, інших компетентностей, достатніх для ефективного виконання завдань інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності. Третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти відповідає дев’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій. Освітньо-науковий рівень вищої освіти передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення. Освітньо-творчий рівень вищої освіти передбачає оволодіння методологією мистецької та мистецько-педагогічної діяльності, здійснення самостійного творчого мистецького проекту, здобуття практичних навичок продукування нових ідей і розв’язання теоретичних та практичних проблем у творчій мистецькій сфері. Науковий рівень вищої освіти відповідає десятому рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає набуття компетентностей з розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворюючих знань та/або прогресивних технологій, розв’язання важливої наукової або прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне або світове значення. Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва; 5) доктор наук.

Відповідно до ч.ч.3-5 ст.5 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року № 1556-VII молодший бакалавр - це освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 120-150 кредитів ЄКТС. Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня молодшого бакалавра на основі ступеня молодшого спеціаліста визначається закладом освіти. Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти. Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня бакалавра на основі ступеня молодшого бакалавра або молодшого спеціаліста визначається закладом вищої освіти. Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти. Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов’язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків. Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра. Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти і присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми, обсяг якої становить 300-360 кредитів ЄКТС. Наукові установи Національної академії наук України та національних галузевих академій наук можуть здійснювати підготовку магістрів за власною освітньо-науковою програмою згідно з отриманою ліцензією на відповідну освітню діяльність. Наукові установи можуть також здійснювати підготовку магістрів за освітньо-науковою програмою, узгодженою з закладом вищої освіти. У такому разі наукова складова такої програми здійснюється у науковій установі, а освітня складова - у закладі вищої освіти.

Згідно з ч.2 ст.7 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року № 1556-VII встановлюються такі види документів про вищу освіту (наукові ступені) за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва; диплом доктора наук.

З урахуванням зазначеного, суд погоджується з позивачем, що Законом України «Про вищу освіту», який набрав чинності 06.09.2014 року, не передбачено такого освітнього рівня як «повна вища освіта» та, відповідно, можливості видачі закладом вищої освіти документа, що підтверджує здобуття такого рівня. Разом з цим, здобуття особою вищої освіти підтверджується документами про вищу освіту, зазначеними у ч.2 ст.7 чинної редакції Закону України «Про вищу освіту».

Також, в оскаржуваному рішенні Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Чернігівської області зазначає, що освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр» за спеціальністю «правознавство» не може бути прирівняний до освітнього рівня «повна вища юридична освіта», аналогічну позицію було висловлену у рішенні Ради адвокатів України від 25.09.2015 року № 106 «Про затвердження роз’яснення з питань стажу роботи в галузі права для набуття особою права на заняття адвокатською діяльністю».

Однак, в оскаржуваному рішенні і в рішенні Ради адвокатів України в обґрунтування зазначеної позиції зазначається посилання на п.2 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту», відповідно до якого вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста (повна вища освіта) після набрання чинності цим Законом прирівнюється до вищої освіти ступеня магістра.

Разом з цим, суд погоджується з позивачем, що положення даного пункту стосуються прирівнення освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, визначеного Законом України «Про вищу освіту» від 17.02.2002 року, до вищої освіти ступеня магістр, передбаченого новим Законом України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року, що не має жодного відношення до визначення освітньо-кваліфікаційних рівнів за новим Законом України «Про вищу освіту», що прирівнюються до повної вищої освіти, яка передбачалась у старому Законі України «Про вищу освіту».

Крім того, суд встановив, що ОСОБА_1 здобула перший (бакалаврський) рівень освіти вже після набрання чинності Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року, а тому відсутні будь-які підстави прирівнювати рівень цієї вищої освіти, виходячи з положень старого Закону України «Про вищу освіту», адже вона не здобувала вищої освіти за його положеннями.

Під час розгляду справи суд встановив, що 22.08.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Ради адвокатів України щодо надання роз’яснення з питань стажу роботи в галузі права для набуття особою права на заняття адвокатською діяльністю.

Листом від 12.09.2018 року № 922/0/2 Національна асоціація адвокатів України зазначила, що на даний момент діючу редакцію Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не приведено у відповідність до вимог Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014року. Питання повної вищої освіти у співвідношенні з положеннями Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року № 2984-ІІІ та Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року № 1556-VII висвітлено у рішенні Ради адвокатів України № 106 від 25.09.2015 року «Про затвердження роз'яснення з питань стажу роботи в галузі права для набуття особою права на заняття адвокатською діяльністю». Згідно до вищезазначеного роз’яснення Ради адвокатів України, відповідно до положень Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року № 2984-ІІІ та Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року №1556-VII освітньо-кваліфікаційний рівень «Бакалавр» не може бути прирівняний до освітнього рівня повна вища юридична освіта.

Тобто, положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Порядку допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядку складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2013 року № 270, на які посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, містять відсилання до Закону України «Про вищу освіту», який втратив чинність та на даний момент застосовуватися не може.

Згідно з положеннями ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до пп.11 п.16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Позивач стверджує, що відмова у допуску до складення кваліфікаційного іспиту призводить не лише до позбавлення права здійснення адвокатської діяльності, але й в найближчому майбутньому позбавить її можливості виконання повноважень з представництва інтересів територіальної громади м. Одеси в суді, що здійснюється нею протягом останніх двох років.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.9 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, яка виявила бажання стати адвокатом, а також у виявленні рівня її практичних навичок та умінь у застосуванні закону.

Таким чином, наявність у особи достатнього рівня знань та практичних навичок у застосуванні закону перевіряється саме під час кваліфікаційного іспиту, право на складення якого Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Чернігівської області було протиправно позбавлено ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер’їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов’язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, висновок відповідача, що позивач не має стажу роботи в галузі права за спеціальністю не менше двох років після здобуття вищої юридичної освіти є необґрунтованим та безпідставним.

Тобто, станом на 05.11.2018 року (дата звернення із заявою до КДК) загальний стаж роботи в галузі права ОСОБА_1 становив 2 роки 25 днів.

За таких обставин, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області від 05.12.2018 року про відмову ОСОБА_1 у допуску до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю є протиправним та належить до скасування.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_2 проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов’язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов’язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Чернігівської області прийняти рішення про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65058, РНОКПП НОМЕР_1) до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області (вул. Зелена, 10-3, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 25621312) про визнання протиправним та скасування рішення від 05.12.2018 року, зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області від 05.12.2018 року про відмову ОСОБА_1 у допуску до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю.

3. Зобов’язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Чернігівської області прийняти рішення про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю.

4. Стягнути з Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області (код ЄДРПОУ 25621312) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1536,80 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя                                                                                                    М.М. Кравченко