КИЇВСЬКИ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/824/3810/2019 Головуючий у 1-й інстанції - Диба О.В.

756/6985/18-ц Доповідач: Чобіток А.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.

секретар - Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

у с т а н о в и в :

У червні 2018 року позивач пред'явила позов до відповідача, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на її утримання у розмірі 10 274 грн. щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до припинення навчання або до досягнення нею двадцяти трьох років. Зазначала, що відповідач не виконує свого батьківського обов'язку щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, хоча має таку можливість, а позивач навчається в Університеті м. Ульм (Німеччина), та у зв'язку із навчанням самостійного доходу немає, а тому мати позивача ОСОБА_3 вимушена надавати відповідні кошти, яких не вистачає, тому відповідач повинен сплачувати аліменти на час її навчання, оскільки він має таку змогу.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 1 200 грн. щомісячно, з їх подальшою індексацією починаючи з 01.06.2018 року та до закінчення ОСОБА_2 навчання (або до припинення навчання), але не більше ніж до досягнення нею 23 років. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Уважає, що рішенням суду прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що відповідно до заяви від 25 червня 2015 року, підписаною батьками позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_3, батьки надають згоду на дострокове самостійне перебування на період навчання в Німеччині їхньої дочки - ОСОБА_2 та зобов'язується покривати усі витрати пов'язані з поїздками до Німеччини, а не на фінансування навчання, як зазначено в рішенні суду. Твердження позивача, що відповідач працює кухарем у м. Арад (Ізраїль) і його середньомісячний дохід складає близько 45 000 грн., є надуманими та відсутні будь-які підтвердження вказаного факту. Відповідач є інвалідом ІІ групи, пожиттєво, з тяжкою формою цукрового діабету, що підтверджено випискою з історії хвороби останнього, його доходом є пенсія, яка складає 2 166, 85 грн., за судовим рішенням з нього стягуються аліменти на утримання дочки - ОСОБА_4 в розмірі 1100 грн. щомісячно, та якщо вирахувати вказану суму з пенсії ОСОБА_1 то залишається сума в розмірі 1 066, 85 грн., що не було враховано судом першої інстанції та стягнуто з останнього аліменти в розмірі 1 200 грн..

Судом першої інстанції при розгляді даної справи встановлено , що 05.02.1994 Суворовським відділом РАГС м. Одеси між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, від якого вони мають двоє дітей - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7).

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано 10.06.2003, про що зроблено відповідний актовий запис №307 (а.с. 6).

У нотаріально посвідченій заяві від 25.06.2015 вказано, що батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_3 дали згоду на довгострокове самостійне перебування на період навчання у Федеративній Республіці Німеччина їхньої дочки, ОСОБА_2. Батьки зобов'язалися фінансувати поїздки до Федеративної Республіки Німеччина та покривати усі витрати, пов'язані із вищезазначеними поїздками (а.с. 95).

Дана заява свідчить про те, що відповідач був обізнаний із тим, що позивач планує отримувати освіту саме у Федеративній Республіці Німеччина, на що дав свою згоду та узяв на себе зобов'язання, на рівні із матір'ю позивача покривати усі витрати, пов'язані із її навчанням.

Відповідно до Свідоцтва про зарахування на навчання ОСОБА_2 з 01.10.2016 є студенткою медичного факультету за напрямом доклінічна медицина Університету м. Ульм (Німеччина) денної форми навчання (а.с. 8-9).

За проживання позивача у кімнаті в гуртожитку сплачуються грошові кошти в розмірі 257 євро, несуться витрати на медичну страховку, семестровий збір та оплату проїзду (а.с. 20-24).

Обов'язковою умовою для отримання дозволу на перебування в Німеччині на початок кожного навчального року на блокованому рахунку в ДойчеБанк повинні бути кошти у розмірі 8 040 євро, що підтверджується випискою по рахунку позивача (а.с. 13-16).

Згідно з наданих суду доказів, вказані вище кошти було надано матір'ю позивача.

Позивач вказує, що вона потребує матеріальної допомоги у зв'язку із неможливістю самостійно отримувати дохід у зв'язку із навчанням, а відповідач має змогу надавати таку допомогу, оскільки фактично працевлаштований, працює кухарем у м. Арад (Ізраїль) і його середньомісячний дохід складає близько 45 000 грн.. Крім цього зазначає, що питання про навчання позивача в Німеччині з відповідачем було погоджено, він дав свою згоду на це та зобов'язався нести відповідні витрати на період навчання.

Матеріали справи містять докази того, що в період з 01.06.2017 по 23.05.2018 відповідач 11 разів перетинав державний кордон України (а.с. 94).

Згідно з наданих позивачем доказів, вартість одного перельоту відповідача становить в середньому 7744 грн. (а.с. 83), а вартість переїзду від м. Тель - Авів до місця роботи відповідача (м. Арад) становить близько 3300 грн..

Доказів на спростування таких тверджень, матеріали справи не містять.

У відзиві на позовну заяву (а.с. 103 - 104) представник відповідача підтвердив той факт, що відповідач отримав робочу візу і на даний час проживає в Ізраїлі, як етнічний єврей, однак вказав, що утриманням самого відповідача опікується Ізраїльська організація «Сохнут». Доказів своїх тверджень, суду не надав.

Доказів на спростування посилань позивача про працевлаштування відповідача в Ізраїлі та отримування ним заробітної плати, матеріали справи не містять, в той час, як позивач обґрунтовує свої посилання письмовими доказами (а.с.85 -94).

Відповідно до Пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого 13.04.2010 року, ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи загального захворювання (а.с. 110).

Крім того, із Довідки ГУ ПФУ від 08.06.2018 убачається, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності у розмірі 2 166,85 грн. з вирахуванням аліментів щомісячно (а.с 113).

На підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07.12.2001 року з відповідача стягуються аліменти на утримання його матері в розмірі 1/4 його доходу (а.с.106 - 107).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва стягнуто з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 в розмірі 1100 грн. щомісячно (а.с. 71).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стягуючи з відповідача на користь позивача аліменти у розмірі 1200 грн. , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач може надавати матеріальну допомогу своїй повнолітній доньці, врахувавши, що відповідач не надає жодного доказу як на підтвердження своїх посилань про наявність у позивача доходу так і на спростування тверджень позивача, про отримання відповідачем заробітної плати в Ізраїлі. Доказів того, що відповідачем опікується Ізраїльська організація «Сохнут», матеріали справи не містять, а сукупність доказів, які містить матеріали справи свідчить про те, що відповідач, окрім пенсії отримує заробітну плату та має постійне місце роботи в Ізраїлі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до статті 199 Сімейного Кодексу України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв»язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Так, ч. 1 статті 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Відповідно до статті 182 Сімейного Кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров»я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Аналіз зазначених норм закону свідчить про те, що умовою стягнення аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, є недостатність забезпечення коштами як для навчання, так і для інших необхідних потреб ; спроможність батьків надавати утримання з урахуванням їх матеріального, сімейного становища, стану здоров'я.

Як убачається з матеріалів справи, то ОСОБА_2 продовжує навчання і відповідно до Свідоцтва про зарахування на навчання з 01.10.2016 року навчається в Університеті м. Ульм (Німеччина), за проживання у гуртожитку нею зі Службою підтримки студентів м. Ульм укладено договір оренди на період з 01.10.2016 року до 30.09.2019 року з щомісячною оплатою у розмірі 257 євро, також нею оплачуються витрати на медичну страховку, семестровий збір .

ОСОБА_1 є особою з 2-ою групою інвалідності пожиттєво, йому призначено пенсію по інвалідності в розмірі 2166,85 грн., за судовими рішеннями з нього 07.12.2001 року стягнуто аліменти на утримання матері ОСОБА_6 у розмірі ј частини доходів щомісячно, а також 23.06.2018 року на утримання доньки ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 1100 грн. 00 коп. щомісячно та до її повноліття.

Оцінюючи надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог і заперечень, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має реальну матеріальну спроможність утримувати повнолітню доньку ОСОБА_2.

Так, визнавши належним та допустимим доказом того, що відповідач має роботу в Ізраїлі в м. Адар, копію контракту, надану позивачем, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у вказаному повідомленні про умови праці період зайнятості зазначено з 12.06.2017 по 13.04.2018 року, проте як даний позов пред'явлено в червні 2018 року, а пославшись на нотаріально завірену заяву, якою батьки надавали згоду на подання їх донькою ОСОБА_2 документів до Посольства Федеративної Республіки Німеччина та самостійне отримання віз, не звернув увагу, що останні зобов'язувались фінансувати поїздки доньки до Федеративної Республіки Німеччина та покривати усі витрати, пов'язані із вищезазначеними поїздками в період з 26 червня 2015 року по 24 лютого 2017 року (а.с.87-93, 95).

Крім того, доказів того, що ОСОБА_1 дійсно отримав роботу, про яку йшла мова в повідомленні про умови праці, а також отримував чи отримує заробітну плату, матеріали справи не містять.

Так, дійсно ОСОБА_1 у період 01.06.2017 року по 23.05.2018 року перетинав державний кордон України до Тель-Авіва, проте доказів того, що саме ОСОБА_1 оплачував указані поїздки, матеріали справи також не містять.

Відповідно до довідки КУ «Міська поліклініка № 29» ОСОБА_1 з 2001 року встановлено діагноз цукровий діабет, а станом на 15.01.2019 року - цукровий діабет 1 тип важка форма лабільний прояв у стадії субкомпенсації. Ускладнення: OU діабетична непроліферативна ангіопатія сітчатки. Факосклероз. Діабетична ангіоптаія н/кінцівок. ХАН 2 ступеня. Діабетична енцефалополінейропатія. Ендокринна міокардіострафія. СН 1 ступеня. Супутні захворювання: Хронічний панкреатит з екскреторною та інкреторною недостатністю ( а.с. 139).

Також суд апеляційної інстанції уважає, що ОСОБА_2 не довела ту обставину, що вона недостатньо забезпечена коштами як для навчання, так і для інших необхідних потреб, зважаючи на те, що як вона сама зазначає на даний час освіту вона отримує безкоштовно, а доказів того, що кошти на оплату оренди за гуртожиток та кошти на необхідні потреби, пов'язані з навчанням їй надає саме мати ОСОБА_3, позивачем не надано.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що як зазначає ОСОБА_2 необхідність у коштах виникла з 01.10.2016 року, дати продовження її навчання, проте з даним позовом вона звернулась лише у червні 2018 року.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку, що відповідач спроможний надавати утримання повнолітньої доньки на період її навчання з урахуванням його матеріального, сімейного становища, стану здоров'я.

На підставі викладеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про залишення позову ОСОБА_2 без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: А.О. Чобіток

Судді: О.В. Немировська

Т.І.  Ящук