КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   22-а- 3305/09                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  Бондаренко О.В.

Суддя-доповідач:  Василенко Я.М

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2010 р.  

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого                                         Василенка Я.М.,

суддів                                                     Мельничука В.П., Попович О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області  від 21.10.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання відповідача провести виплату недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 рік, -

ВСТАНОВИВ :

20.08.2008 ОСОБА_2 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області  із позовом, в якому з урахуванням подальших уточнень просила визнати дії відповідача щодо відмови їй у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік в розмірі передбаченому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірними та зобов'язати відповідача провести виплату недоплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 1740 грн. на її користь.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області  від 21.10.2008 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянкою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії (згідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.07.1996 та вкладки до нього – а. с. 6), а також інвалідом 3-ї групи, захворювання якого пов’язане з роботами по ЛНА на ЧАЕС, що підтверджується витягом із акту огляду у МСЕК (а. с. 5).

Позивач у 2007 році отримала щорічну допомогу на оздоровлення передбачену абз. 3 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796 в розмірі, передбаченому Постановою КМ України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» – 100 грн. на рік, оскільки п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дія абз. 3 ч. 4 ст. 48 Закону № 796 була зупинена.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 48 Закону № 796, щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 3-ї групи, захворювання яких пов’язане з наслідками Чорнобильської катастрофи, виплачується в розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Зміст Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», статтею 76 якого встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат з 1 січня 2007 року – 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року – 420 гривень, з 1 липня 2007 року – 440 гривень та з 1 жовтня 2007 року – 460 гривень, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України № 6 від 09.07.2007, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії абз. 3 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати визнано неконституційним, тобто таким, що не відповідає Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що право на отримання недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 48 Закону № 796, з розрахунку 4-х мінімальних заробітних плат у позивача виникло лише з дня набрання чинності Рішенням КС України, тобто з 09.07.2007.

При цьому, оскільки із наявної у матеріалах справи довідки (а. с. 10) вбачається, що спірна допомога за 2007 рік була виплачена позивачу у квітні 2007 року, тобто у період, коли ще діяли положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії абз. 3 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, тобто відповідач здійснив всі виплати на підставі чинного на той час закону, колегія суддів не вбачає неправомірності в його діях, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, а оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 122, 197, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.10.2008 – задовольнити.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.10.2008 – скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

  Головуючий:

  Судді: