Головуючий у 1 інстанції – суддя Горощук О. В.
Суддя-доповідач – Ханова Р. Ф.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2010 року справа № 2-а-3968/09/0544
приміщення суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Ханової Р. Ф.
суддів: Василенко Л. А.
Старосуда М. І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Слов’янськ
на постанову Слов’янського міськрайонного суду Донецької області
від 10 липня 2009 року
по адміністративній справі № 2-а-3968/09 (суддя Горощук О. В.)
за позовом ОСОБА_4
до
третя особа Управління Пенсійного фонду України в м. Слов’янськ
Головне Управління Державного казначейства України в Донецькій області
про зобов’язання нарахувати щомісячну соціальну допомогу дитині війни
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов’янськ про визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 1 січня 2009 року по 1 квітня 2009 року.
Постановою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 10 липня 2009 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд першої інстанції визнав дії відповідача щодо не виплати позивачу підвищення як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, зобов’язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням здійснених виплат. Суд першої інстанції стягнув з місцевого бюджету м. Слов’янськ судові витрати в сумі 54 грн. 40 коп., в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Колегія суддів, заслухавши суддю – доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Статус позивача як дитини війни підтверджується паспортом, посвідченням.
Відповідач в апеляційній скарзі посилався на відсутність нормативних актів згідно яких органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати заявлену позивачем доплату до пенсії як дитині війни.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про визнання права позивача на виплату підвищення до пенсії за віком як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року є вірним.
Зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Суд першої інстанції правильно визначив, виходячи з рішення Конституційного суду N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діяло з 22 травня 2008 року.
Згідно статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" на 2008 рік було затверджено прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що в 2008 році виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювалася відповідно до положень пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про визнання права позивача на виплату підвищення до пенсії за віком як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з врахуванням здійснених виплат є вірним.
Стосовно позовних вимог про зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни з 1 січня 2009 року по 1 квітня 2009 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Проте, на виконання вищезазначеної норми Кабінетом Міністрів України не приймалося окремої постанови щодо встановлення в 2009 році розміру підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії «дитина війни». Пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні. Розмір підвищення до пенсії з 1 січня 2009 року цією постановою не визначений та змін стосовно цього питання у 2009 році в вищезазначену постанову не вносилося.
Стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 1 січня 2009 року по дійсний час є діючою в наступній редакції: «дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.»
Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача здійснити виплату позивачу підвищення до пенсії за віком як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2009 року по 31 березня 2009 року є невірним, що обумовлює зміну постанови суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного, відсутності в матеріалах справи доказів сплати відповідачем позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо не виплати позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, проте зазначає, що періодом, за який дії відповідача визнані протиправними, є період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 березня 2009 року.
Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на приписи статті 88 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік” та статті 113 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” в яких визначено, що в разі недостатності виділених з Державного бюджету України коштів по бюджетних програмах, пов’язаних з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Відповідач в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення пенсій, призначених згідно з цим Законом.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV від 15 липня 1999 року передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, визначення права на призначення соціальної допомоги.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Судовий збір відповідно до підпункту “б” пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” та підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства складає 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян , тобто 3 грн. 40 коп.
Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Оскільки адміністративний позов містить декілька вимог, розмір компенсації судових витрат визначається виходячи з кількості задоволених/незадоволених позовних вимог.
Оскільки позивачем судовий збір було сплачено до місцевого бюджету, а не до Державного бюджету України, як це передбачено частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України для спорів з суб'єктом владних повноважень, який не є органом місцевого самоврядування, тому судовий збір не стягується.
Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, тобто він повинен з’ясовувати ті обставини чи порушення закону, у яких на думку особи, що подала скаргу, суд першої інстанції допустив помилки; однак якщо при такому з’ясуванні буде встановлено порушення закону, що призвели до неправильного вирішення справи, поза межами оскарження, суд апеляційної інстанції може вийти за ці межі.
У зв’язку викладеним, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав згідно статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Слов’янськ на постанову Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 10 липня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-3968/09 – задовольнити частково.
Постанову Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 10 липня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-3968/09 - змінити.
Замінити в абзацах 2, 3 резолютивної частині постанови Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 10 липня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-3968/09 вислів «по 31.12.2008 року» висловом «по 31 березня 2009 року».
Виключити з резолютивної частини постанови Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 10 липня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-3968/09 абзац 4.
Вважати абзаци 5, 6 резолютивної частини постанови Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 10 липня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-3968/09 абзацами 4, 5.
В іншій частині постанову Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 10 липня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-3968/09 залишити без змін.
Повний текст постанови складений, підписаний колегією суддів у нарадчій кімнаті 12 лютого 2010 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення.
Головуючий: Р.Ф.Ханова
Судді: Л.А.Василенко
М.І.Старосуд