Справа № 2а- 92/2010
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2010 року м.Кам’янець-Подільський
Камянець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області
у складі головуючого судді Вдовичинського А.В.,
з участю секретаря Якубовській М.Г.,
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Камянець-Подільському справу за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Кам‘янець-Подільському про визнання дій суб‘єкта владних повноважень неправомірними та зобов‘язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивачі звернулися до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання дій неправомірними та зобов‘язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дітям війни з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року. В обґрунтування вимог позивачі вказали, що являються дітьми війни, тому відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виходячи із законодавчо встановленого розміру мінімальної пенсії за віком кожен із них недоотримав підвищення до пенсії: за 2007 рік в сумі 1453 грн.71 коп., за 2008 рік – 1255 грн. 80 коп. і за 11 місяців 2009 року – 1247 грн. 40 коп. Проте відповідачем всупереч ст..22, 64 Конституції України і ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» їм не було в повному обсязі виплачено підвищення до пенсії за вказаний період. Враховуючи пріоритетність Конституції та законів України над урядовими нормативними актами, а також рішення Конституційного суду України від 09.07.07 року та від 22.05.2008 р.. Позивачі просять суд: поновити пропущений строк звернення до суду з вимогою що стосується 2007 року, так як їм не було раніше відомо, що їх права як дітей війни порушуються та через свій стан здоров’я не мали можливості звернутися вчасно до суду; визнати дії відповідача щодо не нарахування доплат до пенсії в 2007 р. та виплати підвищення до пенсії у 2008 та 2009 роках як дитині війни, в меншому розмірі ніж передбачено ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» неправомірними; зобов’язати відповідача провести нарахування та виплату їм з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 р. включно підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно ст..6 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни”. В судове засідання позивачка ОСОБА_2 не з’явилась, направила суду заяву в якій просить справу розглянути в її відсутності. Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, просить його задоволити, суду пояснив що протягом 2007-2008 року хворів як і співпозивачка, а тому взнали про порушення їх прав як дітей війни тільки в 2009 році..
Представник відповідача в судовому засіданні позовних вимог не визнала, зазначивши, що виплата підвищення до пенсій згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний статус дітей війни» відповідачам не виплачувалась, оскільки законодавчо не було визначено механізму його реалізації, з 01 січня 2008 року позивачам виплачується надбавка до пенсії, як дітям війни у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до діючого законодавства. Представник відповідача просить суд застосувати положення ст. 100 КАС України оскільки позивачами пропущено строк звернення до адміністративного суду передбачений ст.. 99 КАС України, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачі знаходяться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області і отримують пенсію за віком.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний статус дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої Світової Війни було менше 18 років.
Позивачі є дітьми війни відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний статус дітей війни», що підтверджується посвідченнями управління праці та соціального захисту населення, копії яких приєднано до матеріалів справи, та довідками № 2252 та №2254 від 18.09.2009 р., № 3627 та 3630 від 24.11.09 р. відповідача по справі. Позивачі мають право на пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі і право на отримання підвищення пенсії на 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 зазначеного Закону.
На момент звернення позивачів до суду, з врахуванням наданих суду доказів – довідок відповідача про розмір виплаченої позивачам протягом січня 2007 р. – листопад 2009 р. пенсії, вбачається що нарахування їм доплати до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком протягом зазначеного періоду відповідачем не здійснено. Разом з тим з 01.01.2008 р. по листопад 2009 р. позивачі отримували підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни враховуючи механізм реалізації положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" врегульований шляхом прийняття Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI в розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ч.2 ст. 95 Конституції України встановлено, що виключно законом про Державний Бюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
В своєму рішенні від 3 жовтня 1997 року N 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) Конституційний Суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Згідно ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком(у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року N 2195-IV). Проте Законом України від 19 грудня 2006 року N 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Таким чином, із 1 січня по 9 липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" як такі, що прийняті пізніше в часі, у зв'язку з чим мали пріоритет порівняно зі спеціальною нормою - статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного Рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", тобто з часу прийняття цього Рішення відновлено право позивачів на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів". Зазначені зміни набрали чинності з 1 січня 2008 року.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, із 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року N 2195-IV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року і діяли до 31 грудня 2008 року, тобто протягом цього часу позивачі мали право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
Законом України „Про Державний бюджет України на 2009 рік" не встановлювався порядок виконання положень ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" проте ст.. 71 Закону України цього Закону Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
В зв’язку з цим суд дійшов до висновку, що нарахування та виплата у 2009 році позивачам як дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року N 2195-IV.
Разом з тим, відповідно до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи позивачі звернулися до суду тільки 24.11.2009 року. В обґрунтування свого клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду оскільки часто хворіли позивачі не надали суду беззаперечних доказів, в той же час представник відповідача наполягає на застосуванні положень ст.. 100 КАС України. За таких обставин позивачами порушено строк звернення до адміністративного суду, визначеного Кодексом адміністративного судочинства України, щодо вимог про зобов’язання перерахувати пенсію з врахуванням доплати в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 1 січня 2007 року до 23 листопада 2008 року.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В зв’язку з цим суд дійшов до висновку, що вимоги позивачів про визнання дій відповідача щодо не нарахування ОСОБА_2, ОСОБА_1 доплат до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2007 року по 23.11.2008 року неправомірними та щодо зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_2, ОСОБА_1 щомісячне підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2007 року по 23.11.2008 року задоволенню не підлягають в зв’язку із пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Що ж стосується позовних вимог в межах річного строку звернення до суду тобто з 24.11.08 р., то вони підлягають задоволенню, на думку суду, з 24.11.08 р. тільки по 30.11.09 р. оскільки позивачами не надано доказів невиконання відповідачем вимог ст..6 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни" в грудні 2009 р., крім того позов було подано до суду 24.11.09 р. а відповідно заявлені ці вимоги були передчасно. Враховуючи, що відповідачем з листопада 2008 р. по листопад 2009 р. проводилась часткова оплата соціальної доплати позивачам як дітям війни в розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тому на думку суду, ці суми підлягають зарахуванню відповідачем при здійсненні перерахунку недоплаченим позивачам сум за вказаний період.
Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Оскільки позивачами ставились вимоги щодо зобов’язання відповідача здійснити донарахування та виплату недоплаченої соціальної допомоги передбаченої ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 3 роки, в той же час, на думку суду, підлягають задоволенню вимоги тільки в межах річного строку, а тому відповідно пропорційно підлягають відшкодуванню на користь позивачів понесені ними судові витрати.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 3, 19, 22, 46, 64, 152 Конституції України, ст.ст. 2, 8, 10,11, 13, 17-19, 69-71, 86, 94, 99, 100, 104, 122, 158-163, 167, 185, 186, 254 КАС України, ст.ст.6,7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в м.Кам‘янець-Подільському щодо ненарахування ОСОБА_2, ОСОБА_1 доплат до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 24.11.2008 року по 30.11.2009 року неправомірними.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Кам‘янець-Подільський нарахувати та виплатити ОСОБА_2, ОСОБА_1 щомісячне підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 24.11.2008 року по 30.11.2009 року на підставі ст. 6 закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка обчислюється відповідно до абз. 1 ч.1 ст. 28 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням виплачених за цей період позивачам сум.
Стягнути з Державного бюджету України судовий збір на користь ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 в сумі по 1 грн. 13 коп. на кожного, та на користь ОСОБА_2 40 грн. витрат на правову допомогу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На постанову може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі та апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Львівського апеляційного адміністративного суду через Кам`янець-Подільський міськрайонний суд. Неподання заяви про апеляційне оскарження не позбавляє права сторін подати апеляційну скаргу у строк встановлений для подання заяви. Також апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанову складено в повному обсязі 15 січня 2010 року.
Суддя Кам’янець-Подільського
міськрайсуду ОСОБА_4