ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 165/2240/16-ц

провадження № 61-29942 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - адвокат СвередюкЮлія Анатоліївна,

третя особа - Орган опіки та піклування Нововолинської міської ради Волинської області,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6 та адвоката Свередюк Юлії Анатоліївни, яка діє в його інтересах, на рішення апеляційного суду Волинської області від 13 липня 2017 року в частині позовних вимог про надання дозволу на виготовлення всіх пов'язаних із перетином державного кордону України документів для виїзду за кордон неповнолітньої дитини та дозволу на тимчасовий виїзд за неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька, прийняте в складі колегії суддів Данилюк В. А., Грушицького А. І., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 та просила визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею, а також просила надати дозвіл на виготовлення всіх пов'язаних із перетином державного кордону України документів для виїзду за кордон неповнолітньої дитини та дозвіл на тимчасовий виїзд за неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька до Республіки Польща строком на один рік у супроводі матері з 01 липня 2017 року до 01 липня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що сторони з 06 червня 1999 року по 19 листопада 2010 року перебували в шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася дочка ОСОБА_11, а ІНФОРМАЦІЯ_1 - син ОСОБА_9.

Указувала, що з 14 листопада 2015 року вона перебуває в шлюбі з громадянином Республіки Польща ОСОБА_12 та проживає з ним у Республіці Польща. Син ОСОБА_9 бажає проживати з матір'ю та має можливість навчатись в Республіці Польща, однак батько не дає дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього сина за кордон.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 06 червня 2017 року позов задоволено частково, встановлено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_4, надано ОСОБА_4 дозвіл на оформлення всіх пов'язаних із перетинанням державного кордону України документів для виїзду за кордон неповнолітнього громадянина України ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди його батька ОСОБА_6 на період літніх канікул строком з дня набрання цим рішенням законної сили до 31 серпня 2017 року включно. Надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Республіки Польща громадянину України ОСОБА_9 в супроводі матері ОСОБА_4 без згоди та супроводу батька ОСОБА_6 на період літніх канікул строком з дня набрання цим рішення законної сили до 31 серпня 2017 року включно, з обов'язковим поверненням дитини до постійного місця проживання в Україні по закінченню визначеного строку. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що визначення місця проживання дитини з матір'ю відповідає якнайкращим інтересам сина, однак надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон строком на 1 рік порушить право батька на участь у вихованні та спілкуванні з сином, що може спричинити втрату контакту батька з дитиною.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Волинської області апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 06 червня 2017 року в частині надання дозволу на виготовлення всіх пов'язаних із перетином державного кордону України документів для виїзду за кордон неповнолітньої дитини та на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким надано ОСОБА_4 дозвіл на оформлення всіх пов'язаних із перетином державного кордону України документів для виїзду за кордон неповнолітнього громадянина України ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди його батька ОСОБА_6 та надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Республіки Польща громадянину України ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, в супроводі матері ОСОБА_4 без згоди та супроводу батька ОСОБА_6 на строк з дня набрання цим рішення законної сили до 01 липня 2018 року, з обов'язковим поверненням дитини до постійного місця проживання в Україні по закінченню визначеного строку.

Апеляційний суд виходив із того, що оскільки місце проживання дитини визначене з матір'ю, то надання дозвілу на тимчасовий виїзд за неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька до Республіки Польща строком на один рік у супроводі матері відповідає якнайкращим інтересам дитини та зебезпечує баланс між бажанням матері безперешкодно переміщуватися з дитиною, не перебуваючи в залежності від поведінки батька. При цьому, оскільки судом визначена країна, до якої буде здійснений тимчасовий виїзд, а також відома адреса проживання ОСОБА_4 в Республіці Польща, права батька на спілкування й підтримання зв'язку з сином не порушуються.

У частині визначення місця проживання сина з матір'ю рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося, а тому апеляційним судом не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 серпня 2017 року ОСОБА_6 та адвокат Свередюк Ю. А., яка діє в його інтересах, подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на зазначене судове рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі та зупинено виконання рішення апеляційного суду Волинської області від 13 липня 2017 року до закінчення розгляду касаційної скарги.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі особи, які подали касаційну скаргу, зазначають, що апеляційний суд не врахувавши інтереси батька дитини, надав дозвіл на довгостроковий виїзд сина за кордон.

ОСОБА_6 та адвокат Свередюк Ю. А., яка діє в його інтересах, зазначає, що виїзд неповнолітнього сина на рік за кордон порушує баланс прав та обов'язків батьків та порушує його право, що суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 12 квітня 2017 року в справі № 6-15цс17.

Відповідач і його представник просили скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Просили залишити в силі рішення суду першої інстнації.

Відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на дану касаційну скаргу.

Зазначала, що апеляційний суд на підставі належних та допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення й скасування рішення суду першої інстнації в частині строку, на який надано дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька.

Просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Волинської області від 13 липня 2017 року - без змін.

В частині визначення місця проживання сина з матір'ю рішення суду першої інстнації сторонами апеляційним судом не переглядалося, а тому не є предметом касаційного перегляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щосторони з 06 червня 1999 року по 19 листопада 2010 року перебували в шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася дочка ОСОБА_11, а ІНФОРМАЦІЯ_1 - син ОСОБА_9.

14 листопада 2015 року між ОСОБА_4 та громадянином Республіки Польща ОСОБА_12 зареєстрований шлюб.

ОСОБА_4 має дозвіл на проживання в Республіці Польща та зареєстрована за місцем реєстрації її чоловіка ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_1.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 працевлаштована в Республіці Польща.

В судовому засіданні судом першої інстанції з'ясовано думку неповнолітнього ОСОБА_9, який зазначив, що зараз він проживає з мамою ОСОБА_4 та хотів би проживати з мамою надалі, а також хотів би поїхати до РеспублікиПольща з мамою.

Орган опіки та піклування не заперечував щодо задоволення позову в частині надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон дитини та зазначав, що мати вказує конкретну країну, термін перебування та адресу проживання неповнолітнього в Республіці Польща, а тому права батька на спілкування з дитиною не будуть порушені.

Рішенням визначене місце проживання неповнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_4. Рішення в цій частині сторонами не оскаржується.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно зі статями 18, 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікаваної Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Разом з тим за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється, зокрема, без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року № 14-244цс18, при вирішенні питання про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон судам необхідно встановити обставини, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Правильним є висновок апеляційного суду, що з урахуванням того, що неповнолітній Матвій бажає проживати в Республіці Польща разом з матір'ю та що згідно з рішенням суду його місце проживання визначено з ОСОБА_4, а батько, не даючи згоди на виїзд дитини за кордон, порушує права дитини, в якнайкращих інтересах дитини є надання дозволу на тимчасовий виїзд ОСОБА_6 за кордон до Республіки Польща строком на рік без згоди та супроводу ОСОБА_6

Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дитина проживає з матір'ю (проти чого відповідач не заперечує), яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку; заслухавши думку дитини та урахувавши те, що дитина тривалий час провела у Польщі, де вона зарахована на навчання, а мати має постійну роботу, житло і здатна забезпечити дитину усім необхідним, а також узявши до уваги положення статей 157, 161 СК України, суди дійшли обґрунтованого висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір'ю до Польщі із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Доводи касаційної скарги про визначення місце проживання сина з матір'ю без зазначення адреси їх проживання, що порушує права батька на спілкування з сином, не заслуговують на увагу, оскільки стосуються рішення суду пешої інстанцїі в частині задоволення позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, яке в апеляційному порядку сторонами не оскаржувалося та апеляційним судом не переглядалося, а тому не є предметом касаційного перегляду.

Посилання відповідача на правову позицію, викладну в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року щодо не заслуговують на увагу, оскільки предметом позову в справі, яка була предметом перегляду, є визначення місця проживання дитини з матір'ю, яка отримала право проживання у Французькій Республіці, та надання дозволу на виїзд дитини за межі України на постійне місце проживання в цій країні. Тобто предмет позову та відповідно обставини у справі № 235/139/16-ц суттєво відрізняються від предмета позову та обставин у справі, яка розглядається.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2019 року № 14-244цс18 наголошує, що першочергова увага повинна приділятися не інтересам батьків, а саме інтересам дитини.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що батько заперечує проти тривалого виїзду сина закордон беручи перш за все до уваги свої інтереси, а не інтереси дитини.

Однак, такі доводи не містять у собі посилань на обставини чи докази про те, що надання дозволу на виїзд за кордон строком на один рік суперечить якнайкращим інтересам дитини, а тому не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішеннь - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 та адовката Свередюк Юлії Анатоліївни, яка діє в його інтересах, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 13 липня 2017 року в частині позовних вимог про надання дозволу на виготовлення всіх пов'язаних із перетином державного кордону України документів для виїзду за кордон неповнолітньої дитини та дозволу на тимчасовий виїзд за неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Волинської області від 13 липня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В.І. Крат