Справа № 22-1055/2007                                              Головуючий у 1 інстанції: Журибіда Б.М.

Категорія- 18                                                                                 Доповідач: Монастирецький Д.І.

РІШЕННЯ

Іменем України

23  квітня  2007 року Колегія  суддів  Судової палати  в  цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - Кота І.Н., суддів: Богонюка М.Я., Монастирецького Д.І., при секретарі: Жовнір О.З.,

з   участю   позивача  ОСОБА_1.,   представника   відповідача ОСОБА_2. - ОСОБА_3., адвоката ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Буського районного суду Львівської області від 11 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2про невиконання договірних зобов»язань і стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним заочним рішенням Буського районного суду від 11 січня 2007 року задоволено частково позов ОСОБА_1: до ОСОБА_2. про невиконання договірних зобов»язань і стягнення моральної шкоди. Ухвалено поновити строк позовної давності ОСОБА_1. на звернення до суду та стягнено з ОСОБА_2. в користь ОСОБА_1. 2100 американських доларів, що по курсу НБУ України становить 10605 грн., 2000 грн. завданої моральної шкоди та 126,05 грн. судових витрат, з них 21,05 в користь держави.

Ухвалою цього ж суду від 20 лютого 2007 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_2. про перегляд заочного рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2. просить заочне рішення скасувати і ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_1. відмовити, угоду визнати недійсною через те, що судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.

При цьому вказується на те, що суд першої інстанції визнав розписки про позику у позивача доларів США письмовими договорами, що суперечить ст. 375 ЦК України (в редакції 1963 року), де жодних посилань про видачу розписок на підтвердження укладення договору та його умов не передбачено. Угода, яка укладена з недодержанням її форми, тягне за собою її недійсність, а тому суду слід було ухвалити рішення про визнання угоди недійсною і зобов»язати кожну сторону повернути другій стороні все одержане за угодою. Також слід було відмовити у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, оскільки цивільні права та обов»язки, а відповідно і зобов»язання не виникали. Стягнення з нього боргу в іноземній валюті не ґрунтується на чинному законодавстві.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, заперечення проти скарги позивача та виступ його адвоката, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є неповернений згідно розписок від 06 грудня 1999 року та 10 вересня 2000 року борг в сумі 2100 доларів США, що становить на день звернення позивача до суду 10605 гривень.

Відповідно до ч. З ст. 213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач згідно письмових розписок 06 грудня 1999 року та 10 вересня 2000 року позичив - передав відповідачу 2100 доларів США, що дорівнює на день звернення першого до суду 10605 гривень, який останній зобов»язався повернути -відповідно - через пів року та до 30 вересня 2000 року, однак свого зобов»язання не виконав.

Відповідно до ст. 153 ЦК України (1963 p.), договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Статтею 375 ЦК України (1963 р.) встановлено, що договір позики повинен укладатись у письмовій формі.

Виходячи з наведеного, колегія суддів прийшла до переконання, що між сторонами 06 грудня 1999 року та 10 вересня 2000 року були укладені договори позики передбачені ст. 374 ЦК України (1963 р.), тому суд першої інстанції в цій частині прийшов до вірного висновку про укладення між сторонами договору позики.

Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № З «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов»язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, міни або дарування жилого будинку (квартири); дарування іншого майна і валютних цінностей.

Незважаючи на неодноразові прохання позивача повернути позику, відповідач не реагував, існування заборгованості не заперечував, однак посилався на пропуск позивачем строку позовної давності та невідповідність розписок договорам позики (а.с.8. 21-22). На момент звернення до суду позику не повернув.

Оскільки право на позов у ОСОБА_1. виникло з 06 червня та 30 вересня 2000 року, то він неодноразово звертався до відповідача з проханням повернення боргу, що і доведено в судовому засіданні. Наведене свідчить, що строк позовної давності ОСОБА_1. пропущено з поважних причин.

Згідно ст. 161 ЦК України (1963 р.) зобов»язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Згідно довідки № 245-12 від 11 січня 2007 року АКБ «Правекс - Банк», офіційний курс долара, встановлений Національним Банком України складає 5.05 грн. за один долар (а.с. 48). За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції підставно поновив позивачу строк позовної давності та задовольнив майнові вимоги. Однак, стягнення суми з відповідача слід проводити у грошовій одиниці України - гривні, тому в цій частині резолютивна частина рішення підлягає уточненню.

Разом з тим, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача в користь позивача 2000 гривень моральної шкоди, оскільки в згаданих розписках (договорах) відшкодування моральної шкоди не передбачено. Крім того п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах.про відшкодування моральної (немайнової) шкоди чітко передбачає випадки відшкодування такої.

Керуючись п. 4 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України 2004 року, ст. ст. 374, 161 ЦК України (1963р.), ст. ст. 301, 303, 304, ч. 1 пункти 1, 2 ст. 307, ч. 1 п. 4 ст. 309, п. 1, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316,317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 11 січня 2007 року в частині стягнення з ОСОБА_2в користь ОСОБА_12000 гривень завданої моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1до ОСОБА_2 про стягнення 7500 гривень моральної шкоди відмовити.

Уточнити резолютивну частину рішення, вказавши - Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 10605 гривень, що становить на день звернення до суду - 2100 доларів СІЛА.

В решті частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в

касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним

законної сили.