КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 360/1301/18-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4328/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Міланіч А.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.,

суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування,

за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - Куриленка Миколи Вікторовича на рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 листопада 2018 року,

встановила:

у травні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 в порядку регресу страхове відшкодування в сумі 72 326 грн. 98 коп., яке було 18.10.2017 сплачено ОСОБА_5 за Договором про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів 16.05.2017, оскільки дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) сталась з вини відповідача.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 22 листопада 2018 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник позивача - Куриленко М.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що він 16.05.2017 уклав з ОСОБА_3 Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії якого становив з 17.05.2017 до 16.05.2018. З вини ОСОБА_3 23.08.2017 в м. Києві сталась ДТП, в результаті якої було ушкоджено автомобіль марки «Nissan Qashqai», державний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5 Вказаний випадок було визнано страховим та виплачено ОСОБА_5 страхове відшкодування в сумі 72 326 грн. 98 коп. Оскільки ДТП сталась внаслідок недотримання ОСОБА_3 вимог пп. 1.5, 2.3, 31.4.5 ПДР, а також, враховуючи, що ОСОБА_3 не повідомив страховика про подію протягом трьох днів з дня настання ДТП, позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу страхове відшкодування в сумі 72 326 грн. 98 коп.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 22 листопада 2018 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з вини ОСОБА_3 сталась ДТП, в результаті якої було ушкоджено належний ОСОБА_5 автомобіль, однак підстави для стягнення з нього страхового відшкодування в порядку регресу відсутні, оскільки сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути підставою для стягнення виплаченої суми в порядку регресу.

Такий висновок суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, оскільки він не відповідає встановленим по справі обставинам та судом було неправильно застосовано норми матеріального права.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції застосував положення ст. 993, 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України, ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та послався на ст. 33 та 38 даного Закону.

Як видно з матеріалів справи, 23.08.2017 в м. Києві сталась ДТП, в результаті якої було ушкоджено автомобіль марки «Nissan», державний номер НОМЕР_1, який належав ОСОБА_5 Оскільки вказана ДТП сталась з вини ОСОБА_3, з яким у позивача було укладено Договір цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивачем 18.10.2017 було виплачено ОСОБА_5 страхове відшкодування в сумі 72 326 грн. 98 коп. Враховуючи, що відповідачем було допущене порушення вимог Правил дорожнього руху щодо забезпечення технічного стану та обладнання транспортного засобу, і ним не було протягом трьох днів повідомлено страховика про ДТП, що є його обов'язком за ст. пп.33.1.4 пункту 33.1.ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач просив стягнути з відповідача виплачену суму страхового відшкодування в порядку регресу.

Суд першої інстанції помилково застосував до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», в яких регулюється перехід до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про страхування» предметом страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані:

-з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

- з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом ст. 5 Закону України «Про страхування»). Одним з видів обов'язкового страхування, визначених в ст. 7 Закону України «Про страхування» є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

В матеріалах справи міститься копія Полісу №АК/6232338 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного 16.05.2017 терміном дії з 17.05.2017 по 16.05.2018 включно. За вказаним договором страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.

В даному випадку, між сторонами виникли правовідносини з Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, які випливають з положень ст. 999 ЦК України, відповідно до якої законом може бути встановлений обов'язок фізичної особи або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Законом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ( № 1961-IV від 01.07.2004 з наступними змінами).

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, яка встановлює відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, а саме - порушення пп. 1.5, пп. а) 2.3, п. 31.4.5 ПДР.

Суд першої інстанції зазначив в рішенні, що допущене відповідачем порушення вимог пп.33.1.4 ч. 33.1. ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо повідомлення страховика про страхову подію протягом трьох робочих днів з дня настання події, не є підставою для стягнення з нього сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Разом з тим, судом першої інстанції не було дано правової оцінки посиланню позивача на іншу зазначену ним підставу для стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, а сааме - допущене порушення вимог ПДР щодо забезпечення технічного стану та обладнання належного йому транспортного засобу.

Заперечуючи проти заявлених до нього позовних вимог, в суді першої інстанції відповідач зазначав, що постанова Оболонського районного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року не є належним доказом того, що ДТП сталась внаслідок невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам ПДР, оскільки в п. 31.4.5. ПДР наводиться перелік 8 невідповідностей технічного стану автомобіля, при яких забороняється експлуатація автомобіля, але жодна з них не зазначена в постанові. Також відповідач вказував, що колесо з його автомобіля відірвалось разом з гальмівним барабаном, а не внаслідок відсутності болта чи гайки, що він не міг передбачити перед початком руху.

Вказані заперечення колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності через допущене ним адміністративне правопорушення - порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, а саме - порушення пп. 1.5, пп. а) 2.3, п. 31.4.5 ПДР.

Вказана постанова не була оскаржена відповідачем в апеляційному порядку. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Посилання відповідача на положення Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою КМ України від 30.01.2012 №137, в якому дано визначення перевірки технічного стану транспортного засобу, істотної невідповідності технічного стану транспортного засобу та акту невідповідності технічного стану, є безпідставним, оскільки зазначений Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану, для легкових автомобілів не застосовується щодо легкових автомобілів усіх типів, марок і моделей, причепів (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації відповідно до ст. 35 Закону України «Про дорожній рух».

Доказів про те, що відрив колеса на належному відповідачу автомобілі сталось внаслідок будь-яких інших чинників, ніж неналежний технічний стан автомобіля, відповідачем по справі не надано.

Разом з тим, як видно з Полісу №АК/6232338 від 16.05.2017, забезпеченим транспортним засобом є належний позивачу автомобіль марки «Volkswagen Transporter», державний номер НОМЕР_2, роком випуску якого є: 1986. Згідно наданої відповідачем інформації від ПП ОСОБА_6, який здійснював ремонтні роботи наданого ОСОБА_3 автомобіля, вказаний автомобіль був наданий з наступними пошкодженнями: несправний зовнішній роликовий підшипник лівого заднього колеса, зірвана різьба корончатої гайки ступиці, зрізаний шплінт корончатої гайки ступиці, в результаті злітання з ступиці колеса з шліцевим фланцем і гальмівним барабаном, що також свідчить про відсутність інших підстав для виникнення ситуації з наступним відривом заднього лівого колеса з гальмівним барабаном, а зазначене сталось в результаті незабезпечення належного технічного стану автомобіля - відсутність перевірки на наявність люфтів в горизонтальній та вертикальній площині та несвоєчасної заміни вказаного вузла при тривалому періоді експлуатації (а/с 90).

В ст. 10 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що до компетенції власників транспортних засобів відноситься, зокрема, здійснення заходів щодо розвитку, експлуатації та утримання у справному технічному стані транспортних засобів.

В ст. 14 цього ж Закону на учасників дорожнього руху, до яких віднесено водіїв транспортних засобів, покладено обов'язок, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам. Також до обов'язків водія віднесено перед початком руху перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі, а на власників та осіб, які їх експлуатують - забезпечувати своєчасне і в повному обсязі проведення робіт по їх технічному обслуговуванню і ремонту згідно з нормативами, встановленими виробниками відповідних транспортних засобів (ст. 16 та 36 цього ж Закону).

Відповідно п. 1.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10.10.2001 №1306 (з наступними змінами, далі - ПДР ), дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

В п. а) п. 2.3 ПДР закріплено обов'язок водія для забезпечення безпеки дорожнього руху перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу.

Згідно п. 31.4.5. ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності технічних несправностей і невідповідності вимогам, які визначені в п. 5, що стосується вимог до стану коліс і шин.

Таким чином, в постанові про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності було встановлено, що ДТП сталась внаслідок порушення ним вимог ПДР, а саме - незабезпечення перевірки технічного стану автомобіля а тому позивач мав право заявити до відповідача вимогу про стягнення сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідно до пп. г п. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо, зокрема, дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Заперечень щодо розміру виплаченого позивачем ОСОБА_5 страхового відшкодування в суді апеляційної інстанції відповідачем не заявлялось.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення позовних вимог.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, що складаються з суми судового збору, який має бути стягнутий з відповідача на користь позивача, оскільки судом задоволено апеляційну скаргу та стягнуто з відповідача на користь позивача суму сплаченого страхового відшкодування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - Куриленка Миколи Вікторовича задовольнити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 листопада 2018 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 (народився: ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований: АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_3) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» 72 326 (сімдесят дві тисячі триста двадцять шість) грн. 98 коп. та судовий збір в розмірі 4 405 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий

Судді