Провадження № 2/317/360/2019

Справа № 317/4135/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року                                                м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді                                                        Мінгазова Р.В.

при секретарі                                                                Герман Н.П.

за участі:

представника позивача                                                ОСОБА_1

представника відповідача                                                ОСОБА_2

представника відповідачів                                                ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 05.08.2011 року його було затримано в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України (у редакції 1963 року) начебто за скоєння злочинів, передбачених частиною 2 статті 194, частиною 2 статті 15, пунктами 1, 2, 5, 8 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України.

08.08.2011 року постановою Запорізького районного суду Запорізької області, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області, у відношенні позивача було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Слідчому ізоляторі №10 міста Запоріжжя строком на два місяці. 29.09.2011 року постановою Запорізького районного суду Запорізької області, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області, запобіжний захід вигляді тримання під вартою продовжено до 3-х місяців, до 05.11.2011 року.

04.04.2012 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя запобіжний захід у відношенні позивачу було змінено з тримання під вартою на особисту поруку, тобто він перебував під вартою вісім місяців.

22.07.2013 року вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі №1-805/11 позивача було виправдано за недоведеністю його участі у скоєні злочину.

Разом з тим, Апеляційний суд Запорізької області, за апеляцією прокурора, ухвалою від 14.10.2013 року скасував вказаний вище вирок та направив справу на додаткове розслідування.

У зв'язку з набуттям чинності нового Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) 15.11.2013 року кримінальне провадження було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013080230002201 за кваліфікацією: частина 2 статті 194, частина 2 статті 15, пунктів 1, 2, 5, 8 частини 2 статті 115 КК України.

23.12.2014 року у вказаному кримінальному провадженні позивачу було повідомлено про підозру, але вже за частиною 1 статті 296 КК України.

29.12.2014 року обвинувальний акт за вищевказаним кримінальним провадженням було направлено до Запорізького районного суду Запорізької області (справа №317/5306/14-к).

31.03.2015 року ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області обвинувальний акт було повернуто прокурору для усунення недоліків.

21.05.2015 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області ухвала Запорізького районного суду Запорізької області залишена без змін, а апеляційна скарга прокурора - без задоволення.

22.06.2015 року позивачу було повідомлено про підозру вже у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 122, частиною 4 статті 296 КК України.

18.05.2016 року прокурором було вкотре змінено обвинувачення у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 на частину 1 статті 122, частину 2 статті 125 КК України, що взагалі є приватним обвинуваченням. Змінюючи обвинувачення, прокурором у обвинувальному акті зазначено, що під час судового розгляду кримінального провадження встановити хуліганський намір ОСОБА_4 не вдалось можливим.

30.06.2016 року ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області у справі №317/1927/15-к кримінальне провадження №212013080230002201 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 122 КК України та частиною 2 статті 125 КК України було закрито у зв'язку з відмовою потерпілих від обвинувачення, оскільки ОСОБА_5 неодноразово, як на досудовому слідстві, так і під час судового розгляду справи, як усно, так і письмово наполягала на тому, що саме до ОСОБА_4 не має жодних претензій, та вважає його невинуватим.

19.08.2016 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області ухвала Запорізького районного суду Запорізької області від 30.06.2016 року у справі №317/1927/15-к була скасована, справу направлено на розгляд до суду першої інстанції..

05.01.2018 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області у справі № 317/1927/15-к позивача було виправдано за недоведеністю його участі у скоєні кримінальних правопорушень.

Ухвалою від 16.08.2018 року Апеляційний суд Запорізької області вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 05.01.2018 року в цій справі змінено, а саме з мотивувальної частини вироку суду виключено посилання на покази потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в решті вирок суду залишено без змін.

Під час перебування позивача під слідством і судом, ним були перенесені моральні страждання та втрати у зв'язку з характером пред'явленого обвинувачення, тривалість його перебування під дією запобіжних заходів: тримання під вартою, підписки про невиїзд, накладення арешту на майно тощо, порушенням його законних прав на вільне пересування, зміни режиму його життя, оскільки значно погіршився загальний стан здоров’я позивача, він безповоротно втратив зір, змінилось його соціальне становище в суспільстві були порушені його нормальні життєві зв'язки, в наслідок чого він змушений до теперішнього часу вживати додаткові зусилля для нової організації свого життя.

Крім того під час затримання ОСОБА_4 у 2011 році у нього співробітниками карного розшуку було вилучено паспорт громадянина України та пенсійне посвідчення, а згодом, через місяць і військовий квиток, тобто всі документи, які посвідчували на той час особу позивача.

Вже після того, як позивачу Ленінським районним судом м. Запоріжжя було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку, він не маючи документів які б могли посвідчувати його особу майже весь час перебував у себе вдома, оскільки боявся, що його без документів знову затримають та відправлять до слідчого ізолятора. До того ж не маючи вказаних вище документів він, на протязі п’яти років, не мав можливості належним чином реалізовувати ряд своїх конституційних прав та користуватися ними, в тому числі: правом на охорону здоров'я та медичну допомогу, оскільки в закладах охорони здоров’я йому відмовляли в госпіталізації та відповідному обстежені; правом на соціальний захист, оскільки без надання документів, які могли б підтвердити його особу він не мав можливості отримати відповідні висновки медико-соціальної експертної комісії щодо стану його здоров’я, втрати ним працездатності та групи інвалідності з метою оформлення та отримання пенсії у відповідному розмірі, без пенсійного посвідчення не міг він належним чином користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством (безкоштовний проїзд, оформлення субсидій від держави тощо); своїми виборчими правами, оскільки без надання документів, які могли б підтвердити його особу, позивач не мав можливість приймати участь у виборах Президента України, народних депутатів та депутатів та посадових осіб органів місцевого самоврядування.

З моменту затримання позивача він неодноразово звертався до представників правоохоронних органів щодо повернення йому, вилучених документів але безрезультатно. Лише тільки наприкінці 2016 року документи позивача були віднайдені та повернуті йому, а отже можливо дійти висновку, що користуватися своїми конституційними правами позивач почав лише в 2017 році.

З огляду на вищевикладене позивач вважає, що діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду йому була спричинена моральна шкода яку він оцінює у 2 000 000 грн. та яку просить стягнути на свою користь з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку.

Ухвалою судді Запорізького районного суду Запорізької області від 14.12.2018 позовну заяву ОСОБА_4 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.

Від учасників справи надійшли такі заяви по суті справи:

11.01.2019 р. представником прокуратури Запорізької області в судовому засіданні надано відзив на позовну заяву, в якій відповідач посилаючись на ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», а також на ст.. 1176 ЦК України, постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, не оспорював фактичні обставини справи, зокрема час перебування ОСОБА_7В під слідством та судом з 05.08.2011 р. по 16.08.2018 р. включно, однак вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, в розмірі мінімального гарантованого державною розміру моральної шкоди в розмірі 314172,87 грн. (а.с. 105-109)

11.01.2019 р. представником ГУ МВС України в Запорізькій області та ГУ НП в Запорізькій області ОСОБА_3 надано два аналогічні відзови на позовну заяву в яких відповідачі посилаючись на відсутність належних доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань, або витрат немайнового характеру, внаслідок дій або бездіяльності органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, просили у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. (а.с. 111-115, 116-120)

07.02.2019 представник позивача – адвокат ОСОБА_1 надіслав до суду відповідь на відзови відповідачів, в якій посилаючись на постанову Великої палати ВС від 20.09.2018 р. у справі № 686/23731/15-ц, та практику Верховного Суду зазначив, що доводи ГУ МВС України та ГУ НП в Запорізькій області не заслуговують на увагу, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі. (а.с. 128-131)

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 07.02.2019 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.02.2019 р. При цьому відповідачам надано строк для надіслання заперечень на відповідь позивача, а позивачу надано строк для ознайомлення із запереченнями.

13.02.2019 р. від прокуратури Запорізької області надійшли заперечення в якому відповідач ставить питання про недопустимість висновку, доданого позивачем до позову в обґрунтування розміру спричиненої моральної шкоди, зокрема відповідач, посилаючись на ст..76 ЦПК України, зазначає, що вказаний висновок не належить до жодного із засобів доказування, за допомогою яких може бути встановлено наявність або відсутність фактів, що обґрунтовують вимоги позивача (а.с. 147-151).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_1 підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлялись своєчасно та належним чином, причин неявки суду не зазначили, заперечень та будь-яких інших заяв до суду не надавали.

Представник прокуратури Запорізької області – прокурор Стешенко В.Є. в судовому засіданні зазначив, що підтримує викладену у письмових поясненнях позицію щодо часткового задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи за кожен місяць. В іншій частині позовних вимог просив відмовити.

Представник ГУ МВС України в Запорізькій області та ГУ НП в Запорізькій області ОСОБА_3 в судовому засіданні повністю заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_8, який склав висновок спеціаліста-психолога від 12.11.2018 р. щодо моральних страждань ОСОБА_4, який суду повідомив, що він тривалий час проводив експертизи у кримінальних справах за дорученням органів досудового слідства, працював в Запорізькій обласній клінічній психіатричній лікарні, викладав і інституті, має великий досвід із складання експертиз. До нього звернувся ОСОБА_4 з проханням провести його обслідування та скласти висновок щодо моральних страждань, які останній зазнав в наслідок дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. на що свідок погодився, провів огляд ОСОБА_4 та склав відповідний висновок, який долучено до матеріалів справи. На питання суду та інших учасників справи повідомив, що він в реєстрі експертів не перебуває, ліцензії на здійснення відповідної експертної діяльності не має. Висновок він складав спираючись лише на покази ОСОБА_4 та на документи які надані його представником.

       Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідка, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Так сторонами по справі визнається той факт, і про це зазначено в поясненнях та в заява по суті справи, що ОСОБА_7 05.08.2011 р. затримано в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України (у редакції 1963 року) за скоєння злочинів, передбачених частиною 2 статті 194, частиною 2 статті 15, пунктами 1, 2, 5, 8 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України.

ОСОБА_7 перебував під слідством та судом до постановлення ухвали Апеляційного суд Запорізької області від 16.08.2018 року якою виправдувальний вироку Запорізького районного суду Запорізької області 05.01.2018 року у справі № 317/1927/15-к, відносно нього змінено, а саме: з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції виключено посилання на покази потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в решті вирок суду залишено без змін.

Отже, ОСОБА_7 перебував під слідством та судом з 05.08.2011 (день затримання) по 16.08.2018 р. (дата набрання законної сили вироком суду), що загалом складає 7 роки 11 днів, або 84 місяці та 11 днів

Положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

В межах спірних відносин таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Механізм застосування положень вказаного Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131 (зі змінами та доповненнями) (далі – Положення).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, - відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Вирішуючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із наступного.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

У ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» зазначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, про зазначалося позивачем у позовній заяві.

Зокрема, позивач зазначив, що спричинена йому моральна шкода полягала у порушенні нормальних життєвих зв’язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змін в емоційному стані, зміні режиму його життя, оскільки значно погіршився загальний стан здоров’я позивача, він безповоротно втратив зір, змінилось його соціальне становище в суспільстві були порушені його нормальні життєві зв'язки, в наслідок чого він змушений до теперішнього часу вживати додаткові зусилля для нової організації свого життя.

Враховуючи вищезазначені обставини, а також досліджені в судовому засіданні докази, суд доходить висновку, що позивач, перебуваючи під слідством та судом протягом значного періоду часу, будучи вісім місяців ув’язненим внаслідок застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також під дією інших запобіжних заходів протягом часу досудового розслідування і судового розгляду, дійсно зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв’язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, – що надає позивачеві право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, відповідно до частин 2-3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

З урахуванням викладеного розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 2 грудня 2015 р. у справі № 6-2203цс15.

Аналогічні роз’яснення надані й в абз. 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 гривні.

Відтак, саме виходячи із вищевказаного розміру мінімальної заробітної плати слід обчислювати розмір моральної шкоди відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідачів на п. 3 р. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», оскільки вказаним пунктом установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Тобто, зазначені положення Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII не поширюються на спірні правовідносини, оскільки ними не передбачено вищевказаного обмеження при обчислення розміру моральної шкоди, що визначається на підставі ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а розповсюджується саме на обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, якими не може вважатися моральна шкода. Крім того, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII взагалі не вносилися відповідні зміни до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Також, застосування судом до спірних правовідносин п. 3 р. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII буде порушувати принцип верховенства права та суперечитиме вищенаведеному правовому висновку Верховного Суду України.

Отже, в даному випадку мінімальний розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню ОСОБА_4, суд визначає з урахуванням часу перебування позивача під слідством та судом 7 років 11 днів та виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи за кожен місяць.

При цьому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 254 ЦК України, а також того, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» обчислення розміру моральної шкоди провадиться виходячи саме із кількості місяців, врахуванню судом підлягає кількість повних місяців перебування позивача під слідством та судом, що складає 84 місяця.

Отже, мінімальний розмір моральної шкоди, що підлягає компенсації позивачеві, становить 301 563,00 грн. (3 723 грн. х 84 місяць).

Разом з тим слід зазначити, що ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» також визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

З огляду на вищевикладене враховуючи, що ОСОБА_4 є особою похилого віку із вадами зору, 7 років перебував під слідством та судом, з яких 8 місяців під вартою, суд приходить до висновку про необхідність про збільшення суми відшкодування моральної шкоди.

Суд також приймає до уваги ту обставину, що після зміни ОСОБА_4 запобіжного заходу органами досудового розслідування не були повернуті йому вилучені паспорт, військове та пенсійне посвідчення, і лише після листування зі органами поліції та суду у серпні 2016 р. було встановлення місцезнаходження вилучених документів.

Таким чином встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на момент затримання 05.08.2011 р. був особою похилого віку, крім того в нього наявні вади зору, які вже були у ОСОБА_4 на момент затримання,і залишились на момент розгляду справи судом, за таких обставин, позивач повинен був прикладати більших зусиль для нормалізації свого подальшого життя, ніж особа середнього віку без обмежень зору, а так само відсутність документів які посвідчують особу, після зміни запобіжного заходу також, на думку суду, створили для позивача додаткові складності у нормалізації його життя, у зв’язку з чим суд приходить до висновку про необхідність стягнути на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн.

При цьому, суд не приймає до уваги висновок спеціаліста-психолога ОСОБА_8 від 12.11.2018 р., та погоджується з доводами відповідачів в цій частині, оскільки як було встановлено в судовому засіданні, зокрема під час допиту ОСОБА_8 в якості свідка, останній на час проведення експертизи, не був експертом, хоч і має значний стаж роботи в області психології, а наданий ним висновок не відповідає вимогам ст.. 102 ЦПК України.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме у частині стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача моральної шкоди в сумі 500 000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

В силу положень п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в даній справі не справляється, а тому і розподілу між сторонами не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 (70406,Запорізька область, Запорізький район, с. Відрадне, вул. Перемоги, б. 1, кім. 12, РНОКПП НОМЕР_1, НОМЕР_2) до Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул.. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646), Прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул.. Матросова, 29, ЄДРПОУ 02909973), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул.. Матросова, 29, ЄДРПОУ 08592187), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул.. Матросова, 29, ЄДРПОУ 40108688) про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду – задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 500 000 (п’ятсот тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Запорізького апеляційного суду через Запорізький районний суд Запорізької області відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст рішення суду складено 03.04.2019 р.

Суддя                                                                        Р.В. Мінгазов