АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 травня 2007 року м.Одеса
Колегія судців судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Короткова В.Д.
суддів Комаровської Н.В., Гончаренко В.М.
при секретарі Таратіної О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Одеського державного центру професійного навчання працівників переробної промисловості до ОСОБА_1 про виселення, зняття з реєстрації, стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2006 року,
встановила:
В жовтні 2006 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з відповідачем був укладений договір від 1 лютого 2003 року на тимчасове проживання до 1 квітня 2003 року у гуртожитку позивача, який розташований по АДРЕСА_1 Після спливу терміну договору відповідач продовжує проживати в гуртожитку, порушує правила внутрішнього розпорядку, не сплачує за проживання і заборгованість складає 2134 грн. Позивач просив виселити його без надання іншого жилого приміщення, зобов'язати відділ паспортно-реєстраційної та міграційної роботи Суворовсьго РВ ОМУ УМВС України в Одеської області зняти його з реєстрації та стягнути заборгованість за проживання в сумі 2134 грн.
Відповідач позов визнав частково, стверджуючи, що оскільки договір від 1 лютого 2003 року пролонгований та не розірваний, тому вимоги про його виселення є безпідставними. Заборгованість виникла з вини позивача, оскільки за наказом директора позивача від нього не приймали оплату.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2006 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд в зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення скасуванню з прийняттям нового рішення з наступних підстав.
Справа № 22ц-1546/07
Головуючий у першій інстанції Гуліна Н.І.
Доповідач Коротков В.Д.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на статті глави 4 ЖК України, яка регулює користування гуртожитками, однак в порушення вимог п.З ч.1 ст.215 ЦПК України не зазначив встановлених ним обставин і визначених до них правовідносин та не навів мотивів, з яких він прийшов до висновку про задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що позивач - Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості міністерства аграрної політики України є державним навчальним закладом і має на своєму балансі п'ятиповерховий будинок по АДРЕСА_1, який є гуртожитком (а.с. 12-15).
Відповідно до пункту 3 розділу 8 та пункту 4 розділу 9 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №38, державні навчальні заклади можуть надавати в міжсезонний період (канікули, відпустки) гуртожитки для тимчасового проживання окремих громадян; здавати в оренду будівлі, споруди та інше нерухоме майно, не пов'язане з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді. На виконання цієї Постанови аналогічний перелік платних послуг затверджений наказом міністерства сільського господарства і продовольства України від 5 лютого 1997 року №35.
На підставі вказаних нормативних актів позивач уклав з відповідачем договір від 1 лютого 2003 року про тимчасове проживання в гуртожитку з 1 лютого по 1 квітня 2003 року (а.с.27). За умовами розділу ПІ цього договору він вважається пролонгованим на наступний термін, якщо жодна з сторін не заявляє про його розірвання та не змінює його умов; усі спори, які виникають між сторонами, вирішуються в встановленому законодавством порядку.
Колегія судців вважає, що договір був пролонгований сторонами, оскільки відповідач за згодою позивача продовжував проживати в гуртожитку, договір не був розірваний або змінений сторонами на протязі 2003-2007 років.
Наказ директора Одеського державного центру професійного навчання працівників переробної промисловості міністерства аграрної політики України від 31 березня 2005 року №2 (а.с.33) не може вважатися розірванням договору, оскільки за вимогами ст. 162 ЦК УРСР, яка діяла на час укладення договору, одностороння відмова від виконання забов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається, за виключенням випадків, передбачених законом.
Норми глави 4 ЖК України, на які посилався суд першої інстанції, визначають і регулюють цільове призначення гуртожитків для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Стаття 132 цієї глави передбачає умови виселення таких осіб з гуртожитків і пов'язує виселення з припиненням їх роботі чи навчання та звільненням.
З матеріалів справи вбачається, і проти цього не заперечували сторони, що відповідач не знаходився в трудових стосунках з позивачем (а.с.28). Жила площа в гуртожитку надавалася йому не на підставі ст.ст. 127- 129 ЖК України, як працівнику позивача. Позивач відповідно до вимог вищезазначеної Постанови Кабінету Міністрів України уклав з відповідачем угоду та надав йому в користування частину жилої площі в гуртожитку, яку він не використовував за цільовим призначенням для проживання учнів та працівників.
Відповідач при укладенні договору від 1 лютого 2003 року реалізував своє право на житло, яке передбачено ст.47 Конституції України, і не може бути примусово позбавлений житла, оскільки користується ним на підставі цього договору. Тому позовні вимоги про його виселення та зняття з реєстрації не підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за проживання в сумі 2134 грн. підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до умов договору відповідач забов"язаний регулярно сплачувати вартість проживання, визначену договором. Наказ директора відповідача від 31 березня 2005 року №32 про заборону касиру приймати у відповідача гроші за проживання в гуртожитку сприяв виникненню заборгованості у відповідача за період з 1 квітня 2005 року по 1 жовтня 2006 року, однак не звільняє його від її сплати, оскільки відповідно до ст. 161 ЦК УРСР, яка діяла на час укладення договору, завов"язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Колегія суддів погоджується з розрахунком відповідача, який він навів в апеляційній скарзі, про оплату ним передбачених договором 105 грн. на місяць, оскільки умови договору сторонами не змінювалися. Тому заборгованість за вказаний період складає 1890 грн. (105 грн. X 18 міс).
Приймаючи до уваги те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Витрати, які понесені позивачем по сплаті судового збору, підлягають стягненню з відповідача на підставі ч.1 ст. 8 8 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 71,7 грн.
Керуючись ст. ст.218, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3,4, 314 ч.2, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
вирішила:
Апеляційну скаргу частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2006 року скасувати.
Позов задовольнити частково.ОСОБА_1 задовольнити
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Одеського державного центру професійного навчання працівників переробної промисловості заборгованість за проживання у гуртожитку за період з 1 квітня 2005 року по 1 жовтня 2006 року в сумі 1890 грн., судові витрати в сумі 71,7 грн., а всього 1961 (одну тисячу дев'ятсот шістдесят одну) гривню 70 копійок.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.