Справа № 463/1553/18

Провадження № 2/463/294/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       25 березня 2019 року                                Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді                                Шеремети Г.І.

за участю секретаря судових засідань                   ОСОБА_1

позивача                                        ОСОБА_2

представника позивача                        ОСОБА_3

представника відповідача                        ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк», третьої особи: ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої злочином, суд,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з позовом, просить стягнути з відповідача на її користь шкоду, завдану злочином, вчиненим ОСОБА_6, як працівником ОСОБА_5 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк», в розмірі 60 726,06 грн., з яких 22 872,00 грн. розмір вкладу та 37 854,06 грн. інфляційні втрати. Вирішити питання про судові витрати.

Позов мотивує тим, що вироком Личаківського районного суду м. Львова від 9 березня 2017 року, залишеним у цій частині без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року, ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, по факту незаконного збагачення під приводом переукладення договору строкового вкладу та заволодіння належними ОСОБА_2 грошовими коштами на загальну суму 22 872,00 грн. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної злочином шкоди в кримінальному провадженні залишено без розгляду за її заявою. У зв’язку з перебуванням ОСОБА_6 на момент вчинення злочину у трудових відносинах з ПАТ «Державний ощадний банк України», позивач просить стягнути заподіяну третьою особою шкоду з відповідача в порядку ч.1 ст.1172 ЦК України. Крім того, в порядку ст.ст.22,190 ЦК України просить стягнути з відповідача 37 854,06 грн. інфляційних втрат, які полягають у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які внесла як вклад за договором банківського вкладу з моменту їх втрати – 06.12.2008 року, 08.12.2009 року, 10.01.2011 року, 10.02.2012 року, і по час звернення до суду при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність. А тому позивач звернулася до суду з даним позовом, який просить задоволити.

Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі з підстав, передбачених в ньому. Крім того, обґрунтовуючи підставність та обґрунтованість заявленого позову покликались на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2018 року при розгляді справи №662/928/15-ц (провадження №61-1760св18). Проти заявленого клопотання про застосування строку позовної давності заперечили. Представник позивача пояснив, що позивач про порушення своїх прав офіційно дізналась, коли було винесено 9 березня 2017 року вирок в кримінальній справі, а до суду з даним позовом звернулась 27.03.2018 року, тобто в межах 3-річного строку. А відтак такий не пропустила.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, зазначених в поданому та долученому до матеріалів справи відзиві на позов (а.с.28-30) та додаткових поясненнях (а.с.49-52). Просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі з підстав його необґрунтованості та безпідставності. Пояснив, що дійсно згідно вироку Личаківського районного суду м. Львова від 9 березня 2017 року, залишеним у цій частині без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року, встановлено, що ОСОБА_6 під видом імітування договірних відносин із Банком без укладення депозитних договорів, без відкриття депозитних рахунків та без внесення коштів на ці рахунки через касу банку, заволоділа грошовими коштами потерпілої ОСОБА_2 на загальну суму 22 242,00 грн., зокрема 06.12.2008 року – 10 000,00 грн., 08.12.2009 року – 3 200,00 грн., 10.01.2011 року – 2 075,00 грн. та 10.02.2012 року – 6 967,00 грн. Вважає доводи сторони позивача ОСОБА_2 про включення при розрахунку заподіяних збитків розміру інфляційного знецінення грошей такими, що суперечать положенням ст..ст.22,179,192 ЦК України, оскільки грошові кошти не відносяться до категорії речі як предмету матеріального світу, який може бути знищений або якому може бути завдано пошкодження, тому втрати по відновленню знищеної або пошкодженої речі, про які йдеться у ч.2 ст.22 ЦК України, не застосовуються при розрахунку заподіяних збитків внаслідок неправомірного (шахрайського) заволодіння грошовими коштами. Крім того, на думку представника відповідача, зі змісту ст..625 ЦК України вбачається, що компенсація індексу інфляції відноситься до вимог, які випливають із наявності договірних, а не деліктних відносин. Так як між ОСОБА_2 та АТ «Ощадбанк» не виникало жодних договірних відносин, що стверджується рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 10.02.2016 року у справі №463/541/15-ц, яким задоволено позов АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 про визнання правочину нікчемним, а відтак вказане виключає можливість покладення на ОСОБА_3 відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України. Крім того, вважає, що до спірних правовідносин не підлягає до застосування положення ч.2 ст.22 ЦК України, а спеціальні положення ст.ст.1166,1172 ЦК України та ст..ст.127,128 КПК України. Витрати по відновленню знищеної або пошкодженої речі, про які йдеться у ч.2 ст.22 ЦК України, на думку представника відповідача, не тотожні з визначенням терміну інфляція. Дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» не поширюється на відносини відшкодування заподіяної шкоди, внаслідок вчинення злочину відповідно до ст..ст.1166,1172 ЦК України, яка має разовий характер та не є видом доходів, а відтак не підлягає індексації. Не погоджується з представленим стороною позивача розрахунком суми інфляції з підстав необґрунтованого збільшення розрахункового періоду та завищення суми нарахування. У зв’язку з цим в судовому засіданні заявив клопотання про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення інфляційних витрат та в її задоволенні просив відмовити. Вважає, що позивач звернувся до суду із вказаною вимогою поза межами трирічного строку, який, на думку представника відповідача, має обраховуватись з моменту внесення відповідних коштів.

Третя особа в судове засідання з розгляду даної справи не з’явилася, хоча про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Заяв про розгляд справи у її відсутність та пояснень на позов або відзив на позов не подала. Її неявка у відповідності до вимог ст..223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ухвалою судді від 30.03.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, а провадження по справі відкрито.

Ухвалою суду від 25.07.2018 року прийнято поданий представником відповідача ОСОБА_5 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк»  відзив на позов, поновивши при цьому відповідачу строк на його подачу. Залучено до участі у справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_6.

Ухвалою суду від 06.11.2018 року закрито підготовче провадження по справі, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Заслухавши думку учасників процесу, оглянувши матеріали справи та додані до неї письмові документи, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст.265 ЦПК України, суд вважає, що позов слід задоволити виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що вироком Личаківського районного суду м. Львова від 9 березня 2017 року, залишеним у цій частині без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року, ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, зокрема по факту незаконного збагачення під приводом переукладення договору строкового вкладу та заволодіння належними ОСОБА_2 грошовими коштами на загальну суму 22 872,00 грн. (а.с.55-159)

Згідно зазначеного вище вироку суду, ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, по факту незаконного збагачення під приводом переукладення договору строкового вкладу та заволодіння належними ОСОБА_2 грошовими коштами на загальну суму 22 872,00 грн. (епізоди мали місце 06.12.2008 року, 08.12.2009 року, 10.01.2011 року, 10.02.2012 року).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обовязковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, заподіяння майнової шкоди позивачу внаслідок вчинення злочину ОСОБА_6 встановлено судом у кримінальному провадженні та не підлягає доказуванню в ході розгляду цієї цивільної справи.

Як встановлено судом і підтверджено представником відповідача ОСОБА_5 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в судовому засіданні, а тому не потребує доказуванню, ОСОБА_6 перебувала на посаді завідуючої ТВБВ № 10013/0332 територіально-відокремленого безбалансового відділення № 10013/0289 АТ «Ощадбанк», за адресою: м.Львів, вул.Медової Печери,39, в період заволодіння коштами позивача.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі Zolotas проти Греції (№ 2) Європейський суд з прав людини зазначив, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини, № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року)».

Незаконне привласнення працівником банку коштів, які належать позивачу ОСОБА_2 на праві власності, порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу).

Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

За таких обставин, оскільки протиправними діями працівника відповідача ОСОБА_5 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ОСОБА_6 під час виконання своїх трудових (службових) обов’язків позивачу завдано майнової шкоди у вигляді 22 872,00 грн. розміру вкладу, вимоги останньої про відшкодування такої є законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим, з банку на користь позивача слід стягнути 22 872,00 грн. (розмір вкладу) відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦПК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому, частиною третьою вказаної статті передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Главою 13 «Речі. Майно» ЦК України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (стаття 179 ЦК України).

У цій же Главі ЦК України міститься норма статті 192 «Гроші (грошові кошти)», частиною першою якої передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Вказане свідчить, що гроші (грошові кошти) є різновидом майна.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 5 липня 2017 року № 6 - 1032 цс17.

Опираючись на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2018 року при розгляді справи №662/928/15-ц (провадження №61-1760св18), суд вважає, що з урахуванням положень статей 22 та 190 ЦК України під шкодою, що завдана майну позивача ОСОБА_2 у вказаній справі необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які позивач ОСОБА_2 внесла як вклад за договорами банківського вкладу з моменту їх втрати - 06.12.2008 року, 08.12.2009 року, 10.01.2011 року, 10.02.2012 року і на час вирішення спору судом при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність.

Звернувшись 27.03.2018 року до суду із зазначеним позовом, позивач ОСОБА_2 обґрунтовує мотивованість вимоги про відшкодування матеріальної шкоди відповідно до статті 1192 ЦК України, тим, що реальна вартість втрачених грошових коштів, з 2008,2009,2011,2012 року до моменту звернення з позовом у 2018 році, значно збільшилася, а також вона була позбавлена протягом тривалого часу права розпорядження належними їй грошовими коштами.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно статті 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв'язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Враховуючи положення частини третьої статті 22 ЦК України, якою закріплено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, а також аналізуючи зміст частини другої статті 1192 ЦК України «реальна вартість втраченого майна на момент розгляду справи», необхідно дійти висновку про те, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду (грошові кошти), завдану їхнім працівником з урахуванням установленого індексу інфляції. Частиною другою цієї статті передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, а іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв'язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено. Вказане підтверджується і позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 08.02.2018 року при розгляді справи №662/928/15-ц (провадження №61-1760св18).

З урахуванням наведеного суд вважає, що купівельна спроможність коштів позивача з моменту їх втрати 06.12.2008 року – 10 000,00 грн., 08.12.2009 року – 3 200,00 грн., 10.01.2011 року – 2 075,00 грн. та 10.02.2012 року – 6 967,00 грн. у зв'язку з вчиненням працівником банку злочину до моменту звернення до суду із зазначеним позовом (у березні 2018 року) значно зменшилась.

Відтак завдані позивачу ОСОБА_2 збитки є її втратами, які за розміром є більшими, ніж сума банківського вкладу, оскільки купівельна вартість коштів зменшилась. З огляду на викладене, у конкретній справі обсяг збитку  ОСОБА_2 необхідно визначити з урахуванням установленого індексу інфляції. Зважаючи на положення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, статей 22, 1192 ЦК України у ОСОБА_2 є законні сподівання на відшкодування шкоди, яку їй було завдано.

Зважаючи на це, суд вважає наявними підстави для застосування частини другої статті 1192 ЦК України до спірних правовідносин.

Наданий позивачем ОСОБА_2 суду розрахунок розміру збитків, що підлягають відшкодуванню, на підставі статті 1192 ЦК України, не є очевидно невідповідним розміру збитків, який обчислюється з урахуванням вимог Закону, тому береться судом до уваги.

А тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 37 854,06 грн. інфляційних втрат.

Вирішуючи заявлене представником відповідача клопотання про застосування строку позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч.1 ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Чинним ЦК України передбачено два види позовної давності: загальна, яка встановлена тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК України) та спеціальна, яка згідно ст.258 ЦК України встановлена законом для окремих вимог.

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред’явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 

З матеріалів справи та пояснень сторони позивача, судом встановлено, що про порушення свого права позивач ОСОБА_2 дізналась, коли офіційно було постановлено 09.03.2017 року вирок у кримінальній справі, в якій ОСОБА_6 було визнано винною у вчиненні шахрайських дій з грошовими коштами, отриманими, в тому числі від ОСОБА_2 З позовом позивач ОСОБА_2 звернулась 27.03.2018 року, тобто в межах 3-річного строку на звернення до суду за захистом порушеного права.

А тому покликання сторони відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду суд вважає хибними.

З цих же підстав суд відмовляє в задоволені клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності.

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат. Оскільки позов задоволено в повному обсязі, а позивач була звільнена від сплати судового збору за подання позову на підставі п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави підлягає до сплати судовий збір в розмірі 704,80 грн. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 6000,00 грн., витрачених позивачем на оплату правової допомоги,

Керуючись ст.ст.10,12,13,76-80,259,263,264,273,354,355 ЦПК України, ст.ст. 22,1166,1172,1192 ЦК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) до ОСОБА_5 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк»  (місцезнаходження: м.Львів, вул.Січових Стрільців, 9), третьої особи: ОСОБА_6 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 39) про відшкодування шкоди, завданої злочином – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12г, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00032129) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН:НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) шкоду, завдану злочином, вчиненим ОСОБА_6, як працівником ОСОБА_5 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк», в розмірі 60 726,06 грн. (шістдесят тисяч сімсот двадцять шість гривень нуль шість копійок), з яких 22 872,00 грн. (двадцять дві тисячі вісімсот сімдесят дві гривні нуль копійок) розмір вкладу та 37 854,06 грн. (тридцять сім тисяч вісімсот п’ятдесят чотири гривні нуль шість копійок) інфляційних втрат.

Стягнути з ОСОБА_5 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12г, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00032129) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН:НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) 6000,00 грн. (шість тисяч гривень нуль копійок) витрат, здійснених позивачем на оплату професійної правничої допомоги.

Стягнути з ОСОБА_5 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12г, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00032129) на користь держави 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп. судового збору, від сплати якого при зверненні до суду з позовом був звільнений позивач.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку в порядок та строки, передбачені ст.ст.354,355 ЦПК України, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 29 березня 2019 року.

       Суддя:                                                                Шеремета Г. І.