Справа № 183/995/17

№ 2/183/123/19

Р І Ш Е Н Н Я

       І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2019 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди,

за участю позивача ОСОБА_1, -        

в с т а н о в и в:

       ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 15000 грн., моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

Позов обґрунтований тим, що позивач являється власником корови на прізвисько «Липка», червоної степової породи, ІНФОРМАЦІЯ_1. На корову видано паспорт, присвоєний робочий номер та ідентифікаційний номер. 26.09.2016 року приблизно о 20.00 годині позивач гнав корову з пасовища до свого двору, розташованого в м.Перещепино Новомосковського району, по вул.Українській, 7, однак при спробі загнати її у двір корова почала тікати від нього по вулиці, внаслідок чого напроти будинку № 24 по вул.Українській в м.Перещепино Новомосковського району, де проживає відповідач, корова потрапила у водяний колодязь, на якому була відсутня кришка люку, колодязь не мав попереджувальних знаків та стаціонарної огорожі.

Позивач вжив всіх заходів для рятування корови, покликав сусідів на допомогу, які витягли корову з ями за допомогою спеціального обладнання, однак внаслідок ушкоджень, не сумісних з її життям, корова померла в той же день.

Позивач звертає увагу на те, що вживав заходів для встановлення відповідальних осіб за належне утримання водяного колодязю, однак в результаті отриманих даних ним було з’ясовано, що колодязь, який побудований індивідуальним замовником за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, м.Перещепино, вул.Українська, 247 не рахується за комунальним підприємством «Райводоканал», тому позивач пред’явив позов лише до ОСОБА_3

Отже, визначивши вартість середніх реалізаційних цін великої рогатої худоби у відповідний період, ОСОБА_1, посилаючись на вимоги ст. 1166 ЦК України, просить стягнути з відповідача спричинену йому внаслідок загибелі корови матеріальну шкоду у розмірі 15000 грн.

Крім того, позивач наполягав на стягненні спричиненої моральної шкоди у розмірі 2000 грн., яка полягає у душевних стражданнях та незручностях, пов’язаних із втратою продуктів харчування, що надавалися коровою.

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Городецьким Д.І. від 25 квітня 2017 року відкрите провадження по справі (а.с. 48), позивачеві відповідною ухвалою від 25.04.2017 року відстрочено сплату судового збору у розмірі 1280 грн. до ухвалення рішення по справі (а.с. 46-47).

На підставі рішення зборів суддів, у відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 08.11.2017 року справа передана на розгляд судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сороки О.В. (а.с. 71).

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, у відповідності до якого відповідач не визнає позов в повному обсязі, оскільки не являється власником будинку, позивачем не доведено факту смерті корови та причин її смерті, як і не доведено розміру спричиненої шкоди (а.с. 87).

У відповіді на відзив позивач наполягав на тому, що наявність договору дарування житлового будинку за № 24 по вул.Українській в м.Перещепино Новомосковського району на ім’я ОСОБА_4 не спростовує того факту, що саме відповідач являється користувачем водяного колодязю, тому наполягав на позовних вимогах до ОСОБА_3 Оскільки факт загибелі корови та її смерть були очевидними та підтверджений свідками, він не вбачав необхідності проведення експертизи та розтину тварини, в Новомосковському районі не існує державних підприємств з утилізації мертвих тварин, тому він заплатив кошти приватним особам, які утилізували мертву корову (а.с. 115-116).

В судовому засіданні позивач свій позов підтримав, надав пояснення про те, що 26.09.2016 року приблизно о 20.00 годині він гнав свою корову з пасовища додому, однак корова несподівано побігла від нього, він почав її наздоганяти, однак вона впала у водяний колодязь, який розташований біля будинку № 24 по вул.Українській в м.Перещепино Новомосковського району Дніпропетровської області. Водяний колодязь був глибиною приблизно 1,5 метрів, не мав спеціальної кришки зверху, заріс травою, колодязь не був нічим огороджений. Він покликав на допомогу сусідів, які за допомогою тросів та трактору витягли вже мертву корову з колодязю. При цьому позивач пояснив, що не викликав ветеринара для здійснення фіксації смерті корови, звернувся до Перещепинської міської ради та рай водоканалу з заявами щодо обстеження колодязю та його невірної експлуатації, депутат ради склав акт про те, що колодязь утримується у неналежному стані, а в рай водоканалі йому пояснили, що колодязь не знаходиться на їх балансі та не обслуговується спеціалізованим підприємством. Також позивач надав свої пояснення щодо розміру спричиненої шкоди, яку він розрахував, виходячи зі статистичних даних, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які він зазнав, в зв’язку з загибеллю корови, яка в умовах сільської місцевості являється його засобом для існування.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнала, надала пояснення про те, що вона дійсно проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2. Ще за життя чоловіка вони мали на меті провести до будинку водопостачання, тому біля їх будинку був виритий водяний колодязь, який не експлуатується за призначенням, оскільки водопостачання до домоволодіння ними так і не було підведене. Колодязь був закритий шинами та шифером. Про падіння корови у її колодязь їй нічого не було відомо, позивач того вечора не звернувся до неї та не повідомив та про наявність таких обставин через які загинула його корова. При цьому відповідач вважає, що позивач сам порушив правила перегону великої рогатої худоби, а саме з пасовища до свого будинку він переганяє корову без налигача, тому корова з невідомих причині і побігла від нього. Так відповідач надала пояснення про те, що від сторонніх осіб їй відомо, що корову позивач дорізав, тому і не може надати доказів про утилізацію корови та шкіри.

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_5 наголосив на відсутності належних доказів щодо обставин загибелі корови, на відсутність причинного зв’язку між падінням корови у колодязь та її загибеллю.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 надали показання про те, що дійсно у вересні 2016 року вони були свідками події загибелі корови, яка належить ОСОБА_1 останній покликав їх на допомогу, корова впала у водяних колодязь біля будинку № 24 по вул.Українській в м.Перещепино, обставини її падіння у колодязь їм не відома, за допомогою тросів та трактору вони витягли корову, яка вже на той момент була мертвою, її тушу вони відвези на подвір позивача, про її утилізацію їм нічого не відомо.

Суд, дослідивши подані докази з точки зору допустимості та належності, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 являється власником великої рогатої худоби – корови червоної степової породи, ІНФОРМАЦІЯ_1, на прізвисько «Липка», про що свідчить відповідний паспорт (а.с. 6).

03.10.2016 року на підставі заяви ОСОБА_1 в присутності депутата Перещепинської міської ради та двох свідків складено акт про те, що водяний колодязь по вул.Українській, 24 в м.Перещепино Новомосковського району знаходиться у неполагодженому стані (відкритий).

КП «Райводоканал» Новомосковського району на звернення ОСОБА_1 надав повідомлення про те, що водопровідний колодязь за адресою: м.Перещепино, вул.Українська, 24, являється приватною врізкою в централізовану водопровідну мережу, однак на балансі КП «Райводоканал» Новомосковського району не рахується через відсутність відповідного договору (а.с. 10).

Сама водопровідна система по вул.Українській в м.Перещепино знаходиться на балансі КП «Райводоканал» (а.с. 12).

Власником житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, що розташовані по вул.Українській, 24 в м.Перещепино Новомосковського району являється ОСОБА_8, яка 19.11.2001 року отримала зазначене нерухоме майно в дар від ОСОБА_3 (а.с. 88-89).

Правовідносини щодо відшкодування шкоди врегульовані наступними нормами закону, а саме.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

У зазначеній нормі права, яка встановлює загальні підстави відшкодування шкоди в рамках деліктних (позадоговірних) зобов'язань, під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається в зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Шкода це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки завдана шкода (реальна шкода та упущена вигода) відшкодовується в повному обсязі.

Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідачів покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

У відповідності до ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Верховний Суд України у своїй постанові Пленуму № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9 від 24.10.2003, роз’яснив судам, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, докази встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

А згідно вимог ст. 82 ЦПК України – обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Показання свідків про те, що смерть корови позивача настала в результаті отримання травми, несумісної із життям під час падіння в колодязь, що розташований біля будинку № 24 по вул.Українській в м.Перещепино Новомосковського району, не являються належним доказом, виходячи з наступного.

Так, Міністерство аграрної політики та продовольства України на звернення адвоката позивача надало роз’яснення про те, що паспорт великої рогатої худоби видається відповідно до Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» та Порядку ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби, затвердженого наказом Мінагрополітики від 04.12.2017 року № 642 (а.с. 148).

Між тим, слід звернути увагу, що подія загибелі корови, на якій наполягає позивач, мала місце 26.09.2016 року, тобто до прийняття зазначених нормативних актів, які встановлюють порядок реєстрації та ідентифікації, як народження, так і смерті великої рогатої худоби.

На момент події в Україні діяло Положення про паспорт великої рогатої худоби, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України 17.09.2003 року, п.3.3 якого містить роз’яснення про те, що у разі якщо спеціалістом державної установи ветеринарної медицини, під контролем якого знаходиться господарство, було прийнято рішення про утилізацію (знищення) тварини, то в поле "Особливі відмітки" спеціалістом вносяться записи про причину утилізації (знищення) тварини, які засвідчуються підписом спеціаліста та печаткою державної установи ветеринарної медицини.

Таким чином, подані позивачем докази у виді показань свідків та акту про неналежне утримання водяного колодязю особою – власником домоволодіння не являються беззаперечним доказом події загибелі корови при взаємодії з засобом підвищеної небезпеки, а відсутність у паспорті рогатої худоби відомостей про причину утилізацію (знищення) тварини не дає суду належних та допустимих доказів про наявність причинного зв’язку між падінням корови у водяний колодязь та настанням її смерті.

При цьому винність дій відповідача у неналежному утриманні водяного колодязю не встановлена відповідним вироком, ухвалою чи постановою суду, а так само у суду відсутні докази про порушення саме відповідачем ОСОБА_9 користування системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення у населених пунктах, на застосуванні яких до спірних правовідносин наполягав позивач у своєму позові

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, суду не доведено обставини, на які позивач посилається, як на підставу своїх доводів, обставини щодо неправомірності дій відповідача, наявність безпосереднього причинного зв’язку з між неправомірними діями та спричиненою шкодою підлягають обов’язковому доказуванню при розгляді такої категорії справ, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1536,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

       Суддя                                                                Сорока О.В.