Справа № 22ц-1232/2010 р. Головуючий в 1 інстанції Дорошенко В.Г.
Категорія 46 Доповідач Азевич В.Б.
___________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 лютого 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Кондратьєвої О.М.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі Лєдовській О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 9 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення часток у спільній власності, визначення порядку користування жилим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна, -
В С Т А Н О В И В:
У березні 2008 року позивач звернувся з зазначеним позовом до суду мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачка перешкоджає користуватися квартирою, що знаходиться у спільній власності. Просив визнати його частку у спільній сумісній власності у розмірі Ѕ частки квартири АДРЕСА_1, визначити порядок користування даною квартирою, виділивши йому в окреме користування ізольовану жилу кімнату площею 12.3 кв. м, а ОСОБА_1 з неповнолітньою донькою, 2001 року народження, – кімнату площею 16.7. кв. м, залишивши підсобні приміщення у загальному користуванні.
Відповідачка подала зустрічну позовну заяву та просила у порядку розподілу спільно нажитого майна визнати за нею право власності на 2/3 частки спірної квартири, а за ОСОБА_2 відповідно - на 1/3 частку. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що колишній чоловік не надає матеріальної допомоги на утримання доньки, безвідповідально ставиться до квартири, не оплачує комунальні послуги.
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 9 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1, право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, за кожним.
Визначений порядок користування вказаною квартирою - виділено ОСОБА_2 у користування ізольовану жилу кімнату площею 12.3 кв. м, а ОСОБА_1 – ізольовану жилу кімнату площею 16.7. кв. м. Службові приміщення залишені у спільному користуванні сторін.
Відповідачка подала апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та про задоволення її зустрічного позову у зв’язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, та судом неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права.
При цьому посилається на те, що суд порушив вимоги ст. 11 ЦПК України та вийшов за межі позовних вимог, визнавши за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку квартири, проте позивач ставив питання про визначення часток в праві спільної власності та порядку користування приміщеннями в спірній квартирі.
Окрім того, вважає, що суд при оголошені резолютивної частини рішення не вирішував позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою. Після отримання повного тексту рішення вона звернула увагу на те, що суд доповнив рішення пунктом про задоволення позову в цій частині. При оголошені рішення суд не посилався на норми Цивільного та Сімейного кодексів.
Суд не врахував положення ст. 70 СК України і роз’яснення постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року згідно з якими, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обстави, що мають суттєве значення.
На її думку, такі обставини мають місце. Суд виділив їм з донькою кімнату розміром 16.7 кв. м, що не відповідає санітарним нормам та моральним принципам, оскільки позивач не надає матеріальної допомоги на утримання доньки та має заборгованість по аліментам – 5 000 грн. Окрім того, позивач в період з 2004 по 2006 роки проживав в квартирі періодично, та при цьому перешкоджав їй користуватися квартирою. Він безвідповідально ставився до житла і не сплачував комунальні послуги. Тому вважає, що вказані обставини є достатніми для відступлення від рівності часток.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, позивача, відповідачку та її представника ОСОБА_3, дослідивши матеріали цивільної справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 25 листопада 2000 року по 3 лютого 2006 року. На підставі договору купівлі-продажу від 5 листопада 2001 року ними була придбана квартира АДРЕСА_1, у рівних частках.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на ч. 1 ст. 70 СК України згідно з якою, частки майна у спільній сумісній власності подружжя є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Проте з даним висновком суду погодитися не можливо з наступних підстав.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_2, він просив визначити його частку в спільній сумісній власності, але відповідно до договору купівлі-продажу спірної квартири, який посвідчений нотаріально 5 листопада 2001 року, сторони придбали дану квартиру у рівних частках.
Статтею 355 ЦК України визначено поняття і види права спільної власності, а саме: майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Як встановлено ч. 1 ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Оскільки на підставі зазначеного вище договору купівлі-продажу сторони придбали спірну квартиру у рівних частках, вона належить їм на праві спільної часткової власності, де частка кожного співвласника складає Ѕ, тому вимоги позивача щодо визначення його частки у спільній власності не ґрунтуються на законі, а суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши право власності на Ѕ частку даної квартири, за кожною зі сторін. Уданому випадку, правовідносини між сторонами регулюються нормами ст. ст. 356 - 367 ЦК України.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Тобто при визначені порядку володіння і користування спільним майном, не повинні порушуватися або обмежуватися права жодного із співвласників. Суд першої інстанції, виділивши позивачу у користування кімнату площею, яка не відповідає його частці в квартирі і є значно меншою, порушив права останнього.
Окрім того, відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, вимоги позивача не ґрунтуються на законі і суд першої інстанції порушив норми матеріального права не застосувавши закон, який підлягав застосуванню.
Висновки суду про наявність підстав для визнання за сторонами права власності та визначення порядку користування квартирою є помилковим.
Обставини, на які посилається позивачка, як на підставу збільшення її частки у праві спільної часткової власності не обґрунтовані, тому судова колегія не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги щодо задоволення зустрічного позову.
З урахуванням викладеного, у задоволені позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені первісного та зустрічного позовів.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3, п.4, 314 ч.2, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 9 грудня 2008 року скасувати, та ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_2 у задоволені позову про визначення часток у спільній власності, та визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 про розподіл спільного майна відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий : Судді: