Справа № 2-3310/09
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 січня 2010 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
судді Озерянської Ж.М.,
при секретарі Гармаш Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Ювілейне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського державного аграрного університету про визнання трудового договору безстроковим, визнання не чинним наказу про звільнення та поновлення на роботі,
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду з позовом до Дніпропетровського державного аграрного університету про визнання трудового договору безстроковим, визнання не чинним наказу про звільнення та поновлення на роботі, посилаючись на те, що він працював у Дніпропетровському державному аграрному університеті з 9 березня 1981 року на посаді молодшого наукового співробітника кафедри управління. 05 листопада 1983 року його було обрано за конкурсом на посаду асистента кафедри управління, а з 1 вересня 1991 року переведено на посаду старшого викладача кафедри управління і права. Починаючи з середини 90-х років адміністрація університету в наказному порядку змушувала всіх працівників підписувати контракти ,які не містили жодних особливих умов у розумінні цього поняття,визначеного ч.3 ст.21 КЗпП України, крім визначеного строку їх дії, а отже відповідно до ст..9 КЗпП України були недійсними, оскільки погіршували становище працівників порівняно з законодавством про працю. З 10 липня 1996 року він працював у відповідача за сумісництвом провідним юрисконсультом, а потім начальником юридичного відділу, та неодноразово ставив адміністрацію до відома про недійсність контрактів, а у 2006 році відмовився переукладати контракт. Тоді йому запропонували написати заяву про продовження терміну його дії. Задля уникнення конфлікту позивач написав заяву про продовження терміну дії контракту. 04 липня 2006 року було видано наказ №1267 про продовження роботи для позивача та інших робітників ,працюючих за контрактом.
У травні 2009 року адміністрація письмово попередила позивача про майбутнє закінчення терміну трудового договору, а він в свою чергу виразив незгоду з цим попередженням, пояснивши це тим, що вважає свій трудовий договір укладеним на невизначений строк. Про прийняття чи переведення на роботу за контрактом відповідач жодних відомостей до трудової книжки позивача не вносив.
30 червня 2009 року, у період тимчасової непрацездатності позивача, його наказом №1220 від 25.06.2009 року було звільнено за п.2 ст.36 КЗпП України – у зв’язку з закінченням строку роботи.
Позивач вважав його звільнення не законним, оскільки навіть за умови переукладання контракту, а потім його продовження , трудовий договір є безстроковим в силу вимог ч.2 ст.39-1 КЗпП України , а тому позивач просив визнати трудовий договір , укладений між ним та відповідачем про роботу на посаді старшого викладача кафедри менеджменту і права безстроковим, визнати наказ ректора Дніпропетровського державного аграрного університету від 25 червня 2009 року №1220 не чинним в частині звільнення позивача з посади старшого викладача кафедри менеджменту і права з 30 червня 2009 року, поновити його на посаді старшого викладача кафедри менеджменту і права Дніпропетровського державного аграрного університету та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідачів у судовому засіданні позов не визнали, заперечували проти його задоволення, посилаючись на те, що укладений між ними договір має тимчасовий характер, що підтверджується особистими заявами позивача, де він просить про продовження терміну роботи та вказує до якого часу. Крім того, позивач знаючи про закінчення терміну трудового договору ,не надав жодної заяви, яка б свідчила про його бажання продовжувати працювати на посаді старшого викладача, а тому відповідач після закінчення строку трудового договору звільнив позивача на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.
Суд, вислухавши пояснення сторін,їх представників,свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Встановлено, що позивач працював у Дніпропетровському державному аграрному університеті з 9 березня 1981 року на посаді молодшого наукового співробітника кафедри управління. 05 листопада 1983 року його було обрано за конкурсом на посаду асистента кафедри управління, а з 1 вересня 1991 року його переведено на посаду старшого викладача кафедри управління і права. З 10 липня 1996 року він працював у відповідача за сумісництвом провідним юрисконсультом. З 01.09.1997 року переведений на посаду провідного спеціаліста, 02.01.2002 року звільнений від роботи за сумісництвом провідним фахівцем агро університету, 21.10.2002 року працював за сумісництвом провідним фахівцем агро університету на кафедрі менеджменту та права (протокол №1 засідання вченої ради ДДАУ від 02.10.2002 року). 01.11.2004 року переведений на посаду начальника юридичного відділу 0,5 ст., за сумісництвом, 03.07.2007 року звільнений з роботи за сумісництвом . 30.06.2009 року наказом №1220 від 25.06.2009 року звільнений з роботи по ст.36 п.2 КЗпП України у зв»язку з закінченням терміну роботи. Вищевикладене підтверджується записами у трудовій книжці позивача (а.с. 4-7).
22.05.1997 року позивач написав заяву про надання йому дозволу на роботу на посаді старшого викладача кафедри управління і права на період до 2001 року на контрактній основі (а.с.42).
Згідно протоколу №7 засідання Ради економічного факультету від 27 травня 1997 року, було вирішено рекомендувати поновити трудовий контракт строком на 3 роки ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри управління.
26 червня 1997 року сторони уклали договір про прийняття ОСОБА_1 на посаду старшого викладача кафедри управління і права на 3 роки з 30 червня 1997 року по 30 червня 2000 року (а.с.46-47).
Згідно ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 2 статті 23 КЗпП передбачено можливість укладення трудового договору на будь-який строк, що встановлюється за погодженням сторін. Такі трудові договори називаються строковими. Якщо є законні підстави, їх можна як укладати під час прийняття на роботу, так і переукладати згодом. При цьому закон аж ніяк не обмежує права сторін трудового договору на визначення строку його дії.
На підставі вказаного договору було видано наказ №595 від 27.06.1997 року про продовження терміну дії договору на три роки з 1 липня 1997 року по 30 червня 2000 року на повну ставку ОСОБА_1, старшому викладачу кафедри управління і права (а.с.49).
16 травня 2000 року позивач написав заяву про продовження терміну його перебування на посаді старшого викладача до 30 червня 2003 року (а.с.43) та 30 червня 2000 року сторонами було укладено новий строковий договір про прийняття позивача на посаду старшого викладача кафедри управління і права строком на 3 роки з 30 червня 2000 року по 30 червня 2003 року (а.с.48). На підставі вказаного договору було видано наказ №740 від 04.08.2000 року про продовження терміну дії договору на три роки з 1 липня 2000 року по 30 червня 2003 року ОСОБА_1, старшому викладачу кафедри управління і права (а.с.50).
Строковий трудовий договір вважається переукладеним з дати прийняття працівника на роботу, що вказана у відповідному наказі, виданому на підставі укладеного наступного строкового трудового договору.
26 травня 2003 року позивач написав заяву про продовження терміну його перебування на посаді старшого викладача до 30 червня 2008 року (а.с.44).
Наказом №1009 від 27.06.2003 року ОСОБА_1 було продовжено термін роботи на своїй посаді на три навчальних роки з 1 липня 2003 року по 30 червня 2006 рік (а.с.51). Трудовий договір не укладався.
31 травня 2006 року позивач написав заяву про продовження терміну його перебування на посаді старшого викладача до 30 червня 2009 року (а.с.45).
Наказом № 1267 від 04.07.2006 року було затверджено рішення вченої ради ННІЕ Дніпропетровського державного аграрного університету згідно протоколу №8 від 09.06.2006 року, яким ОСОБА_1 було продовжено термін перебування на посаді старшого викладача кафедри менеджменту і права на три навчальних роки за конкурсом з 1 липня 2006 року по 30 червня 2009 рік (а.с.52).Трудовий договір знову укладено не було.
Відповідно до ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строкового договору ніхто зі сторін зазначеного договору не порушив питання про його припинення і трудові відносини фактично тривали й далі, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, які були переукладені один або декілька разів вважаються укладеними на невизначений строк.
Такий договір може бути розірваний з інших наявних підстав, але не за пунктом 2 статті 36 КЗпП.
Суд вважає, що подальше винесення наказів про продовження терміну дії строкового договору ОСОБА_1 не є переукладанням строкового договору, оскільки самі строкові трудові договори між сторонами не укладались.
Строк трудового договору ОСОБА_1 закінчився в червні 2000 року, був переукладений до 30.06.2003 року , потім трудових договорів не укладалося , але ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем і надалі .
Лише з 25 червня 2009 року позивача було звільнено з роботи на підставі наказу № 1220 за пунктом 2 статті 36 КЗпП у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору, що суд на підставі вищевикладеного вважає незаконним, оскільки трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 і відповідачем, відповідно до частини першої статті 391 КЗпП України є укладеним на невизначений строк. Тому суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача про поновлення його на роботі.
Крім того, оскільки ОСОБА_1 перебув з відповідачем у трудових відносинах на підставі безстрокового договору, то його звільнення під час знаходження на лікарняному з 22.06.2009 року по 07.07.2009 року (а.с.8) є незаконним.
Згідно ст.40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
Керуючись ч.2 ст.235 КЗпП України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача втрату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, тобто за період з 08 липня 2009 р. по 14 січня 2010 року, що у грошовому вираженні складає 20 676,36 грн. ( середньоденна зарплата згідно довідки а.с.62 - 130 грн. 04 коп. х 159 робочих днів).
Таким чином, суд вважає вимоги позивача ОСОБА_1 підлягаючими задоволенню в повному обсязі, оскільки вони знайшли своє підтвердження матеріалами справи.
Керуючись ст.ст. 10, 27, 31, 57, 215, 223,367 ЦПК України, ст.ст. 21,23,39-1,40, 232,235 КЗпП України , суд –
В И Р І Ш И В:
Визнати трудовий договір, укладений ОСОБА_1 з Дніпропетровським державним аграрним університетом про роботу на посаді старшого викладача кафедри менеджменту і права –безстроковим.
Визнати наказ ректора Дніпропетровського державного аграрного університету від 25 червня 2009 року №1220 не чинним в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого викладача кафедри менеджменту і права з 30 червня 2009 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри менеджменту і права Дніпропетровського державного аграрного університету.
Стягнути з Дніпропетровського аграрного університету на користь ОСОБА_1 20 676 грн. 36 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 14 січня 2010 року за період з 8 липня 2009 року.
Стягнути з Дніпропетровського аграрного університету на користь держави витрати по сплаті державного мита в сумі 215 грн. 26 коп. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Суддя : Озерянська Ж.М.