Постанова

Іменем України

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 753/17604/17

провадження № 61-26825св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, яка підписана представником ОСОБА_6, на постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., Кравець В. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року, з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуто борг за розпискою в сумі 115 500 грн.

Оскільки відповідач до цього часу рішення не виконала, борг повністю не виплатила, хоча позивач неодноразово зверталась до неї з відповідними вимогами.

Враховуючи, що з моменту невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання минув значний проміжок часу, а саме 1 690 днів, позивач просила стягнути з відповідача за період з 01 лютого 2013 року по 18 вересня 2017 року: 136 193 грн інфляційних втрат, 16 043 грн суму 3% річних, а всього 152 236 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року у складі судді: Шклянки М. П. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в іноземній валюті не змінює природу грошового зобов'язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою застосування положень частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року скасоване. Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 інфляційні втрати у розмірі 88 368,62 грн та 3 % річних у розмірі 10 376,01 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Аргументи учасників справи

У травні 2018 року ОСОБА_5 через представника ОСОБА_6 подала касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржене рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу без належного повідомлення ОСОБА_5 Копію апеляційної скарги та ухвал суду апеляційної інстанції ОСОБА_5 не отримувала, про постанову апеляційного суду дізналася лише під час отримання рішення у суді першої інстанції. Вказує, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 625 ЦК України.

У липні 2018 року ОСОБА_4 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Відзив мотивований тим, що апеляційний суд правильно застосував статтю 625 ЦК України.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики у розмірі 115 500 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року встановлено, що ОСОБА_5 не виконала взятих на себе зобов'язань, передбачених договором позики, укладеного 29 липня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_5 зобов'язалася повернути кошти у сумі 20 000 дол. США, що на день ухвалення рішення по курсу НБУ було еквівалентно 160 000 грн. Суд встановивши, що на виконання зобов'язання ОСОБА_5 частково повернула кошти на загальну суму 44 500 грн, ухвалив рішення про часткове задоволення позову у розмірі 115 500 грн.

При зверненні до суду із позовом ОСОБА_4 просила стягнути із ОСОБА_5 три відсотки річних та інфляційні втрати у зв'язку із невиконанням ОСОБА_5 свого грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 44 та 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення».

Встановивши, що між сторонами виникло грошове зобов'язання, апеляційний суд зробив правильний висновок, що дія частини другої статті 625 ЦК України поширюється на ці відносини.

Згідно частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У частині першій статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини шостої, частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову у справі № 753/17604/17 становить 152 236 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто справа № 753/17604/17 є малозначною у силу вимог закону.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2018 року справу № 753/17604/17 призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За таких обставин посилання ОСОБА_5 на те, що апеляційний суд розглянув справу без належного її повідомлення, є необґрунтованими, оскільки розгляд справи відбувався у порядку письмового провадження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, яка підписана представником ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель