Дата документу 20.02.2024 Справа № 333/3937/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/3937/23

Провадження №22-ц/807/385/24

Головуючий в 1-й інстанції – Наумова І.Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року                                 місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,

секретарБєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 25 грудня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначав наступне. Слідчим відділом Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 грудня 2012 року за №12012089990002257. В рамках даного кримінального провадження, 20 травня 2014 року, ОСОБА_1 (далі - позивач), було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України. Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2017 року, позивача визнано винним у скоєнні зазначених раніше кримінальних правопорушень. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 травня 2018 року, вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2017 року, скасовано та призначено новий розгляд провадження в суді першої інстанції. Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2021 року, позивача визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. 289 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КК України. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 січня 2023 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2021 року, залишено без змін. Позивач внаслідок дій органу досудового розслідування та прокуратури, перебував під кримінальним переслідуванням повних 104 (сто чотири) місяці, у зв`язку із чим, просив відшкодувати йому завдану моральну шкоду, отриману внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у розмірі 696800,00 (шістсот дев`яносто шість тисяч вісімсот гривень 00 коп.) грн., виходячи із розрахунку розміру мінімальної заробітної плати (станом на 01.01.2023) за кожний місяць перебування під слідством і судом. На підставі вищевикладеного, позивач просив суд: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 696 800,00 (шістсот дев`яносто шість тисяч вісімсот гривень 00 коп.) грн. на відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури.

РішеннямКомунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури, - задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 696 800,00 (шістсот дев`яносто шість тисяч вісімсот гривень 00 коп.) грн. компенсації моральної шкоди.

Не погоджуючись з рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позовні вимоги у даному випадку не можуть пред`являтися до ГУНП в Запорізькій області оскільки відсутні правовідносини з позивачем. Належним відповідачем у справі є Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Запорізькій області. Стягнутий за судовим рішенням розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Рябчинського Дмитра Андрійовича, зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що слідчим відділом Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 грудня 2012 року за №12012089990002257. В межах цього кримінального провадження, органом досудового розслідування 20 травня 2014 року складений обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, який затверджений прокурором прокуратури Жовтневого району м. Запоріжжя.

Відповідно до реєстру досудового розслідування 20.05.2014 р. відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за клопотанням слідчого в межах вищевказаного кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді 19.07.2014 р. застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 28.05.2014 р. ОСОБА_1 звільнено з під варти у зв`язку з внесенням застави.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2017 року, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України та призначено покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 травня 2018 року, вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2017 року, скасовано та призначено новий розгляд провадження в суді першої інстанції.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2021 року по справі №331/5502/14-к, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. 289 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КК України. З даного вироку суду вбачається, що надані стороною обвинувачення докази визнані судом неналежними, оскільки як в сукупності так і кожен окремо не може підтверджують провину ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах. Також з вироку суду вбачається, що сторона обвинувачення не змогла забезпечити явку потерпілого в судове засідання задля його допиту.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 січня 2023 року вищевказаний вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2021 року, залишено без змін.

З доданих до позову доказів вбачається, що позивач перебував під слідством з 20 травня 2014 року (дата вручення письмового повідомлення про підозру) по 24 січня 2023 року, тобто - 104 місяці, з чим погодився і відповідач Запорізька обласна прокуратура. Під час перебування під слідством позивач чотири дні утримувався під вартою. Суд першої інстанції погодився з тим, що внаслідок такого тривалого перебування позивачем під слідством йому була завдана моральна шкода, оскільки останній деякий час утримувався під вартою у зв`язку з цим провадженням, що призвело до обмеження прав позивача, вимушених змін у його житті, що не могло не вплинути на його емоційний стан та життя. Також перебування позивача від слідством вимагало від нього докладання постійних систематичних зусиль протягом тривалого часу для організації свого захисту в межах цього кримінального провадження, що звичайно впливало на його життя, дохід. Позивачем заявлений мінімальний гарантований розмір відшкодування спричиненої шкоди з розрахунку 104 місяці х 6700 грн. = 696 800,00 грн., який суд вважав обґрунтованим та доведеним.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та статтях 1167, 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Право на відшкодування шкоди виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших.

Судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом 104 місяці. Тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 696800,00 грн.

Отже, розглядаючи даний спір, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Суд першої інстанції, установивши, що позивач незаконно перебував під слідством і судом, унаслідок чого йому було завдано моральної шкоди незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, врахувавши доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідивши надані докази, керуючись принципами розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 696800,00 грн. І доводи апеляційної скарги в цій частині, правильних висновків суду не спростовують.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позов у цій справі пред`явлено до неналежного відповідача також не заслуговують на увагу.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)).

У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).

Таким чином, належність відповідача у даній справі не впливає на висновки суду по суті спору.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 22 лютого 2024 року.

Судді:                                                 С. В. Кухар

                                        О.В. Крилова

О. З. Поляков