ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/2161/16 Суддя першої інстанції: Іщук І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Кузьмишиної О.М. та Файдюка В.В.,

за участю секретаря - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 року, яка прийнята в порядку письмового провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 15 квітня 2015 року, а також поновити його на посаді прокурора м. Краматорська Донецької області з поновленням класного чину «старший радник юстиції» та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що звільнення зі служби за вчинення злочину за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, є передчасним. Також позивач зазначає, що не був відсторонений від посади після вручення підозри у вчиненні злочину. Крім того позивач вважає, що Генеральною прокуратурою України був порушений порядок звільнення зі служби, оскільки наказ від 15 квітня 2015 року не був вручений у встановленому законом порядку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року було зупинено провадження у справі до набрання законної сили вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2016 року у справі № 234/13321/15-к.

Ухвалою від 24 жовтня 2018 року справу було прийнято до провадження Шостим апеляційним адміністративним судом у зв'язку із ліквідацією Київського апеляційного адміністративного суду.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2018 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року було скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Позивач, який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Додатково ОСОБА_1 зазначив, що службова перевірка та службове розслідування у відношенні нього не проводилися. У зв'язку з цим позивач вважає, що факт вчинення дисциплінарного проступку не був встановлений.

Представник відповідача під час судового засідання заперечував проти апеляційної скарги та просив суд відмовити у її задоволенні посилаючись на те, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 року - без змін виходячи із наступного.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами даної справи не заперечується, що ОСОБА_1 займав посаду прокурора м. Краматорська Донецької області.

Управлінням нагляду за додержанням законів об'єднаними силами антитерористичної операції Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України 18 лютого 2015 року було розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000186 за ч. 3 ст. 368 КК України.

Позивачу 07 квітня 2015 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Наказом Генерального прокурора України від 15 квітня 2015 року № 14дк ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади з позбавленням класного чину «старший радник юстиції» за порушення Присяги працівника прокуратури, скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури.

Не погоджуючись із вказаним наказом, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування, поновлення на посаді прокурора м. Краматорська Донецької області з поновленням класного чину «старший радник юстиції» та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що під час досудового розслідування було встановлено вчинення позивачем проступку, яким порушено вимоги Присяги працівника прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури та завдано шкоди авторитету органам прокуратури України.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

На час видачі оскаржуваного наказу спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII зі змінами, Дисциплінарним статутом прокуратури України, що затверджений постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1796-XII (далі - Дисциплінарний статут прокуратури України) та Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, що затверджена наказом Генеральної прокуратури України від 06 березня 2012 року № 20 (далі - Інструкція).

Наказ Генерального прокурора України від 15 квітня 2015 року № 14дк обґрунтований тим, що у ході досудового розслідування викрито прокурора м. Краматорська Донецької області ОСОБА_1, його заступника ОСОБА_3 та начальника сектору ДСБЕЗ Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області в організації поборів та систематичному одержанні протягом тривалого часу неправомірної вигоди від підприємців м. Краматорська, які здійснюють торгівлю алкогольними напоями і тютюновими виробами, займаються купівлею-продажем іноземної валюти, металобрухту, вугільної продукції та іншими видами діяльності, за неперешкоджання та невтручання в здійснення їх підприємницької діяльності.

Зокрема, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 визначали суб'єктів господарювання для щомісячного отримання від них грошових коштів, після чого систематично за посередництва працівників Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області одержували неправомірну вигоду.

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 затримані в порядку ст. 208 КПК України та 07 квітня 2015 року їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Під час слідчих дій у них вилучено грошові кошти, у тому числі предмети правопорушень.

Також у наказі від 15 квітня 2015 року № 14дк зазначено, що указана подія набула негативного суспільного резонансу та завдала шкоди авторитету органів прокуратури України.

Генеральний прокурор України прийшов до висновку, що своїми діями ОСОБА_1 і ОСОБА_3 порушили Присягу працівника прокуратури, вимоги Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, тобто скоїли проступок, який порочить їх як працівників прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури.

У відповідності до ч. 1, п.п. 2, 6 ч. 2 ст. 462 Закону України «Про прокуратуру» прокурори можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження.

Прокурори підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у випадках порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття та притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, приймають «Присягу працівника прокуратури» такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові) вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов'язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури».

Положеннями ст. 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури передбачено, що працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб.

Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що встановлені під час досудового розслідування та описані в наказі від 15 квітня 2015 року № 14дк обставини свідчать про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, який полягає у порушенні вимог Присяги працівника прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури. Також такі дії позивача завдають шкоди авторитету органів прокуратури України.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений у розділі 3 Дисциплінарного статуту прокуратури України.

Відповідно до ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Згідно зі ст. 11 зазначеного Статуту дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення, або невиконання вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника особи, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування відповідно до порядку проведення службового розслідування в органах прокуратури України.

Судом встановлено, що на виконання ст. 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України у ОСОБА_1 були відібрані письмові пояснення, які приєднані до матеріалів особової справи позивача. ОСОБА_1 зазначив, що присягу працівника органів прокуратури не порушував та злочинів на посаді прокурора м. Краматорська не вчиняв.

Згідно пояснень представника Генеральної прокуратури України службова перевірка та службове розслідування у даному випадку не призначалися і не проводилися.

Під час розгляду і вирішення апеляційної скарги колегія суддів виходить з того, що ст. 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України не передбачає обов'язкового проведення службової перевірки у кожному випадку притягнення працівника органів прокуратури за вчинення проступку. Обставини проступку з'ясовує особисто прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення. Службова перевірка може бути ним призначена виключно у разі виникнення такої необхідності.

У свою чергу службове розслідування проводиться з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення, або невиконання вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Такі висновки колегії суддів відповідають правовій позиції Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, викладеній у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 826/12509/15.

Під час вирішення вказаної справи Верховий Суд дійшов висновку, що питання щодо необхідності проведення службової перевірки розглядається прокурором, який вирішує питання про накладення дисциплінарного стягнення. При цьому законодавство не містить імперативного припису щодо необхідності призначення службового розслідування (перевірки) у випадку вчинення особою дисциплінарного проступку, пов'язаного з порушення присяги та Кодексу. Виключно у випадку вчинення особою корупційного правопорушення або невиконання вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» призначення службового розслідування є обов'язковим.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що відсутність висновку про результати службового розслідування або службової перевірки є перешкодою для видачі наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У даному випадку обставини проступку були з'ясовані Генеральним прокурором України шляхом отримання пояснень від ОСОБА_1 та інформації, встановленої у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000186 за ч. 3 ст. 368 КК України.

До матеріалів особової справи позивача приєднані довідка у кримінальному провадженні № 42015000000000186 щодо ОСОБА_1 та інших за ч. 3 ст. 368 КК України, яка складена 08 квітня 2015 року та письмові пояснення, які були надані позивачем 14 квітня 2015 року.

Також на вимогу апеляційного суду відповідач надав копію повідомлення про підозру від 07 квітня 2015 року, яка була оголошена ОСОБА_1

Як раніше зазначалося, Генеральним прокурора України при вирішенні питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності було з'ясовано, згідно матеріалів досудового розслідування, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 визначали суб'єктів господарювання для щомісячного отримання від них грошових коштів, після чого систематично за посередництва працівників Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області одержували неправомірну вигоду. Під час слідчих дій у вказаних осіб вилучено грошові кошти, у тому числі предмети правопорушень.

Враховуючи, що відповідачем перед прийняттям наказу від 15 квітня 2015 року № 14дк було з'ясовано обставини проступку та отримано письмові пояснення від позивача, колегія суддів приходить до висновку про дотримання ним вимоги ст. 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України.

ОСОБА_1 вважає, що з огляду на підстави прийняття наказу від 15 квітня 2015 року № 14дк, звільнення з посади до завершення досудового розслідування та набрання законної сили вироком у кримінальній справі, є передчасним.

Разом з тим, набрання законної сили обвинувальним вироком є самостійною підставою, передбаченою п. 3 ч. 2 ст. 462 Закону України «Про прокуратуру», для звільнення з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину.

Позивач був звільнений з органів прокуратури у зв'язку з притягненням до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України за порушення Присяги працівника прокуратури, а не у зв'язку із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення.

Скасовуючи ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2016 року у справі № 234/13321/15-к, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що на відміну від звільнення у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, звільнення з органів прокуратури у зв'язку з накладенням стягнення в дисциплінарному порядку не пов'язано з кримінально-правовою кваліфікацією тих дій, які водночас стали підставою як для службового розслідування, так і для кримінального провадження.

Вирішення питання про правомірність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з'ясування складу дисциплінарного проступку в її діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо неможливості притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів прокуратури до набрання законної сили вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2016 року у справі № 234/13321/15-к.

В апеляційній скарзі позивач також зазначав, що в порушення вимог Дисциплінарного статуту прокуратури України не був відсторонений від посади після повідомлення 07 квітня 2015 року про підозру у вчиненні злочину.

У відповідності до абз. 3 ст. 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України прокурор або слідчий, якому повідомлено про підозру у вчиненні ним злочину у сфері службової та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, та/або пов'язаного із зловживанням своїм службовим становищем, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.

Під час судового засідання представник відповідача підтвердив, що рішення про відсторонення ОСОБА_1 від виконання повноважень на посаді не приймалося.

Разом з тим, дотримання Генеральною прокуратурою України вимог абз. 3 ст. 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України не є предметом доказування у даній справі, оскільки не стосується процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності та не впливає на правомірність наказу від 15 квітня 2015 року № 14дк.

Вимоги апеляційної скарги позивача обґрунтовані також тим, що Генеральною прокуратурою України був порушений порядок звільнення зі служби, оскільки наказ від 15 квітня 2015 року № 14дк не був вручений у встановленому законом порядку. Позивач зазначає, що про існування зазначеного наказу дізнався у серпні 2015 року під час ознайомлення із матеріалами кримінального провадження.

Згідно зі ст. 13 Дисциплінарного статуту прокуратури України про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку. Копія наказу додається до особової справи.

У особовій справі ОСОБА_1, копія якої приєднана до матеріалів справи, відсутня розписка про оголошення йому наказу від 15 квітня 2015 року № 14дк. Інших доказів вручення позивачу копії такого наказу відповідач не надав.

Однак у межах даної справи ОСОБА_1 не оскаржує бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо вручення йому копії наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Саме по собі порушення строку або порядку ознайомлення ОСОБА_1 з наказом від 15 квітня 2015 року № 14дк не може бути самостійною підставою для його скасування.

Відомості щодо дати вручення ОСОБА_1 копії наказу від 15 квітня 2015 року № 14дк могли бути враховані судом у разі виникнення спору щодо дотримання строку звернення до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду. Судом взято до уваги, що ОСОБА_1 було затримано 06 квітня 2015 року, з серпня 2015 року до лютого 2016 року він знаходився під вартою в ізоляторі тимчасового тримання, а про існування оскаржуваного наказу дізнався в серпні 2015 року після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 07 жовтня 2016 року та не можуть бути підставою для її скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді О.М. Кузьмишина

В.В. Файдюк

Постанова складена у повному обсязі 19 березня 2019 року.