№ 201/13740/19

провадження 2-з/201/87/2019

УХВАЛА

26 березня 2019 року м. Дніпро

       Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., ознайомившись з заявою представника ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_3 (49005, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2), ОСОБА_4 (51200, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_3), ОСОБА_5 (49000, АДРЕСА_4, РНОКПП НОМЕР_4), третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору позики неукладеним,-

ВСТАНОВИВ:

       ОСОБА_1 17 грудня 2018 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: ПН ДМНО ОСОБА_6, про визнання договору позики неукладеним.

Ухвалою від 21 грудня 2018 року провадження по справі відкрито та призначено підготовче засідання по справі.

Представник позивача 22 серпня 2019 року звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.

В заяві про забезпечення позову представник позивач просить суд забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, виконавчий напис № 5150 від 27 грудня 2018 року щодо звернення стягнення на 1989700 гривень винесений нам виконання оскаржуваного договору позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року, посвідчений Приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 114, оскільки до суду подано вище зазначену позовну заяву, предметом спору по справі є визнання договору позики неукладеним, однак на підставі вказаного договору ПН ДМНО ОСОБА_7 був вчинений виконавчий напис № 5150 та відкрито виконавче провадження і приватним виконавцем вчинено певні виконавчі дії щодо його примусового виконання, а тому невжиття вказаних заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду та призведе до негативних наслідків для позивача. Також представником заявника зазначено, що захід забезпечення позову відповідає вимогам закону та буде достатнім і співмірним відповідно до позовних вимог.

Частиною 1 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 10 частини 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується: іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Також відповідно до пункту 20 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).

Згідно ч. 6 ст. 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Таким чином, керуючись наведеними нормами цивільного процесуального законодавства та враховуючи роз’яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті – це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Перевіривши матеріали справи і заяву про забезпечення позову та оцінивши надані докази, а також враховуючи, що заява подана з додержанням вимог статті 151 ЦПК України, а захід забезпечення позову у вигляді зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа є видом забезпечення позову, передбаченими ст. 150 ЦПК України і відповідає предмету позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи, з урахуванням чого суд вважає можливим задовольнити заяву про забезпечення позову, в зв’язку з чим зупинити стягнення на підставі виконавчого напису від 27 грудня 2018 року № 5150, вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, оскільки в провадженні суду перебуває зазначена справа та між сторонами виник спір стосовно визнання договору позики від 21 листопада 2018 року, на підставі вказаного договору ПН ДМНО ОСОБА_7 був вчинений виконавчий напис № 5150, неукладеним. Крім того відкрито виконавче провадження і приватним виконавцем вчинено певні виконавчі дії щодо примусового виконання виконавчого напису. Тобто з зазначеного витікає, що спір між сторонами в досудовому порядку не вирішено, крім того є велика вірогідність того, що у разі не вжиття заходів забезпечення позову останнє може призвести до негативних наслідків для позивача, тому дійсно існує реальна загроза утруднення або неможливість виконання рішення суду, в зв’язку з чим невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, крім того слід зазначити, що вказаним не порушуються інтереси інших осіб, а тому не можуть бути взяті до уваги можливі їх заперечення щодо зазначеного, оскільки заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, однак справа ще не розглянута, по справі проводяться процесуальні дії з метою повного і всебічного її розгляду і з’ясування обставин та ін., всі ці обставини є предметом спору по справі між сторонами, по суті позовних вимог своїх пояснень сторони ще не давали, матеріали справи ще не досліджувалися. Таким чином на даний час, єдиним способом захисту законних прав та інтересів позивача є вжиття заходів забезпечення даного позову.

Також слід звернути увагу, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника про забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд дійшов висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову по справі.

Заходи забезпечення позову, які вживаються судом, є співмірними заявленим позовним вимогам, їх невжиття може порушить право позивача на судовий захист.

Вирішуючи питання зустрічного забезпечення позову судом враховано, що позивач у встановленому законом порядку зареєстрований на території України та у позивача наявне майно, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позов , крім того у суду відсутні надані докази того, що майновий стан цього позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду по справі, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, а тому обов’язок суду щодо беззаперечного застосування до повивача зустрічного зобов’язання, який передбачений випадками переліченими у ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відсутній.

Відповідно ч. 6 ст. 154 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Згідно ч. 1 ст. 157 ЦПК України  ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 149, п. 10 ч. 1 ст. 150, ст. 151, ч. 10 ст. 153, ст. 154, ч. 1 ст. 157, 260, 353 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

       Заяву представника ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 про забезпечення позову –задовольнити.

Зупинити стягнення на підставі виконавчого напису від 27 грудня 2018 року № 5150, вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7.

У зв’язку забезпеченням позову зустрічне забезпечення по справі не застосовано.

Ухвала підлягає негайному виконанню.        

Ухвалу може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

       Ухвала набрала законної сили 26 березня 2019 року.

       Строк пред’явлення ухвали до виконання – три роки.

       Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя О.А. Антонюк