ОДЕСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

14 грудня 2009 року                Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Домусчі С.Д. та Кравець О.О.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представників відповідача Бичкова Л.Б. та Каплі Т.А., третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2007 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (третя особа ОСОБА_5) про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про визнання незаконними дій щодо припинення трудових відносин, поновлення на роботі, зобов’язання відшкодувати соціальні виплати та заробітну плату за час вимушеного прогулу. Із врахуванням уточнень до позовних вимог позивачка просила визнати незаконними дії щодо припинення з нею трудових відносин, поновити її на посаді касира-рахівника при Любопільській сільській раді, а також зобов’язати відповідача відшкодувати соціальні виплати, заробітну плату за час вимушеного прогулу, витрати на правову допомогу у розмірі 42850 грн. та моральну шкоду у розмірі 20000 грн. (а. с. 172).

В обґрунтування позову зазначалося, що розпорядженням голови Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 11 квітня 2006 року № 10/2006-КР позивачку звільнено з посади секретаря Любопільської сільської ради у зв’язку із закінченням депутатських повноважень на підставі п. 1 ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Розпорядження про звільнення видано в період знаходження ОСОБА_1 на лікарняному, що порушує ст. 40 Кодексу законів про працю України. Крім того, позивачка не отримала соціальні виплати, гарантовані їй як службовцю, протягом 2005 - 2006 років.

Постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області на користь ОСОБА_1 9900 грн. у якості компенсації заробітної плати за шість місяців на виборній посаді. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, позивачка в апеляційній скарзі зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Зокрема, в апеляційній скарзі вказується на те, що судом першої інстанції не було розглянуто позовну вимогу, заявлену в уточненому позові, про визнання неправомірними дій голови сільської ради про прийняття на постійну роботу на посаду касира-рахівника ОСОБА_5. Крім того, судом не прийнято до уваги положення ст. ст. 40, 43, 49-2 Кодексу законів про працю України щодо заборони звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, необхідності отримання згоди профспілкового комітету та попередження про наступне звільнення за два місяці. На думку апелянта, у зв’язку з незаконним звільненням, вона має право на поновлення на посаді касира-рахівника, яку займала до обрання секретарем ради, та відшкодування спричиненої цим звільненням шкоди. На підставі ви кладеного в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови із задоволенням позовних вимог у повному обсязі.  

Заслухавши суддю-доповідача, виступи позивачки та її представника в підтримку апеляційної скарги, а також представників відповідача та третьої особи, які вважали за необхідне залишити постановлене судове рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19 березня 2001 року працювала на посаді касира-рахівника Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області на підставі розпорядження голови сільської ради № 12 від 19 березня 2001 року.

Рішенням Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 72 - ХХІV від 25 травня 2004 року ОСОБА_1 обрано секретарем Любопільської сільської ради та виконкому.

Розпорядженням голови Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 16 від 21 червня 2004 року призначено на посаду касира-рахівника сільської ради ОСОБА_5.

Рішенням першої сесії Любопільської сільської ради V скликання від 11 квітня 2006 року ОСОБА_1 звільнено від виконання повноважень секретаря сільської ради та секретаря виконавчого комітету у зв’язку з відкриттям першої сесії V скликання та закінченням депутатських повноважень позивачки.

Розпорядженням сільського голови від 11 квітня 2006 року № 10/2006-КР трудові відносини зі ОСОБА_1 припинено на підставі п. 1 ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у зв’язку з закінченням терміну перебування на посаді секретаря Любопільської сільської ради IV скликання та зобов’язано головного бухгалтера нарахувати розрахункові ОСОБА_1 після закінчення лікарняного листа.

Встановленні обставини справи сторонами не оспорюються.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення на її користь середньої заробітної плати, яку вона одержувала на посаді секретаря Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, за шість місяців, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивачки проведено у відповідності до чинного законодавства. При цьому оскільки ОСОБА_1 не було надано попередньої роботи, за нею, як колишнім депутатом місцевої ради, на період працевлаштування, але не більш як шість місяців, зберігається середня заробітна плата, яку вона одержувала на виборній посаді, що виплачується з місцевого бюджету.

Так, відповідно до частин першої та третьої ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування визначені ст. 20 вказаного Закону, відповідно до якої крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Як встановлено матеріалами справи, позивачку обрано секретарем сільської ради з числа депутатів цієї ради у відповідності з вимогами ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка визначає і її повноваження.

Частиною другою ст. 4 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» передбачено, що повноваження депутата місцевої ради починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради, з моменту офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією, і закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання.

Оскільки Любопільська сільська рада Комінтернівського району Одеської області четвертого скликання припинила свої повноваження, то закінчилися й повноваження секретаря ради попереднього скликання та припинилася її служба в органах місцевого самоврядування, як це визначено ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

З огляду на наведені вимоги законів, якими встановлено особливий порядок обрання секретаря сільської ради, проходження та припинення служби в органах місцевого самоврядування, колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи позивачки щодо незаконності звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря сільської ради в період її тимчасової непрацездатності, необхідності отримання згоди профспілкового комітету та попередження про наступне звільнення за два місяці, оскільки дія положень ст. 40, 43 та 49-2 Кодексу законів про працю України щодо заборони звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, без попередньої згоди профспілкового органу та попередження про наступне звільнення за два місяці, не поширюється на правовідносини, урегульовані спеціальними нормами права, а саме Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» та Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Разом з цим, як вірно зазначено судом першої інстанції, Любопільською сільською радою порушено положення ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» щодо виплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати на період працевлаштування.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету.

Як встановлено матеріалами справи, Любопільська сільська рада не працевлаштувала позивачку на попередню посаду (касир-рахівник Любопільської сільської ради), яку вона займала до обрання її секретарем сільської ради, і не запропонувала іншої рівноцінної роботи у сільській раді або іншому підприємстві, в установі та організації.

За таких обставин, у відповідності до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», ОСОБА_1 при звільненні має право на отримання середньої заробітної плати, яку вона одержувала на посаді секретаря Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, за шість місяців.

При цьому колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апелянта щодо необґрунтованого прийняття в червні 2004 року на посаду касира-рахівника сільської ради ОСОБА_5 на постійній основі, оскільки таке прийняття ОСОБА_5 на посаду не суперечило положенням ч. 2 ст. 33 названого вище Закону в редакції, чинній на вказаний час.

Доводи ОСОБА_1 щодо не розгляду судом першої інстанції позовної вимоги, заявленої в уточненому позові, про визнання неправомірними дій голови сільської ради про прийняття на постійну роботу на посаду касира-рахівника ОСОБА_5 суперечать матеріалам справи, оскільки вказана вимога в уточненому позові (а. с. 140 – 142) позивачкою не заявлялася.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 протягом 2005 року надавалася чергова відпустка з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. При звільненні з посади секретаря сільської ради позивачці виплачено компенсацію за невикористану відпустку. При цьому чинним законодавством виплата матеріальної допомоги на оздоровлення при виплаті компенсації за невикористану частину відпустки не передбачена.

За таких даних позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Разом з цим, з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди та витрат на сплату послуг адвоката погодитися не можна.

Відповідно до ст. 56 Конституції України позивачка має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди ґрунтується на ст. ст. 23 та 1167 Цивільного кодексу України.

На підставі наведених норм Конституції України, якими безпосередньо передбачено право позивачки на відшкодування моральної шкоди, а також положень ст. ст. 23 та 1167 ЦК України, враховуючи роз’яснення, що містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (із послідуючими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судова колегія приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача по невиплаті середньої заробітної плати за шість місяців.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, судова колегія із врахуванням положень ч. 2 ст. 23 ЦК України, а також виходячи з вимог розумності та справедливості, зменшує розмір відшкодування позивачці моральної шкоди, у порівнянні із розміром, визначеним ОСОБА_1 у позовній заяві, до тисячі п’ятиста гривень. При цьому колегія суддів враховує, що позивачка, яка є інвалідом третьої групи, протягом тривалого строку не отримала з вини відповідача належну їй при звільненні середню заробітну плату за шість місяців, що обумовило моральні страждання, певним образом   порушило нормальні життєві зв’язки.

У зв’язку з частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_1, остання на підставі ст. ст. 87, 90, 94 КАС України має право на часткове відшкодування витрат по правовій допомозі за рахунок місцевого бюджету.

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень КАС України положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також ч. 3 ст. 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підставі п. п. 1.2 Граничних розмірів компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», якщо компенсація в адміністративних справах відповідно до закону сплачується за рахунок держави, граничний розмір витрат не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає можливим частково компенсувати позивачці витрати по оплаті правової допомоги при складанні позовної заяви, підготовці змін до позовної заяви від 23 травня 2007 року та участі представника у судових засіданнях суду першої та апеляційної інстанцій у розмірі 300 грн..

Оскільки при повному встановленні обставин справи судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення вимог позивачки.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2007 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області по невиплаті ОСОБА_1 середньої заробітної плати, яку вона одержувала на посаді секретаря Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, за шість місяців.

Зобов’язати Любопільську сільську раду Комінтернівського району Одеської області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату, яку вона одержувала на посаді секретаря Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, за шість місяців.

Стягнути з місцевого бюджету на користь ОСОБА_1 в відшкодування витрат на правову допомогу 300 (триста) грн..

Стягнути з Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області на користь ОСОБА_1 в відшкодування моральної шкоди 1500 (одну тисячу п’ятсот) грн..

В іншій частині відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.  

Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2009 року.

Головуючий:

Судді: