Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 2-856/12

провадження № 61-29899св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

ПогрібногоС. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті», Комунальне підприємство Київської обласної ради «Ірпінське бюро технічної інвентаризації», Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті»на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2012 року у складі судді Пархоменко О. В. та рішення Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» (далі - ТОВ «Аверс-Сіті»), Комунального підприємства Київської обласної ради «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП КОР «Ірпінське БТІ»), Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі - ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України) про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні та володінні нерухомим майном.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 25 жовтня 2010 року він уклав договори купівлі-продажу майнових прав №№ 265/НП/1_ИП, 266/НП/1_ИП, 267/НП/1_ИП, 268/НП/1_ИП, 270/НП/1_ИП з ТОВ «Аверс-Сіті», відповідно до яких товариство продало, а він придбав майнові права на складову та невід'ємну частину об'єкта капітального будівництва - нежилі приміщення: будівельний номер № 6 (за даними реєстраційної справи КП КОР «Ірпінське БТІ» № 477), будівельний № 12 (478), будівельний № 14 (476), будівельний № 15 (475), будівельний № 19 (482) за адресою: АДРЕСА_1. Статтею 3 зазначених договорів визначено, що майнові права на об'єкт нерухомості передаються продавцем покупцю шляхом підписання акта не пізніше 10 робочих днів із дати настання останньої з таких подій: здійснення покупцем оплати 100 % вартості майнових прав, введення відповідної частини об'єкта капітального будівництва, право власності на майнові права від продавця до покупця після підписаного акта.

Акти приймання-передачі майнових прав на нежилі приміщення до договорів підписані 30 вересня 2011 року.

22 липня 2011 року між ним та відповідачем укладений та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2343 договір купівлі-продажу нежилого приміщення АДРЕСА_2; відповідачем на виконання вимог договору укладений з ним акт приймання-передачі приміщення № 171, наданий технічний паспорт приміщення, оформлений КП КОР «Ірпінське БТІ». Умови договорів щодо оплати виконані у повному обсязі, про що свідчить, зокрема, довідка-підтвердження, оформлена відповідачем 23 грудня 2011 року за № 23/01.

Відповідно до пункту 1.4 договорів відповідач набуває право власності на приміщення після введення об'єкта капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів. Будинок, складовою частиною якого є придбане за договором нежитлове приміщення № 171, введено в експлуатацію 18 березня 2011 року, про що свідчить сертифікат відповідності від 18 березня 2011 року № 00002053. Крім того, рішенням Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 09 червня 2011 року № 177 «Про оформлення та видачу ТОВ «Аверс-Сіті» свідоцтв на право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2, надане доручення КП КОР «Ірпінське БТІ» оформити та видати поквартирно свідоцтва про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири введеного в експлуатацію будинку. Будинок, складовою частиною якого є придбані за договорами майнові права на приміщення введений в експлуатацію 16 вересня 2011 року, про що свідчить сертифікат відповідності від 16 вересня 2011 року серія НОМЕР_1.

Рішенням Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року № 270 «Про оформлення та видачу ТОВ «Аверс-Сіті» свідоцтв на право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, надане доручення КП КОР «Ірпінське БТІ» оформити та видати поквартирно свідоцтва про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири введеного в експлуатацію будинку.

Отримавши інформацію про введення корпусу 1 в експлуатацію та винесене Виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради рішення, а також видане доручення КП КОР «Ірпінське БТІ» оформити свідоцтва про право власності та виготовити технічні паспорти на приміщення, він неодноразово письмово, а потім і особисто звертався до керівництва відповідача з вимогою виконати умови договорів: укласти та нотаріально посвідчити договори купівлі-продажу приміщень, а також передати йому як власнику відповідні документи. На його вимогу виконати обов'язки продавця відповідач повідомив, що у зв'язку із розслідуванням кримінальної справи № 24-271 КП КОР «Ірпінське БТІ» не здійснює виготовлення та видачу свідоцтв на право власності, оскільки ГСУ МВС України вилучені всі матеріали (документи) щодо об'єкта житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1.

Він неодноразово наполягав на тому, що заборона на відчуження не має жодного відношення до укладених договорів, заборона стосується виключно укладення нових договорів-купівлі-продажу нерухомого майна та майнових прав на нього, але відповідач не вважав із невідомих йому причин за доцільне виконати в повному обсязі обов'язки продавця майнових прав на нерухоме майно, не уклав договори купівлі-продажу приміщень, а також не передав позивачу як власнику відповідні документи.

Крім того, на початку жовтня 2011 року йому стало відомо, що на приміщення та майнові права на них постановами заступника начальника управління ГСУ МВС України підполковником міліції Мамкою Г. М. від 21 вересня, 28 вересня та 04 жовтня 2011 року незаконно накладений арешт та заборону відчуження. Також реєстратори ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України внесли до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про накладення арешту та заборони відчуження приміщень, у Державний реєстр обтяжень рухомого майна внесений запис про обтяження майнових прав на ці приміщення. Вважає, що всі ці дії унеможливлюють та безпідставно блокують набуття ним права власності на нерухоме майно, створюють перешкоди у законному праві користування та володіння.

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати за ним право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_2; нежиле приміщення будівельний № 6 (477), нежиле приміщення будівельний № 12 (478), нежиле приміщення будівельний №14 (476), нежиле приміщення будівельний № 15 (475), розташованих на першому поверсі у будинку АДРЕСА_1; нежиле приміщення будівельний № 19 (482) на першому поверсі у будинку АДРЕСА_3. Зобов'язати ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України внести до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про зняття арешту та заборони відчуження, а також внести до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про зняття обтяження майнових прав із вказаних нежилих приміщень. Зобов'язати КП КОР «Ірпінське БТІ» зареєструвати право власності та оформити свідоцтва про право власності на його ім'я та зобов'язати ТОВ «Аверс-Сіті» передати йому технічну документацію на вказані нежилі приміщення.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2012року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів, що у нього виникло право власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_4, та на нежитлове приміщення АДРЕСА_2, і це право зареєстровано у порядку, встановленому статтею 331 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_2; нежиле приміщення будівельний № 6 (477), нежиле приміщення будівельний № 12 (478), нежиле приміщення будівельний № 14 (476), нежиле приміщення будівельний № 15 (475) розташованих на першому поверсі у будинку АДРЕСА_1; нежиле приміщення будівельний № 19 (482) на першому поверсі у будинку АДРЕСА_3 та зобов'язано КП КОР «Ірпінське БТІ» зареєструвати право власності і оформити та видати ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на вказані нежилі приміщення. У задоволенні іншої частин позову відмолено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 проінвестував будівництво відповідно до статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», то він на підставі договору купівлі-продажу немайнових прав має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, тобто об'єкти та результати інвестицій є власністю інвестора. Порушуючи умови договору купівлі-продажу майнових прав та договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, відповідач ухилився від оформлення на позивача права власності на приміщення, незважаючи на завершення будівництва та введення в експлуатацію будинку, у якому знаходиться спірна нерухомість; виконання позивачем умов договору купівлі-продажу та сплати на користь відповідача всієї вартості спірної нерухомості; наявності у відповідача обов'язку передачі позивачу у власність спірної нерухомості після введення об'єкта капітального будівництва в експлуатацію.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У листопаді 2017 року ТОВ «Аверс-Сіті» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2012року та рішення Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що позивач при поданні уточнюючих позовних вимог не сплатив судовий збір за вимоги немайнового характеру. При вирішенні судового спору судом апеляційної інстанції не було досліджено повноваження осіб, які підписували від імені ТОВ «Аверс-Сіті» договори купівлі-продажу майнових прав, акти приймання-передачі майнових прав, договір про зарахування зустрічних однорідних вимог, довідку про відсутність заборгованості за договорами купівлі-продажу майнових прав. Договори купівлі-продажу майнових прав №№ 265/НП/1_ИП, 266/НП/1_ИП, 267/НП/1_ИП, 268/НП/1_ИП, 270/НП/1_ИП від імені ТОВ «Аверс-Сіті» підписані директором ОСОБА_6 одноособово без підпису фінансового директора ОСОБА_7 Заборона щодо відчуження нерухомого майна в корпусі АДРЕСА_1 ніким не скасовувалася та діяла під час розгляду справи. Крім того, згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами та нормою статті 331 ЦК України не передбачено.

У січні 2018 року на адресу суду надійшли заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті», згідно з якими рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, він виконав умови договорів інвестування та сплатив кошти, а ТОВ «Аверс-Сіті» оскарженням цього судового рішення вчиняє дії, що порушують його права як власника цих приміщень.

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 подав додаткові пояснення до заперечення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Судом установлено, що 25 жовтня 2010 року між ним та ТОВ «Аверс-Сіті» укладені договори купівлі-продажу майнових прав №№ 266/НП/1_ИП, 267/НП/1_ИП, 265/НП/1_ИП, 268/НП/1_ИП, 270/НП/1_ИП, відповідно до яких ТОВ «Аверс-Сіті» продало, а позивач придбав майнові права на об'єкти нерухомості - нежилі приміщення: будівельний № 6 (477), будівельний № 12 (478), будівельний № 14 (476), будівельний № 15 (475), будівельний № 19 (482) за адресою: АДРЕСА_1. Акти приймання-передачі майнових прав на зазначені нежитлові приміщення укладені між сторонами 30 вересня 2011 року.

22 липня 2011 року між ним та відповідачем укладений та нотаріально посвідченийприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2343 договір купівлі-продажу нежилого приміщення АДРЕСА_2. ТОВ «Аверс-Сіті» на виконання вимог договору уклало з ОСОБА_3 акт приймання-передачі приміщення № 171, також відповідачем наданий технічний паспорт приміщення № 171, оформлений КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації». Умови договорів від 25 жовтня 2010 року та договору від 22 липня 2011 року щодо оплати приміщень виконані в повному обсязі, про що свідчить, зокрема, довідка-підтвердження, оформлена ТОВ «Аверс-Сіті» 23 грудня 2011 року за № 23/01.

27 жовтня 2010 року між позивачем та ТОВ «Аверс-Сіті» укладений договір про зарахування однорідних зустрічних вимог, що підтверджується копією договору.

Відповідно до пункту 1.4 договору купівлі-продажу майнових прав позивач набуває право власності на квартири після введення об'єкта капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів.

Статтею 3 договору купівлі-продажу майнових прав визначено порядок передачі майнових прав від продавця покупцю, згідно з яким майнові права на об'єкт нерухомості за цим договором передаються продавцем покупцю шляхом підписання акта. Акт підписується сторонами не пізніше 10 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення покупцем оплати 100 % вартості майнових прав, введення в експлуатацію відповідної частини об'єкта капітального будівництва (пункт 3.1).

Відповідно до пункту 3.3 статті 3 договору купівлі-продажу майнових прав оформлення права власності на об'єкт нерухомості та всі інші дії, пов'язані з оформленням права власності на нього, здійснюється покупцем самостійно за власний рахунок.

Пунктом 3.4 договору купівлі-продажу майнових прав передбачено, що продавець ТОВ «Аверс-Сіті» зобов'язаний безумовно на першу вимогу покупця надати йому протягом трьох банківських днів із моменту отримання письмової вимоги вичерпний пакет документів (копій документів, нотаріальних копій документів, оригіналів документів та таке інше), що необхідні для оформлення права власності на об'єкт нерухомості.

Згідно з пунктами 5.2.2, 5.2.5 зазначених договорів ТОВ «Аверс-Сіті» зобов'язалось після введення відповідної частини об'єкта капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних документів протягом п'яти робочих днів надіслати покупцю повідомлення про необхідність з'явитися для підписання актів; передати покупцю майнові права в порядку, установленому зазначеними договорами.

Корпуси будинку, складовою частиною якого є придбані позивачем нежитлові приміщення, введені в експлуатацію 18 березня 2011 року та 16 вересня 2011 року. Згідно з рішеннями Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року № 270 та від 09 червня 2011 року № 177 «Про оформлення та видачу ТОВ «Аверс-Сіті» свідоцтв на право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, надане доручення КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати поквартирно свідоцтва про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири введеного в експлуатацію будинку.

Суди також установили, що ОСОБА_3 свої зобов'язання виконав у повному обсязі, факт відсутності заборгованості позивача зі сплати вартості майнових прав на спірні приміщення підтверджується належними доказами у справі.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи за ОСОБА_3 право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_2; нежиле приміщення будівельний № 6 (477), нежиле приміщення будівельний № 12 (478), нежиле приміщення будівельний № 14 (476), нежиле приміщення будівельний № 15 (475) розташованих на першому поверсі у будинку АДРЕСА_1; нежиле приміщення будівельний № 19 (482) на першому поверсі у будинку АДРЕСА_3, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3 проінвестував будівництво відповідно до статті 7 Закону № 1560-XII на підставі договору відступлення права вимоги, об'єкт нерухомості здано в експлуатацію, тому позивач має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, тобто об'єкти та результати інвестицій є власністю інвестора.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статей 526, 527, 530-532 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Разом з тим статтею 328 ЦК Українипередбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із законуабо незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК Українивизначає загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК Українипозов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Указаними нормами права визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК Українинабуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Крім того, на час укладення сторонами договорів про купівлю-продаж майнових прав правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися законами України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»та від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закони).

Виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами та нормою статті 331 ЦК Українине передбачено.

Указаними законами визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК Українинабуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1502цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1732цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 10лютого 2016 року у справі № 6-2250цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 30 березня 2016 року у справі № 6-3129цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994 цс15.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що предметом договорів, укладених між ОСОБА_3 та ТОВ «Аверс-Сіті», є майнові права на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про визнання за позивачем права власності на частину спірних приміщень, що знаходяться по АДРЕСА_1, оскільки у позивача право власності на спірні приміщення не виникло. За змістом укладених між сторонами договорів, позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Таким чином, позивачем неправильно обраний спосіб захисту своїх порушених прав.

У справі, яка переглядається, позивач виконав свої грошові зобов'язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаними договорами, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва, а відповідач ухилився від надання необхідних для оформлення права власності позивача документів на майно, чим порушив умови договорів, укладених між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці десятого пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.

У справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 року (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87 й «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року, заява № 25921/02 ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «наявним майном», або коштами, включаючи позови, для задоволення їх позивач може обґрунтувати їх принаймі «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймі законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року (Von Maltzan and Others v. Germany), заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02. Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом».

В іншій справі «NKM v. Hungary» від 14 травня 2013 року, скарга № 66529/11, ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошові кошти тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, порушене право ОСОБА_3 підлягає захисту шляхом зобов'язання ТОВ «Аверс-Сіті» виконати умови укладених між сторонами договорів у частині зобов'язання ТОВ «Аверс-Сіті» передати позивачу документи (копії документів, нотаріальні копії документів, оригінали документів та інше), що необхідні для оформлення права власності на об'єкти нерухомості.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 367/1623/15-ц (провадження № 61-4466св18).

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову та визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки, установивши, що позивачем вчинені дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт завершеного будівництва, а відповідач ухилився від надання необхідних для оформлення права власності позивача документів на нерухоме майно, чим порушив умови укладених між ними договорів, ОСОБА_3 неправильно обраний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки між сторонами існують договірні зобов'язання щодо майнових прав на нерухоме майно та порядку набуття позивачем права власності на нього, тобто договірні зобов'язання між сторонами є первісними, такими, що не виконуються однією із сторін договору, а тому право позивача підлягає захисту шляхом звернення до суду із позовом про зобов'язання виконати умови договорів, а не визнання права власності на нерухоме майно.

Вирішуючи спір, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. Відповідно, в разі існування між сторонами договірних відносин, інша сторона має право вимагати захисту своїх прав лише тим способом захисту, який передбачений нормами зобов'язального права.

Судами встановлено, що між сторонами укладені договори купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, на підставі яких позивач набув право на отримання відповідних документів для здійснення реєстрації права власності на майно, а у ТОВ «Аверс-Сіті» виникло відповідно зобов'язання щодо передачі необхідних ОСОБА_3 документів для здійснення реєстрації права власності на закінчене новостворене будівництво, що було предметом майнових прав за вказаними договорами, тобто суди визнали, що зобов'язання між сторонами виникли з укладення та виконання договорів, яким визначено характер, зміст та специфіку прав та обов'язків їх сторін.

Отже, порушене право позивача, за встановлених судами обставин, має бути направлене на захист права, порушеного невиконанням зобов'язання за договорами.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав, ніж ті, що вказані у рішенні суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Аверс-Сіті» підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 384,80 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2012 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті», Комунального підприємства Київської обласної ради «Ірпінське бюро технічної інвентаризації», Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні та володінні нерухомим майном відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 384,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В.О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак