Постанова

Іменем України

26 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 760/6220/16-ц

провадження № 61-27389св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року у складі головуючого-судді Усатової І. А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів.

Уточнивши предмет і підстави позову, ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача 200 тис. дол.. США, що еквівалентно 525 240 грн, як безпідставно отримані.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 18 серпня 2010 року на виконання неукладеного договору підряду передчасно передав відповідачу 200 тис. дол. США, які останній має повернути, як безпідставно отримані, у гривневому еквіваленті за комерційним курсом на дату вирішення спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 200 тис. грн на відшкодування вартості невиконаних робіт по облаштуванню прибудинкової території. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами існували правовідносини, що регулюються главою 61 параграфом 3 ЦК України, за результатами яких, відповідач здійснив будівництво житлового будинку, однак не виконав ряд робіт по облаштуванню прибудинкової території, вартість яких становить 200 тис. грн, згідно показів свідків.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 задоволено. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 коштів у розмірі 200 тис. грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 3 тис. грн у рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог на суму 5 059 240 грн (5 259 240 грн, що еквівалентно 200 тис. дол. США, за мінусом стягнутих 200 тис. грн) сторонами не оскаржувалося, й відповідно в апеляційному порядку не переглядалося.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір на виконання робіт по облаштування прибудинкової території належного позивачу будинку між сторонами не укладався, розписки про отримання коштів в рахунок оплати робіт та про прийняття виконаних робіт сторонами також не складалися, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача грошової суми в розмірі 200 тис. грн на відшкодування вартості невиконаних робіт по облаштуванню прибудинкової території.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2018 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно застосовано до спірних правовідносин, які виникли з неукладеного договору підряду, загальні положення про договір і норми щодо договору підряду, й необґрунтовано відмовлено у стягнення з відповідача 200 000 доларів США, які були йому передані на виконання неукладеного договору, що свідчить про те, що такі кошти отримані останнім без належної правової підстави.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Відповідач ОСОБА_5 не скористався своїм правом та не подавав до суду відзив на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4, подана представником ОСОБА_7, на постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року в частині оскарження відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_5 200 тис. грн на відшкодування вартості невиконаних робіт по облаштуванню прибудинкової території підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції у вказаній частині - без змін, в частині оскарження рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 200 тис. доларів США у гривневому еквіваленті, касаційне провадження підлягає закриттю.

До таких висновків Верховних Суд дійшов з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи встановлені судами

ОСОБА_5 18 серпня 2010 року отримав від ОСОБА_4 200 тис. дол. США в національній валюті України за комерційним курсом під будівництво будинку в котеджному містечку «Рославичі», на земельній ділянці, площею 242 кв. м, яка розташована на території Рославичівської сільської ради Васильківського району Київської області.

30 січня 2014 року ОСОБА_9, діючи на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_4, склав розписку про одержання від ОСОБА_5 оригіналів документів, що перебували в розпорядженні останнього, у зв'язку з будівництвом для ОСОБА_4 будинку та оформленням права власності на будинок, зокрема: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (бланк серія ЕАО №334037) на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1; свідоцтво про право власності, видане на ім'я власника ОСОБА_4 на вказаний житловий будинок; Технічний паспорт на житловий будинок, який виготовлений станом на 21 травня 2013 року ТОВ «Міськспецексперт» (інвентаризаційна справа № 53).

Отже суди встановили, що на підставі досягнутої між сторонами усної домовленості відповідачем за надані позивачем кошти було побудовано будинок та отримано і передано позивачу правовстановлюючі та інші документи на зазначений будинок та земельну ділянку.

Однак, відповідачем ряд робіт все ж виконано не було, а саме, по облаштуванню прибудинкової території, яку позивач оцінив у 200 тис. грн та яку просив стягнути з відповідача.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Частиною першою статті 218 ЦК Українипередбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»судам роз'яснено, виходячи зі змісту статті 59 ЦПК Українита з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК України, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Відповідно до частини третьої статті 218 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Правочинвважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частини перша, друга статті 207 ЦК України).

Установлено, що договір на виконання будівельних робіт по облаштуванню прибудинкової території належного ОСОБА_4 житлового будинку у письмовій формі між сторонами не укладався. Належних і допустимих доказів на підтвердження укладення такого договору між сторонами позивачем не надано, покази свідка не є такими доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Ураховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 200 тис. грн на відшкодування вартості невиконаних робіт по облаштуванню прибудинкової території, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження укладення між сторонами відповідного договору в установленій законом формі.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, яка не скасована апеляційним судом, та рішення апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року в частині, яка не скасована апеляційним судом, та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов

В. А. Стрільчук

Г. І. Усик