Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 653/1422/16-ц

провадження № 61-18055св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Комунальне підприємство «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради на рішення Генічеського районного суду Херсонської області

від 16 вересня 2016 року у складі судді Шарко Н. А. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Борка А. Л., Кузнєцової О. А., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради (далі - КП «Генічеське БТІ») про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що із квітня 2005 року він займав посаду керівника КП «Генічеське БТІ». Розпорядженням заступника голови Херсонської обласної ради від 04 червня 2015 року за № 38 його звільнено із займаної посади, та в.о. начальника КП «Генічеське БТІ» Толоком В. А. виданий наказ від 09 червня 2015 року № 15 «Про звільнення за угодою сторін», яким його звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Зазначає, що на час звільнення із займаної посади підприємство мало перед ним заборгованість із заробітної плати у розмірі

9 903,15 грн. Однак, у порушення статті 116 КЗпП України підприємство не виплатило всіх належних йому сум. Крім того, зазначає, що порушення його права на оплату праці спричинило йому моральні страждання, що виявилося у неможливості надання матеріальної допомоги своїй дитині на оздоровлення, які він оцінив у 5 000,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив стягнути з останнього заборгованість із заробітної плати у сумі 9 903,15 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у сумі

84 115,66 грн, на відшкодування моральної шкоди у 5 000,00 грн.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 16 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто із КП «Генічеське БТІ» на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати у сумі 9 903,15 грн. Стягнуто із

КП «Генічеське БТІ» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 84 115,66 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення доведеністю факту наявності заборгованості підприємства перед позивачем та непроведення з останнім розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 12 січня 2017 року апеляційну скаргу КП «Генічеське БТІ» відхилено. Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 16 вересня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, визнав їх законними та обґрунтованими, постановленими з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2017 року КП «Генічеське БТІ» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 16 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 січня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, оскільки при прийнятті було неповно з'ясовано обставини, що мають суттєве значення для справи, визнано встановленими ті обставини, які не були доведені позивачем, зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

У червні 2017 року від ОСОБА_3 надійшли заперечення на касаційну скаргу КП «Генічеське БТІ», у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Подані ОСОБА_3 у січні та березні 2018 року доповнення до заперечень на касаційну скаргу КП «Генічеське БТІ» не приймаються до розгляду, оскільки такі доповнення подані після строку, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу, встановлені в ухвалі суду про відкриття провадження у справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

У лютому 2019 року до Верховного Суду від КП «Генічеське БТІ» надійшло клопотання про долучення акта Управління Південного офісу держаудитслужби в Херсонській області від 09 січня 2019 року № 15-21-05-13/1.

Проте у задоволенні клопотання необхідно відмовити з огляду на те, що відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 займав посаду начальника КП «Генічеське БТІ» із 20 квітня 2005 року.

Розпорядженням заступника голови Херсонської обласної ради Федько Т. І.

від 04 червня 2015 року № 38 «Про керівника КП «Генічеське БТІ» припинено ОСОБА_3 виконання обов'язків начальника КП «Генічеське БТІ» із 08 червня 2015 року. Цим же розпорядженням покладено виконання обов'язків керівника «Генічеське БТІ» із 09 червня 2015 року на Толока В. А., та зобов'язано ОСОБА_3 у встановленому порядку передати Толоку В. А. печатки, штампи, всю належну документацію, матеріальні і нематеріальні активи за актом прийому-передачі.

09 червня 2015 року в.о. начальника КП «Генічеське БТІ» Толоком В. А. винесено наказ за № 15 «Про звільнення за угодою сторін», яким ОСОБА_3 звільнено із посади в. о. начальника КП «Генічеське БТІ» із 09 червня 2015 року на підставі

пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до довідки про заборгованість перед працівниками КП «Генічеське БТІ» станом на 24 березня 2016 року заборгованість підприємства перед ОСОБА_3 становить 9 903,15 грн.

У пункті 10 припису Головного управління Держпраці у Херсонській області

від 10 березня 2016 року № 21-11-224/03-03 встановлено, що з ОСОБА_3 не проведено остаточного розрахунку при звільненні.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що при звільненні позивача в день його звільнення не було проведено повного розрахунку усіх належних йому сум, а отже, право позивача порушене.

Однак з указаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій в повній мірі не можна погодитися, оскільки до такого суд дійшов без урахування усіх дійсних обставин справи.

Так, судами при ухваленні рішень не враховано, що рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 23 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 до заступника голови Херсонської обласної ради Федько Т. І., Херсонської обласної ради, КП «Генічеське БТІ» про скасування розпорядження заступника голови Херсонської обласної ради від 04 червня 2015 року № 38, наказу КП ХОР «Генічеське БТІ»

від 09 червня 2015 року № 15, визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано розпорядження заступника голови Херсонської обласної ради

від 04 червня 2015 року № 38 «Про керівника комунального підприємства «Генічеське БТІ» незаконним та скасовано його. Визнано наказ КП «Генічеське БТІ» від 09 червня 2015 року № 15 «Про звільнення за згодою сторін» незаконним. Визнано звільнення ОСОБА_3 з посади виконуючого обов'язки начальника КП «Генічеське БТІ» незаконним. Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді в.о. начальника КП «Генічеське БТІ». Стягнуто з КП «Генічеське БТІ» на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу із 08 червня по 23 листопада 2015 року у розмірі

30 208,72 грн без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

В іншій частині позову відмовлено. Рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді та стягнення на користь ОСОБА_3 середньомісячної заробітної плати в сумі 5 078,14 грн підлягає негайному виконанню.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 16 березня 2016 року апеляційні скарги Херсонської обласної ради, КП «Генічеське БТІ» задоволено частково. Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 23 листопада 2015 року змінено, виключено з нього встановлені обставини щодо підстави винесення заступником голови Херсонської обласної ради розпорядження від 04 червня 2015 року № 38, а саме притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за

статтею 172-7 КУпАП України за порушення статей 9, 14 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 23 листопада 2015 року в частині солідарного стягнення на користь держави судових витрат змінено, стягнуто з Херсонської обласної ради на користь держави судовий збір у сумі 121,80 грн, стягнуто з КП «Генічеське БТІ» на користь держави судовий збір у сумі 423,88 грн. Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 23 листопада 2015 року в частині часткового задоволення позовних вимог залишено без змін.

Отже, оскаржуване рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі, невиплаченої при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ухвалено після постановлення судом рішення в іншій справі, яким позивача поновлено на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України

від 20 листопада 2013 року у справі № 6-114цс13.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

При вирішенні спорів про стягнення належних звільненому працівникові сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суду належить в першу чергу встановити: чи існує заборгованість з виплати належних працівнику сум, при наявності спору щодо розміру належних сум - встановити розмір заборгованості, і лише після цього вирішувати питання про наявність підстав для стягнення сум на підставі статті 117 КЗпП України.

У цій справі, при визначенні розміру заборгованості, судами не враховано, що позивача звільнено з 09 червня 2015 року, проте за наявними у справі матеріалами, долученими самим позивачем, а саме табелю обліку використання робочого часу, ОСОБА_3 обліковано у червні місяці 2015 року 19 робочих днів, що вочевидь не відповідає відпрацьованим позивачем у червні 2015 року робочим дням, оскільки останнього звільнено 09 червня 2015 року, отже він не міг відпрацювати у червні 2015 року 19 робочих днів.

Розрахунковий листок, який долучив позивач до позовної заяви, також сформовано виходячи із 19 робочих днів.

Прийняття цих доказів на підтвердження розміру належних позивачу при звільненні виплат, свідчить, що судом не проведено їх ретельне дослідження та аналіз.

При ухваленні рішень судами не надано оцінку доказу, наданому стороною відповідача, а саме змінам до табелю обліку використаного робочого часу, де зазначено, що ОСОБА_3 відпрацював у червні 2015 року 5 робочих днів.

Отже, при ухваленні оскаржуваних рішень судами не встановлено дійсний розмір належних позивачу при звільнені сум, без встановлення якого неможливо дійти обґрунтованого висновку про наявність чи відсутність заборгованості перед позивачем після звільнення та, відповідно, про наявність підстав для застосування статті 117 КЗпП України.

Курім того, судами при постановленні оскаржуваних рішень у цій справі, не враховано її особливості, а саме: що позивач просить стягнути з відповідача належні йому суми при звільненні та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 09 червня 2015 року (день звільнення) по 09 вересня 2016 року (день ухвалення рішення) в той час, як рішенням суду 23 листопада 2015 року його поновлено на роботі, і указаним рішенням стягнуто з відповідача за період із

09 червня 2015 року (день звільнення) по 23 листопада 2015 року (день ухвалення рішення про поновлення на роботі) середній заробіток за час вимушеного прогулу, що є взаємовиключними підставами, оскільки поновлення працівника на роботі та стягнення у зв'язку з цим з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позбавляє працівника права на отримання сум на підставі статті 117 КЗпП України, яка застосовується лише у випадку, коли звільнення працівника відбулось.

Отже, задоволення вимог позивача у цій справі про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 09 червня 2015 року (день звільнення) по 09 вересня 2016 року призвело до того, що за період із 09 червня

2015 року по 23 листопада 2015 року (день ухвалення рішення про поновлення на роботі) на користь позивача стягнуто середній заробіток двічі: на підставі статті 117 КЗпП України та на підставі статті 235 КЗпП України.

Вищевикладене свідчить про те, що рішення судів не можуть вважатись законними та обґрунтованими, оскільки ухвалені без встановлення дійсних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, та без надання оцінки усім доказам, наданим сторонами.

Для правильного застосування положень статей 116, 117 КЗпП України суду необхідно встановити, чи є працівник, який звернувся до суду за захистом своїх прав на підставі указаних норм, звільненим.

Без з'ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, заперечень відповідача висновки судів про часткове задоволення вищевказаного позову не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

Отже, вирішуючи спір на підставі ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин, не надав належної оцінки усім наявним у справі доказам.

Суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень мав можливість усунути зазначені порушення норм процесуального права, проте всупереч положенням статті 303 ЦПК України 2004 року на надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, не навів мотивів їх відхилення, а тому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законними та обґрунтованими і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства, отже, підлягає скасуванню.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Виходячи з викладеного та враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Комунального підприємства «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради про долучення до матеріалів справи акта Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області

від 09 січня 2019 року № 15-21-05-13/1.

Повернути додані до клопотання матеріали особі, яка їх подала.

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик